Шафар

Шафар — економ, прикажчик у шляхетських помістях Великого князівства Литовського, Королівства Польського, зокрема на українських землях, що входили до їх складу в 14—18 ст. Також посадова особа у ВКЛ, яка організовувала збирання податків та особливий міський урядник, який відав скарбом міста (як це було, наприклад, у Вільнюсі й ін. містах), або представник цехового самоуправління[1].

Військовий шафар (шафарі, шапар) (від пол. szafarz — економ, ключник) — у Запорізькій Січі (XVI–XVIII ст.) службова особа, яка збирала податок (перевізне) з купців на користь військової скарбниці на переправах через Дніпро, Південний Буг і Самару.

Кожен із чотирьох військових шафарів разом із підшафарями, писарем та підписарем і козацькими командами розміщувався на одному з перевозів (Кодацькому, Микитинському, Бугогардівському, Самарському) і слідкував за порядком при переміщенні вантажів через переправи, вів прибутково-видаткові книги.

• Ключник — це також була державна посада у Великому князівстві Литовському.

Див. також

• Ключник — посада при дворі князів часів Київської Русі, а також в панських маєтках по всій Україні в ХІІІ-ХІХ ст.

Примітки

1. Енциклопедія історії України

Джерела

• Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк: Вежа, 2000.
• Гурбик А. О. Шапар // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 598. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• Довідник з історії України. За ред. І. Підкови та Р. Шуста. — К. : Генеза, 1993.

Посилання

• Ключник // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 3, кн. V : Літери К — Ком. — С. 656. — 1000 екз.
• Шафар, шапар // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2073. — 1000 екз.