|
Червоний корпус КНУ
Червоний корпус Київського національного університету імені Тараса Шевченка — головний та найстаріший корпус університету, розташований у центрі Києва на вулиці Володимирській, 60. Пам'ятка історії національного значення і символ вітчизняної фундаментальної університетської освіти. Червоний корпус в 1837—1919 роках Будинок Червоного корпусу був збудований у 1837-43 рр. у стилі класицизму (т. зв. російського) за проєктом італійського архітектора Вінченцо (Вікентія) Беретті (1781–1842 рр.). Будівля мала стати надзвичайно величною та суворою. Кажуть, довідавшись про проєктну вартість будівництва, імператор Микола І не зміг стримати власного гніву:
Урочисте закладення будівлі Червоного корпусу відбулося через 3 роки після заснування університету, 31 липня 1837 року[2]. У цей день вранці митрополит Київський і Галицький Філарет здійснив урочисту літургію у Софійському соборі за участю студентів та викладачів університету, а також офіційних осіб. Після літургії учасники здійснили урочисту хресну ходу до місця, де невдовзі мала постати будівля університету. З іконами і хоругвами люди йшли по сучасній вулиці Володимирській. Втім, на той час там не було будинків і самої вулиці як такої ще не існувало — в теперішньому центрі Києва були зарослі бур'янами поля. Після хресної ходи у фундамент поклали медаль з роком початку будівництва, мідну табличку і три монети: платинову, золоту та срібну. Крім цього, туди символічно було покладено і стару цеглу-плінфу з фундаменту Десятинної церкви. На честь закладення будівлі Червоного корпусу виготовили пам'ятну медаль із зображенням засновника університету російського імператора Миколи І. Напис на цій медалі свідчить: «Во свете Твоем узрим свет!».[3] .jpg) Архітектурні особливостіБудівля університету являє собою монументальний замкнений квадрат з довжиною фасаду 145.68 м. Всередині будівлі знаходиться великий внутрішній дворик. Під час проєктування архітектору Беретті не було відомо, з якого боку корпусу буде прокладена вулиця Володимирська. Тому він зробив університетську будівлю презентабельною як зі східного (сучасний університетській фасад на вулиці Володимирській) так і з західного боку (зі сторони сучасного Ботанічного саду). Особливо виразна архітектура східного фасаду. Це досягається контрастним протиставленням протяжної площини стін могутній вертикалі колон портика, вирішеного в іонічному ордері на всю висоту будинку. Натомість, рішення західного фасаду більш пластичне, ув'язане з природою Ботанічного саду. Композиція цього фасаду побудована на його розчленованості центральним і фланговими виступами, які чітко відображають осьову структуру плану будинку. Центральний виступ збагачений пілястровим портиком з фонтаном, а виступи на флангах — напівкруглими апсидами з тричетвертними колонами іонічного ордеру.   Архітектура корпусу з самого початку органічно вписувалась у ландшафт. Вона велично виглядала з Печерських пагорбів: один з таких малюнків будівлі університету зробив молодий Тарас Шевченко. Будівлю Червоного корпусу проєктували простою у об'ємах, без дрібних членувань, обмежено в декоративному оздобленні і різноманітності архітектурних деталей, кожна з яких продумана, взята рішуче і в повну силу. Бокові фасади з ризалітами на кінцях та в'їздами у внутрішній двір служать пов'язуючою ланкою між східним і західним фасадами. Фасади внутрішнього парадного двору дещо роздроблені, але архітектурно пов'язані між собою і з фасадами зовнішнього периметра будинку.[3] Також В. І. Беретті було розроблено план художнього розпису та встановлення скульптурної групи у внутрішніх приміщеннях університету (за браком коштів проєкт не був здійснений). Будівля університету має 4 поверхи. До 8-колонного портика східного фасаду ведуть широкі семимаршові сходи, а з боків знаходяться пандуси. У перекриттях приміщень використані різноманітні склепічні конструкції, частіше хрестові та півциркульні. В архітектурі будівлі широко застосований метал (чавунні капітелі колон, ліхтарі, встановлені перед портиком на високих п'єдесталах, перила сходів тощо)   З боку головного фасаду будівля Університету має три поверхи, з яких верхній був зайнятий великою залою громадських зібрань. У ній відбуваються університетські урочисті акти, захисти дисертацій та ін. До 20-х рр. ХХ ст. в Червоному корпусі у напівкруглих фасадах знаходилися католицький університетський костел (північна частина будівлі) та православна університетська домова церква в ім'я Св. Володимира (південна частина). На четвертому поверсі Червоного корпусу колись знаходилися студентські гуртожитки (так звані «студентські камери») (розформовані у 1858 р.), кімнати для навчання в позаурочний час, студентська бібліотека, квартири та кабінети викладачів, університетський карцер для студентів. На другому поверсі розміщувалася університетська їдальня. На першому, другому та третіх поверхах розмішувалися музеї, кабінети, архів, квартири для службовців, велика бібліотека. Для відвідувачів з-за меж університету музеї та бібліотеки були доступні лише з дозволу відповідних деканів та ректора. У бібліотеці зберігалися книжки з колекцій Кременецького (волинського) ліцею (34 370 томів), Віленського (Вільнюського) університету, Віленської медико-хірургічної академії, Віленської римо-католицької духовної академії, Санкт-Петербургської ермітажної бібліотеки. На 1913 р. в бібліотеці було 300 тисяч томів, в тому числі дуже рідкісних книг XVI–XVII ст., що оцінювалися на загальну суму декілька мільйонів рублів.[4] За Червоним корпусом у 1841 р. був закладений Ботанічний сад. Спочатку на його території розміщувався й Зоологічний сад, що переїхав на нове місце у 1913 р. Зовнішні стіни корпусу в перші роки після будівництва не були пофарбовані у червоний колір. Спочатку вони були білими. Питання про кольору будівлі порушив В.Беретті в 1842 році. Він писав:
Але бажання архітектора не здійснилося, і будинок Київського університету було пофарбовано в коричнувато-червоний. З тих пір важко уявити Головний корпус інакшим — червоний став невід'ємним кольором не тільки будівлі, але й почав асоціюватися з усім Київським університетом. Вплив будівлі на КиївБудівля університету справила великий вплив на формування архітектури Києва. Це відобразилося у чіткому плануванні центральної частини міста та запровадженні до її забудови споруд великого масштабу, в закріпленні основ першого у Києві класичного структурного архітектурного ансамблю культурного центру міста.
— писав у 1938 р. П. Альошин[6]. Наскільки велике враження справляв закінчений будинок університету, можна судити з описів сучасників. Він нагадував не лише своєрідний храм, а справжньою фортецею. Тому сучасники його інколи і називали «Фортецею Розуму». Так, один з них згадує: «Серед руїн старого міста і легких будівель Нового будівництва будинок університету справляв враження величезної споруди»[5] І справді, будівля в той час стояла наодинці на відкритому місці, серед ланів та ярів. А ось, як про Університет пише в своєму творі «Погляд на місто Київ» ((рос.)«Взгляд на город Киев») студент Київського університету 30-х рр. XIX ст Захар Коленко: (рос.)
  В 1874 році Ватрослав Ягіч, перебуваючи на Археологічному з'їзді в Києві, писав що не міг вдосталь насолодитися красою і величчю міста, «і перш за все університету».[7] Є. В. Спекторський (ректор Київського університету в 1918–1919 рр.) пише про будівлю Університету як про:«…редкой красоты огромное красное здание под зеленой крышею…».[7] В 40-50 рр. XIX століття будівлю Університету мешканці міста і студенти називали «Нова Будівля»((рос.) «Новое строение»), пізніше ця назва поширилась також й на найближчі вулиці, навколо будівлі Університету, відтак їх ще інколи називали «Латинським кварталом Києва» (район сучасної вул. Паньківської), за аналогією з традиційним паризьким студентським кварталом на лівому березі Сени біля Сорбонни. Навпроти східного фасаду Університету розташовувалася університетська площа, яка з часом була перетворена спершу на «Університетський сад» ((рос.) «Университетский сад», закладений у 1860-х роках (садівник К.Христіані)), а потім на «Миколаївський сад» ((рос.) «Николаевский сад»), названий так на честь засновника Університету російського імператора Миколи І, монумент якому було встановлено в цьому ж парку обличчям до Червоного корпусу у 1896 році. Під час евакуації Київського університету до Саратова (1915-16) в корпусі дислокувалася військова частина російської армії.
Червоний корпус в 1919—1945 роках В 20-30 рр. ХХ століття в стінах Червоного корпусу працюв Київський університет під різними іменами: Вищий інститут народної освіти (1920–1926 рр.), Київський інститут народної освіти (1926–1932 рр.). У буремні 20-ті рр. на портику Червоного корпусу висів революційний плакат: (рос.)«Мир — хижинам, Война — дворцам!»[7] З 1932 року тут знову розміщений відроджений Київський державний університет під його власним іменем. Того ж року в Червоному корпусі сталася пожежа. Вона знищила дах і дерев'яні склепіння над аванзалом та актовим залом. В результаті відбудови циліндричне склепіння над аванзалом було змінено пологим, трицентрового обрису. У 1935 р. була спроба замінити червоний колір будинку на абрикосовий, при якій міг втратитись весь монументальний характер будівлі. Тож від цієї ідеї швидко відмовилися, повернувши будівлі традиційний для неї червоний колір.[6]  9 березня 1939 р., на честь святкування 125-річчя з дня народження Тараса Шевченка, перед будівлею університету, на місці пам'ятника Миколі І, було відкрито пам'ятник Тарасу Шевченку, обличчям до Червоного корпусу. Київському університету та парку перед університетом було присвоєно ім'я Тараса Шевченка. В 1941–1943 рр. в стінах Червоного корпусу діяв так званий націонал-соціалістичний Київський університет. У внутрішньому дворику Університету німецькі війська проводили тренування строю. .JPG) В листопаді 1943 року Червоний корпус спалений відступаючими німецькими військами. Загальне руйнування будинку університету від п'яти вибухів і пожеж становило 70 %. Вартість лише втраченого лабораторного обладнання складала 50 мільйонів радянських карбованців.[8][9] Найменше потерпіла частина будівлі, що виходить на Володимирську вулицю.
— так змалював поет цей трагічний момент в історії Київського університету. Проєкт відновлення та реконструкції складений у 1944–1945 рр. під керівництвом архітектора проф. П. Альошина. Автори цього проєкту додержали попереднього характеру архітектури будинку і врахували максимальні можливості для його пристосування до тогочасних вимог. Відхилення від первісного вигляду Червоного корпусу мають місце лише в західній його частині, де до центрального виступу дворового фасаду додані дві сходові клітки. У фризі фасаду, зверненого в Ботанічний сад, зроблені віконні прорізи для освітлення приміщень заново запроєктованого четвертого поверху. В інтер'єрі аванзалу відбудовано трицентрове склепіння. В аудиторії під бібліотечним залом пологі хрестові склепіння замінені плоским залізобетонним перекриттям. Застосування залізобетону дало можливість замінити важку залізоцегляну конструкцію тримаршових сходів у південній та північній частині корпусу, а також виконати вогнетривке склеписте перекриття над парадними сходами з незначними відхиленнями від його первісної форми. Червоний корпус з 1945 року і донині 1954 — завершені відновлювальні та реставраційні роботи будівлі Університету, в яких брали участь в тому числі й студенти та викладачі Київського університету. У 1964 А. Горська в співавторстві з П. Заливахою, Л. Семикіною, Г. Севрук та Г. Зубченко створила у вестибюлі Червоного корпусу вітраж «Шевченко. Мати». Скликана після цього комісія кваліфікувала його як ідейно ворожий, тож вітраж був знищений адміністрацією університету. А. Горську і Л. Семикіну через це виключили зі Спілки художників, щоправда, через рік відновили. До кінця 70-х рр. у Червоному корпусі знаходилися природничо-математичні факультети (Фізичний, механіко-математичний, біологічний, географічний), однак з початком будівництва університетських корпусів на нових територіях (в районі Національного Центру Виставок і Ярмарків) їх було перенесено туди. На згадку про них у Червоному корпусі збереглися деякі відповідні музеї та Велика Фізична аудиторія (№ 329). Так само з Червоного корпусу у 90-ті були перенесені факультети міжнародних відносин та журналістики в корпуси на Лук'янівці (вул. Юрія Іллєнка, 36). У 1978 році в Червоному корпусі було відкрито Музей Історії Київського університету[11](у приміщенні, яке до 1920 р. займав костел). Приміщення, яке до 1920 р. займала домова православна церква Св. Володимира, за радянських часів використовувалося, як зал для зборів Комсомолу університету, а на початку 90-х це приміщення було перероблено під спортивну залу. У 1999 році була проведена реконструкція деяких внутрішніх приміщень Червоного корпусу (вестибюля, актової зали, зали вченої ради). На фасаді Червоного корпусу встановлені пам'ятні дошки і знаки: українському поету і художнику Т. Шевченку, ім'я якого носить Київський університет; першому ректору Київського університету проф. М. Максимовичу; історику і державному діячу М. Грушевському (1886-94 вчився у Київському університеті); вченому, мислителю і громадському діячу М. Драгоманову (1859-76 вчився і працював в Київському університеті); штабу винищувального батальйону, сформованого влітку 1941 з викладачів, студентів Київського університету; студентам, викладачам Київського університету, які загинули на фронтах ДСВ 1941-45 рр. В середині корпусу пам'ятні дошки: біля ауд. 446, де знаходилася геологічна лабораторія, в якій працював у 1902-12 рр. відомий геолог проф. М. Андрусов; біля ауд. 463, де знаходилася мінералогічна лабораторія, в якій у 1845–1901 рр. працював засновник київської школи геологів і петрографів проф. К. Феофілактов; біля ауд. 264, де 24.08.1898 на засіданні Х з'їзду російських природознавців і лікарів проф. С. Навашин зробив повідомлення про відкриття подвійного запилення у квіткових рослин; біля входу до зали Вченої Ради Університету видатному українському композитору М. Лисенку, який навчався у Київському університеті у 1860–1865 рр. Зараз тут знаходиться керівний склад Київського університету (ректор, проректори), юридичний (1-2 поверх), історичний та філософський факультети, розміщені Археологічний, Етнографічний, Зоологічний музеї[12] та Музей Історії Київського університету,[11] Культурно-мистецький центр Київського університету, штаб-квартира Спілки ректорів ВНЗ України, Центр українознавства, Міжнародна школа україністики, прес-центр Київського університету[13], редакція газети «Київський університет», читальні зали філософського, історичного та юридичного факультетів (2 поверх), мистецька галерея «Університет», Актова зала, Зала Вченої Ради Університету з встановленою у ній скульптурою Св. Володимира (1999 р.). З 2004 року у Червоному корпусі відкрито вільний Wi-Fi доступ до Інтернету для студентів Київського університету. У 2009 році влітку фасад Червоного корпусу по вул. Володимирській було оновлено шляхом проведення необхідних ремонтних робіт та консервації «обличчя університету» для наступної повної його реставрації[14].   21 вересня 2009 р. на фасаді Червоного корпусу була відкрита меморіальна дошка М. Боголюбову — вченому-академіку, який присвятив Київському університету чверть століття свого життя і вписав славну сторінку в його історію. У цьому році відзначається 100-літній ювілей цього видатного вітчизняного фізика і математика-теоретика, засновника наукових шкіл нелінійної механіки, статистичної фізики та квантової теорії поля[15]. 12 жовтня 2009 р. над входом до Університету було закінчено встановлення нового правильного і повного напису «Київський національний університет імені Тараса Шевченка»[16]. 15 жовтня 2009 р. вранці відбулась церемонія урочистого відкриття на фасаді Червоного корпусу меморіальної дошки видатному архітектору, будівничому Червоного корпусу Київського університету — Вінченцо Беретті (1781—1842) — «від вдячних українського та італійського народів»[17] 15 жовтня 2009 р. у Червоному корпусі ввечері спалахнула пожежа. Займання виникло у правому крилі на 1 поверсі чотириповерхової будівлі в кабінеті медичної частини. Горіли папери і стіл, внаслідок чого утворилося задимлення, і існувала загроза поширення пожежі на велику площу. Внаслідок події було евакуйовано близько тисячі студентів. Вогонь вдалося загасити[18].
Колір Одне з найбільш дискусійних питань пов'язаних з Червоним корпусом — чому його будівля зовні пофарбована в червоний колір? З цього приводу існує низка версій-історій:
Культурне значенняЧервоний корпус Київського університету протягом своєї історії зображувався:
Легенди
Галерея
Див. такожПримітки
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
![Червоний корпус Київського університету у 1943 р. — підірваний німецькими військами[джерело?]](%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:P1020127.JPG)
.JPG)
.jpg)
