|
Шестеринці
Шестери́нці — село в Україні, в Лисянській селищній громаді Звенигородського району Черкаської області. Центр Шестеринської сільської ради. Населення села становить 427 осіб (2005; 455 в 2001). ГеографіяШестеринці розташовані на обох берегах річки Гнилий Тікич, в місці, де до нього впадає його ліва притока Зубря. З усіх боків село оточене лісовими масивами. Біля село проходить залізниця та раніше проходила вузькоколійка до тепер демонтованого Почапинського цукрового заводу. На останній знаходилась станція Шестеринці. ІсторіяЩе в 1670 році польський король Михайло відписав село Шестеринці ченцям Лисянського Свято-Троїцького монастиря. Майже через століття в селі збудували церкву з вільхових кругляків на честь великомученика Георгія. У 1825 р. службу для мирян вів отець Фетовген Левицький. Він же реєстрував шлюби у метричній книзі, реєстрував новонароджених і померлих. Збігали роки, як води, змінювалися землевласники Тишковські, Анна Залеська. Поміщики володіли 623 десятинами землі, церковнослужителі — 36 десятинами, а селяни — 781 десятиною. Господарство у маєтку вів Людвіг Пахловецький. У 1900 році в селі налічувалося 274 двори, проживало 1656 жителів, з яких 852 — особи чоловічої статі, 804 — особи жіночої статі. На цей рік в селі діяла православна церква, церковно-приходська школа, 8 вітряних млинів, 3 кузні, магазин із хлібними запасами, сільський банк, в якому на 1 січня 1900 р. було 14 крб. 11 коп. готівкою і 3461 крб. у позиці. В 1933 році в селі було створено колгосп «1 Травня», головою правління було обрано Браславця Степана. В цьому ж році в Шестеринцях була заснована буровугільна шахта. В 1934 році розпочалось будівництво вузькоколійної залізниці. Чорною птицею промайнули 1932—1933 роки, забравши у вічність 320 осіб. На сільському кладовищі в пам'ять про померлих у роки голодомору споруджено двометровий дерев'яний хрест. Не обминула затишного чепурного села «у долинці» Друга світова війна. Протягом трьох років Шестеринці перебували в німецькій окупації. Шестеринська трагедія, що сталася 24 січня 1944 року забрала життя 86 мирних жителів. Шестеринській трагедії передували активні дії місцевих партизан: було роззброєно двох поліцаїв в селі Почапинці, розбито сепаратор, конфісковано кооперативний магазин, підірвано в Шестеринцях два залізничні мости на вузькій колії, затримано рух потягів на десять днів. Напередодні трагедії 23 січня 1944 року партизани обстріляли німецьку машину, яка рухалась по шосе у бік міста Звенигородки. В результаті короткої сутички 9 фашистів було вбито, а двоє змогли втекти. Наступного дня вдосвіта німці зігнали жителів села до церкви, запалили хати. «Що ваші брати і батьки зробили з нашими офіцерами, те ми зробимо і вам. За кожного вбитого німця буде знищено десять ваших людей», — так сказав офіцер. Всіх чоловіків і хлопчиків було розстріляно, врятувалися лише ті підлітки, котрим матері встигли накинути на голови хустки. Поет Яків Івашкевич, в своєму вірші "Шестеринська трагедія", так описав ті жахливі події:
Мов сіло спочити в затишку,в долинці
Із Лисянки йдучи село Шестеринці.
На березі річки,на схилі німому
Присипало снігом важку його втому.
Присипало снігом,закутало в тугу
Ні гомону з поля,ні пісні із лугу.
Отож,ніби привид,у кожні ворота
Бреде по городах карателів рота.
Гарчать по дворах,де не глянь,хрестоносці,
Сліпі в своїй вірі і чорні від злості.
Зігнали до церкви старого й малого
Молитися кулям віч-на- віч із Богом.
- Ви есть партизани,- один офіцерик почав верещати,неначе істерик.
-Ми вас убивайт за немецькі солдати.
Й звели бузовіри свої автомати.
Жінки голосити та
Застрекртіло й забризкало кров'ю посічене тіло.
Діди сивоброві,маленькі хлоп'ята
Упали на купу,обнявши брат брата.
Насупивсь скорботно в куточку Спаситель
- Навіщо для храму це глумство нечисте?
Ревла завірюха навколо зловіще
Побито ж невинних:навіщо,завіщо??
Літа прошуміли прудкі та ласкаві
У праці звитяжній,у щасті,у славі
Над Тікичем срібним у тихій долинці,немов у віночку,нові Шестеринці.
І виросли люди в селі молодому від щедрого сонця й весняного грому
І сяє тут гранями пам'ятник вічний,як символ безсмертя загиблим трагічно.
Приходять до нього під клени,у скверик,бабусі старенькі,сільські піонери,
Бо пам'ять незгасна живе в односельців
У кожній родині,у кожному серці.
У центрі села височіє пам'ятник загиблим в Шестеринській трагедії та воїнам Другої світової війни. НаселенняЗгідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 504 особи, з яких 213 чоловіків та 291 жінка[1]. За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 452 особи[2]. МоваРозподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[3]:
АрхеологіяНа території села археологи знайшли древню могилу. СьогоденняШестеринці мають навчально-виховний комплекс, що поєднує в собі дошкільний навчальний заклад та загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів. Серед релігійних громад в селі присутня Помісна незалежна християнська церква повного Євангелія. В селі працюють фельдшерсько-акушерський пункт, сільська бібліотека та Будинок культури. Відомі людиВ Шестеринцях бував свого часу Тарас Григорович Шевченко. Тут народився науковець (агрохімік та фізіолог рослин), педагог, доктор сільськогосподарських наук Олексій Хоменко (1919—1994). Див. такожПримітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
