Біля Чорнокозинець знаходиться сірчане джерело. Поклади гіпсу, алебастру, мармуру.
Клімат
Чорнокозинці знаходяться в межах вологого континентального клімату із теплим літом, у так званому «теплому Поділлі». Але діяльність людини призводить до зміни клімату та глобального потепління. Рівень наповнення річок водою в області становить лише 20 % від необхідного стандарту. Для покращення ситуації варто було б відновлювати екосистеми та лісові масиви.
Історія
Один з найдавніших замків на Поділлі. Чорнокозинський замок був побудований наприкінці XIV — на початку XV століть.
Чорнокозинці вважаються заснованими 1367 року, відомі з XV століття. До кінця XVIII століття належало Кам'янецькій єпископській кафедрі та було літньою резиденцією єпископів.
З середини XV-го і до кінця XVIII століття замок належав Кам'янецьким католицьким єпископам.
Замок мав давніший дитинець і новіший, які були розділені стіною з великою брамою. Замок був чотирикутний з чотирма башнями. Грубо збудований з мармурового каміння. Замок був оточений глибоким ровом.
У 1608 році в Чорнокозинцях було завершено будівництво мурованого костелу, здійнене єпископом Павлом Волуцьким. А єпископ Ян Прухницький, який формально 1607 року, а фактично лише 1608 року став його наступником, пізніше добудував до святині каплицю Благовіщення Пресвятої Діви Марії. А єпископ Стефан Рупневський не тільки збудував літній палац, але й також 1719 року відновив та консекрував чорнокозинський храм після 27-річної окупації краю турками та профанації ними християнських культових споруд. 1772 року парафія була садибою одного із шести деканатів дієцезії. Проте 1830 року вона належала вже до деканату із садибою у Зіньківцях, а костел у Чорнокозинцях подано під титулом святих Станіслава і Мартина.
1780 року Чорнокозинці за люстрацією згадані вже як поселення з 119 оселями.
У 1795 році замок переходить у власність казни. Влада імперії конфіскувала і подарувала поселення пані Скавронській.
У першій половині XIX століття настоятелем католицької парафії служив польський історик Вавжинець Марчинський, а в 70-х роках парафія нараховувала майже шість сотень вірян та мала філіальну каплицю у Підпилип'ї. У середині цього століття святиню було відремонтовано. Проте 1892 року царська влада ліквідувала парафію, а через кілька років костел перетворила на православну церкву. Тут при річці Збруч був водяний млин.
1873 року білоруський композитор, художник і мандрівник Наполеон Орда відвідав поселення та зобразив місцевий палац.
У квітні 1945 року відбулась акція повстанського відділу на селі Чорнокозинці Орининського району за участі Білика. Тоді було реквізовано продукти, роззброєно групу «стрибків», захоплено документи правління колгоспу. У січні-лютому 1946 року було заарештовано 9 підпільників. Серед них підпільник Хапицький, який працював головою колгоспу й систематично надавав для УПА продукти харчування, зброю й боєприпаси. Також брав участь у акції в селі Чорнокозинці, зокрема віддав повстанцям 10 колгоспних коней, 10 центнерів зерна, документи колгоспу. Ще один заарештований представник місцевої адміністрації, голова сільської ради Луцик, використовуючи свої службове становище, повідомляв членам ОУН про заходи радянської влади, дезорганізовував роботу винищувального батальйону.[1]
У 1946—1947 роках мешканці села вчергове пережили голод.
Чорнокозинський замок (руїни) — побудований наприкінці XIV — на початку XV ст.ст. (використовувався як родовий маєток аж до 1917 року), нині (2000-ні) в руїнах.
Костел Йосифа Обручника (1608 р.) (руїни на південному схилі замкового пагорба).
Чернокозинцы // Сецинский Е. Исторические сведения о приходах и церквах Подольской епархии. Каменецкий уезд. — Каменец-Подольский, 1895. — С. 390—396. (рос.)