Ян Парандовський
Ян Парандовський (пол. Jan Parandowski; 11 травня 1895, Львів — 26 вересня 1978, Варшава) — польський письменник, есеїст і перекладач. Двічі був номінований на Нобелівську премію (1957 і 1959)[1]. ПоходженняБув позашлюбним сином Юлії Парандовської з Мостиськ і греко-католицького священика, українського теолога, викладача Львівського університету Івана Бартошевського. Цей факт встановила й оприлюднила в своїй книзі «Хто ти є. Початок родинної саги» (2014)[2] онука Я. Парандовського Йоанна Щепковська (відома польська акторка)[1]. Біографія1913 — закінчив IV Державну чоловічу гімназію імені Яна Длугоша у Львові, після чого вступив до Львівського університету, на факультет класичної філології та археології. Під час навчання брав участь в археологічних розкопках на території Європи. Але перші есе (про Зигмунта Красінського та Жана-Жака Руссо) опублікував іще гімназистом — у львівській газеті Przegląd (1912). Після вступу до Львова російських військ (1914) був інтернований і приблизно до 1919 року мешкав у Саратові (Росія), де навчався у місцевій гімназії. У цьому місті тоді виходила газета польською мовою Wieśći saratowskie («Саратовські вісті»), редактором якої значився Jan Parandowski. 1919 — повернувся до Львова. Того ж року в Станиславові накладом 150 примірників вийшла книжка Яна Парандовського «Більшовизм і більшовики в Росії» (Bolszewizm i bolszewicy w Rosji). Ні в СРСР, ні в Польській Народній Республіці її не перевидавали. У комуністичні часи примірники книжки вилучали з польських бібліотек, і лише завдяки вцілілій фотокопії з бібліотеки Вроцлавського університету 1996 побачило світ її 2-е польське видання. 1923 — успішно закінчив Львівський університет. 1923 — отримав звання магістра класичної філології й археології. 1929 — переселився зі Львова до Варшави. 1930—1931 — був одним із двох редакторів науково-літературного журналу Pamiętnik Warszawski. 1933 — очолив польський ПЕН-клуб. На цій посаді беззмінно (з перервою на роки Другої світової війни) пробув до самої смерті. 1937—1938 — редагував серію «Великі люди» при Державному видавництві шкільних книг. 1944 — під час Варшавського повстання згорів будинок Парандовського, у вогні загинув весь архів письменника — не лише матеріали до вже виданих творів, але й чернетки нових. Зокрема, згорів майже готовий роман, який повинен був стати 2-ю частиною роману «Небо пломеніє» — з розповіддю про подальше життя головного персонажа, Теофіла Гродзіцького. 1945—1950 — Парандовський викладав у Люблінському католицькому університеті (завідував кафедрою спочатку античної культури, а потім порівняльного літературознавства). У цей час відвідав Норвегію, Швецію, Францію, працював у Королівській бібліотеці Стокгольму і Національній бібліотеці Парижа. З 1948 — член Варшавського наукового товариства. 1948 — готував Всесвітній конгрес інтелектуалів у Вроцлаві. 1958 — допомагав у організації Міжнародного з'їзду перекладачів у Варшаві. 1962 — обраний віце-президентом Міжнародного ПЕН-клубу. ТворчістьБільшість статей, оповідань, есеїв Парандовського присвячені темі античності. Популярність у широкого читача він здобув завдяки своїй книзі «Мітологія». Переклав книги Юлія Цезаря «Про громадянську війну» (1951), Лонга «Дафніс і Хлоя» (1948), «Одіссею» Гомера (1953). Проте основною його працею вважають книгу «Алхімія слова». Деякі роботи
Нагороди1936 — бронзова медаль олімпійського конкурсу мистецтва та літератури, який проходив під час Берлінської олімпіади (за роман «Олімпійський диск»). 1937 — «Золотий лавровий вінець» Польської літературної академії (за творчі досягнення). 1964 — Державна премія I ступеня (за сукупність літературної діяльності). 1976 — doctor honoris causa факультету християнської філософії Люблінського католицького університету. Примітки
Українські видання
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia