|
Шишловський Олександр Андрійович
Олександр Андрійович Шишловський (30 березня 1905, Валк — 20 липня 1975, Київ) — український фізик-оптик, педагог. Доктор фізико-математичних наук (1954), професор. Дослідник люмінесценції розчинів електролітів, парів органічних барвників, організатор перших в Україні спектральних лабораторій, засновник власної наукової школи металооптики та спектроеліпсометрії поверхні. Майже 40 років — професор Київського державного університету імені Тараса Шевченка (1938—1975), засновник та багаторічний завідувач кафедри оптики, декан фізичного факультету. Автор близько 100 наукових робіт, учень професора Сергія Вавилова[1]. ЖиттєписНародився 30 березня 1905-го року у місті Валк, Російська імперія. У 1932-му році закінчив фізичне відділення фізико-математичного факультету Московського державного університету, у 1936-му — аспірантуру при університеті під керівництвом професора Сергія Вавилова. Під час навчання деякий час працював асистентом кафедри фізики[1]. З 1933-го року — старший науковий співробітник Державного оптичного інституту у Ленінграді. Наприкінці 1930-х років здобув науковий ступінь кандидата фізико-математичних наук, захистивши дисертацію у напрямі прикладної фізичної оптики[2]. У 1938-му році, за пропозицією Сергія Вавилова, переїхав до Києва, де розпочав педагогічну та наукову діяльність у державному університеті імені Тараса Шевченка (КДУ). Через рік заснував кафедру оптики фізико-математичного факультету, яку очолював до кінця життя[1]. З 1941-го по 1944-й роки — доцент кафедри фізики Середньоазійського державного університету. З поверненням до Києва розпочав роботу з належної організації кафедри оптики, велику увагу приділяв студентам та молодим науковцям. З 1950-го по 1951-й роки та з 1956-го по 1958-й роки — декан фізичного факультету. У 1954-му році здобув науковий ступінь доктора фізико-математичних наук, захистивши дисертацію на тему «Оптические исследования люминесцирующих растворов электролитов». Пізніше затверджений у вченому званні професора[1]. У 1956-му році, разом з доцентом Миколою Горбанем, заснував власну наукову школу металооптики та спектроеліпсометрії поверхні. Виступив педагогом, науковим керівником та консультантом близько 15-ти докторів та кандидатів наук, зокрема, Михайла Лисиці, Івана Горбаня, Михайла Білого, Ігоря Шайкевича, Леоніда Поперенка, Івана Конділенка, Василя Стащука тощо[2][1].  У 1963-му році виступив співзасновником Республіканської фізико-математичної школи-інтернату при КДУ. З 1965-го по 1970-й роки — її науковий керівник. Автор близько 100 наукових робіт. Організатор перших в Україні спектральних лабораторій (разом з доцентом Олексієм Борбатом). Розробник питань оптики низькотемпературної плазми, досліджував геометричну оптику, побудову та розрахунки оптичних систем[1]. Член наукової ради з люмінесценції та комісії зі спектроскопії Академії наук УРСР, член редакційної колегії часопису «Журнал прикладной спектроскопии». Помер у 70-річному віці 20 липня 1975-го року. Похований на Байковому кладовищі (північна частина ділянки № 33, 50°25′5.90″ пн. ш. 30°30′10.05″ сх. д. / 50.4183056° пн. ш. 30.5027917° сх. д.). Науковий доробок (частковий)
Нагороди
Примітки
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
