|
Чеські євреїЧеські євреї, чеські жиди, або чеські юдеї (чеськ. české Židé, нім. Tschechische Juden) — єврейська діаспора в Чехії. Існує у Чеських землях, на теренах Богемії та Моравії з кінця ІХ ст. Перші місцеві євреї займалися работоргівлею і лихварством. Протягом ХІ — ХІІІ ст. виникли юдейські громади в Празі, Брно, Оломоуці тощо. У 1254 році отримали широкі права від богемського короля Отокара II, які залишалися чинними аж до 1848 року. Важливим центром юдейського життя була Старонова синагога — найстаріша уціліла синагога Європи, збудована за дозволом того ж короля в 1270 році. Перші громади (ІХ — ХІ ст.)Работоргівці Згідно з переказами чеських юдеїв з містечок Іваниці, Ємниці, Погоржелиці та Тршебичі перші єврейські громади на Чеських землях (Богемії та Моравії) виникли у перших століттях нашої ери. У IX — X ст. через ці землі проходив один із маршрутів юдеїв-работоргівців раданітів. Зокрема, в Рафлштеттенському митно-навігаційному статуті 903—906 років, який регулював торговельні відносини між слов'янською Великою Моравією і франкськими державами династії Каролінгів, згадуються богемські купці-юдеї[1]. У 960-х роках єврейський мандрівник Ібрагім ібн Якуб з Тортоси повідомляв про єврейських работоргівців у Празі[2]. Про них також свідчить життєпис празького єпископа Адальберта, який намагався викуповувати рабів-християн, яких скупали юдеї[1]. У «Chronica Boemorum» Козьми Празького (ХІІ ст.) кілька разів згадується, що в Празі жили казково багаті євреї[3]. Наймовірніше, це були лихварі, які надавали позики знаті[1]. У тій же хроніці повідомляється, що 1067 року заможний єврей-вихрест Подіва побудував на півдні Моравії Подівінський замок[4], а 1091 року говориться про євреїв у Брно[1]. У грамоті від 1066 року, яка очевидно була складена пізніше, фігурують купці-юдеї з Літомержице[1]. Хрестовий похідВеликого удару по юдейських громадах в Чеських землях завдав так званий Селянський хрестовий похід 1096 року. Багато богемських юдеїв були насильно охрещені або вбиті силами хрестоносців-простолюдинів під проводом лицаря Фолькмара[5].
Після відходу хрестоносців з Богемського королівства, юдеї повернулися до свої віри й почали покидати Богемію. У відповідь богемський король Вратислав ІІ наказав конфісковувати майно тих юдейських родин, які мали намір полишити країну. Як повідомляє «Chronica Boemorum», у них було забрано більше скарбів, ніж колись греки зібрали у Трої[1]. Незважаючи на еміграцію частини євреїв, празька юдейська громада продовжувала існувати[1]. Високе середньовіччя (ХІІ — ХІІІ)Розквіт громад У першій чверті ХІІ ст. в Празі була побудована синагога, де, за деякими повідомленнями, єврейські купці й фінансисти зберігали свої капітали[1]. «Chronica Boemorum» зазначає, що богемський князь Владислав І (1109 — 1117, 1120-1125) заборонив християнам найматися на служіння до євреїв. 1124 року це ж джерело розповідає про повернення в іудаїзм Якова Апелли, який був охрещений хрестоносцями і вітдоді обійняв високу посаду при дворі богемських правителів[1]. У творі Іцхака Дорбело середини 1140-х рр., згадується єврейська громада міста Оломоуц. Пізніше другої половини ХІІ ст. такі громади виникли також у богемських містах Хеб та Літомержице. Записки Біньяміна з Тудели (1160-70) також згадують чеських євреїв[1]. У ХІІІ ст. чеські євреї були в надзвичайно сприятливому становищі. Вони перебували під заступництвом самого короля Богемії, сплачували невелике подушне — до 1222 року тільки 1 пфенінг на рік, і займалися головним чином кредитною справою та торгівлею харчами, насамперед м'ясом. Під час монгольської навали до Богемії та Моравії в 1241 році євреї, як і інші мешканці регіону, постраждали від неї. Проте невдовзі життя усіх юдейських громад було відновленно, особливо завдяки напливу біженців-переселенців із сусідніх країн. Чеські землі стали одним із найбільших центрів розселення євреїв-ашкеназів. Політика Отокара ІІ і Венцеслава II  Особливою подією став привілей богемського короля Отокара II від 1254 року до юдеїв, який був виданий за зразком указу австрійського герцога Фрідріха II Бабенберзького 1244 року і юдейських статей угорського короля Бели IV 1251 року[7]. Привілей надавав юдеям ряд прав, які інтегрували їх до станового суспільства Богемії. Зокрема, юдеї отримали свободу пересування і дозвіл на лихварювання, були зрівняні у правах з християнами у кримінальних справах; заборонялося зводити кривавий наклеп на юдеїв і оскверняти юдейський цвинтар; суперечки між самими юдеями вирішував особисто король або уповноважений намісник тощо[1]. 1268 року Отокар ІІ підтвердив цей привілей[1]. Його основні принципи залишалися чинними на території Чеських земель до 1848 року. Того ж 1254 року король Отокар ІІ поширив у Богемії буллу папи Інокентія IV, яка забороняла охрещувати євреїв насильно, грабувати їх, шкодити їм, змушувати безоплатно працювати і звинувачувати в ритуальних вбивствах. Між 1273 і 1278 роками король на рік звільнив євреїв Брно від оподаткування[1]. Через юдофілію короля Отокара ІІ оломоуцький єпископ Бруно хилився в 1267 р. від участі у Віденському церковному соборі, де було прийнято кілька антиюдейський постанов; водночас 1273 року він звернувся до Папи зі скаргою на оломоуцьких юдеїв, які наймали годувальниць-християнок, брали у заставу церковне начиння і стягували за позиками непомірно високі відсотки[1]. Син Отокара ІІ, король Венцеслав II у 1283 і 1305 роках підтвердив батьківський привілей юдеям, а 1298 року заборонив прибувати до Богемії прихильникам лицаря Ріндфлейша, які винищили юдеїв у німецьких землях. За це юдейські громади сплатили до королівської скарбниці надзвичайно високий «внесок за заступництво»[1]. Протягом ХІІ — ХІІІ ст. Богемія була важливим центром юдейської вченості. Тут жили тосафісти Іцхак бен Мордехай Регенсбузький[en] (Рібам), Яків ха-Лаван і його синн Іцхак (Лаван — від Лаби), Еліезер бен Іцхак, Моше бен Яків, талмудист Моше бен Хісдай, коментатор літургічних текстів Авраам бен Азріель, граматик Ікутієль бен Ієхуда ха-Кохен (більш відомий як Залман Накдан). У Богемії навчався Іцхак бен Моше з Відня, автор галахічної праці «Ор заруа» («Світло, що розсіюється»)[1]. 1270 року у Празі відкрилася Велика синагога, згодом названа Староновою, — найстаріша зі збережених у Європі[1].
Примітки
БібліографіяДжерелаМонографії. Статті
Посилання
|
||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
