Цистерціанці

Цистерціанці
Орден Цистерціанців
Абревіатура	OCist або SOCist
Церква	Римо-католицька церква
Девіз	Cistercium mater nostra (Цистеріум — наша мати)
Засновник	абат Робер де Молесма
Заснування	1098
Сайт	http://www.ocist.org/ocist/en/

Цистерціанці[1], цистеріанці, бернардинці (лат. Ordo Cisterciensis, OCist) — члени споглядального католицького ордену, заснованого у Франції ченцями-бенедиктинцями в 1098 році. Гасло — лат. Cistercium Mater Nostra. Вплив чину значно зріс після реорганізації його діяльності в XII столітті абатом Бернаром Клервоським (звідси друга назва членів ордена — бернардинці, бернардини).

Загальний опис

Назва «цистерціанці» походить від латинської назви першої обителі ордену — монастиря Сіто́ (фр. Cîteaux, лат. Cistercium), що був заснований у 1098 році на місці поселення Сіто (згідно сучасного адміністративного поділу — муніципалітет Сен-Нікола-ле-Сіто регіону Бургундія). Цистерціанці відомі також під назвою «білі монахи», що зумовлено білим (світло-сірим) чернечим одягом служителів ордену.

Абатство де-Понтені, засноване у 1114 році.

Перший монастир у Цистерціумі організував абат Робер. Вплив чину значно зріс після реорганізації його діяльності абатом Бернаром Клервоським (звідси друга назва). У 1119 році був затверджений Папою Римським статут. У XIII–XIV століттях орден став одним із найвпливовіших серед католицьких чернечих чинів. У цей період існувало 700 монастирів у всіх країнах Європи. Діяльність поширювалась й на Україну. У XVIII–XIX століттях більшість монастирів було ліквідовано.

Вид на цистерціанське абатство у Ліліенфельді. 1747

Бібліотеки цистерціанців були найбагатшими зібраннями давніх рукописів з усієї ойкумени, а хрестові походи на Близький Схід та реконкіста в Іспанії, де християнський світ зустрічався з мусульманським, доповнювали давні знання досягненнями ісламського Сходу.

У 1577 році з ордену виділилася група, що мала суворіший статут — фельянтинці^[en] (лат. Ordo Fulienses), котра була остаточно відділена в 1592 році папою Сикстом V.

У 2005 році цистерціанці нараховували 1 470 ченців, з котрих 717 були священнослужителями. Ордену належало 87 закладів.

На сьогодні цистерціанці розділені на — цистерціанців «спільної» (власне цистерціанців) і «суворої» традиції (траппістів). За даними на 2009 рік, цистерціанській орден «спільної» традиції об'єднує 122 громади і більше 1 900 ченців і черниць у всьому світі, тоді як у цистерціанців «суворого режиму» налічується 175 громад і приблизно 3 600 ченців — чоловіків і жінок.

У 1998 році, з нагоди 900-ї річниці поставлення Робера де Молесма абатом монастиря Сіто в Бургундії (Франція), головної обителі ордену, що дала йому назву, Папа Римський Іван Павло II закликав до возз'єднання двох гілок цистерціанців.[2]

Вплив на суспільство, економіку

Монастирі цистерціанців ставали осередками економічного розвитку навколишніх незайманих територій. Завдяки масовому чернечому служінню, фізична праця, яку вважали в часи пізньої античності негідною справою, втратила недобру славу й стала суспільним моральним обов'язком.

Цистерціанці створили принципово новий тип організації християнських ченців — орден (1118 р.), метою якого стала внутрішня економічна колонізація Центральної та Східної Європи.[3]

Діяльність цистеріанців виходила за межі власне церковних, релігійних справ. Так цистерціанці у XII—XIII ст. заклали підвалини промислового освоєння головних рудних родовищ Центральної Європи, створили базу гірничо-металургійних знань і культурних традицій гірників.

Монастирі ордену росли, як гриби після дощу: у середині ХІІ ст. їх було вже 350, а наприкінці століття — більше 700. Цьому значною мірою сприяв авторитет проповідника і містика Бернарда Клервоського, який був натхненником Другого хрестового походу (на його честь цистерціанців називають ще бернардинами). В аскетичному житті й фізичній праці «білі ченці» вбачали шлях до приборкання «духу спокуси» та гарантію незалежності монастиря від світу. На відміну від інших чернечих монастирів, цистерціанцям не дозволялося жити з чужої праці, мати залежних селян і васалів. Багато часу «білі ченці» присвячували господарській діяльності, опановуючи одвічні ліси й пустища, розвиваючи будівельну справу, гірництво й металургію. Монастирі цистерціанців ставали осередками економічного розвою навколишніх незайманих територій. Завдяки масовому чернечому служінню, фізична праця, яку в часи пізньої античності вважали справою негідною, втратила недобру славу й стала суспільним моральним обов'язком.

На гірничих роботах цистерціанці працювали групами, куди входили ченці, конверси[4] та представники громад (здебільшого сільських), з яких пізніше сформувалися професійні артілі гірників. Абати й старші ченці керували планомірною розвідкою придатних для розробки родовищ, організовували видобуток руд, зберігали й вдосконалювали гірничо-металургійні знання та технічні навички. Опорними пунктами гірничої діяльності були адміністративні центри нових монастирів, котрі просувались далі на схід — у Саксонію, Богемію, Моравію та Сілезію. Високий рівень рудознавства та надзвичайні успіхи «білих ченців» у справі розвідки й освоєння родовищ поліметалів пов'язують як з ефективною організаційною структурою ордена, так і з доступом до знань давнього світу та ісламського Сходу. Бібліотеки цистерціанців були найбагатшими зібраннями давніх рукописів з усієї ойкумени, а хрестові походи на Близький Схід та реконкіста в Іспанії, де християнський світ зустрічався з мусульманським, доповнювали давні знання досягненнями ісламського Сходу. «Білі ченці» вважали опанування та поширення гірничої справи Божим дорученням і сенсом свого життя.

Відомі діячі

• Бернард Клервоський
• Томас Мертон
• Теодоріх Трейденський (1160—1219) — місіонер в Лівонії, засновник Ордену мечоносців, перший абат Дюнамюндського монастиря, другий естонський єпископ.

Монастирі

• Абатство Камбр
• Цветльське абатство
• Дюнамюндський монастир
• Ленінське абатство
• Лілієнфельдське абатство
• Локкумський монастир
• Олівський собор
• Пор-Рояль
• Фаунтинське абатство
• Фонтене (абатство)
• Фонфруад
• Монастир Святого Хреста (Гайлігенкройц)

Примітки

1. https://vue.gov.ua/Цистерціанці
2. Обрано нового главу Цистерціанського ордену. Архів оригіналу за 7 лютого 2012. Процитовано 11 лютого 2011.
3. Провід «економічного ордену» цистерціанців підтримував створення «військового ордену» тамплієрів і деякий час був впливовим покровителем Лицарів Храму.
4. Селяни, які прийняли чернечу обітницю, але мешкали окремо від братії.

Посилання

• Цистерціанці // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.

• International Cistercian site (фр.) (ісп.) (англ.)
• Institute of Cistercian Studies (англ.)
• Цістерціанопедія — Cistopedia (англ.)

Література

1. Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
2. Erlande-Brandenburg, Alain (1995). The Cathedral Builders of the Middle Ages. Thames & Hudson Ltd. ISBN 0-500-30052-6 ISBN 978-0-500-30052-7. (англ.)
3. Clarke, Howard B.; Dent, Sarah; Johnson, Ruth (2002). Dublinia: The Story of Medieval Dublin. Dublin: O'Brien. ISBN 0-86278-785-8. (англ.)
4. Dykes, D.W. (1980). Alan Sorrell: Early Wales Re-created. National Museum of Wales. . (англ.)
5. Gimpel, Jean, The Medieval Machine: The Industrial Revolution of the Middle Ages (New York, Penguin, 1976) (англ.)
6. Logan, F. Donald, A History of the Church in the Middle Ages. (англ.)
7. Tobin, Stephen. The Cistercians: Monks and Monasteries in Europe. The Herbert Press, LTD 1995. ISBN 1-871569-80-X. (англ.)
8. Watt, John, The Church in Medieval Ireland. University College Dublin Press; Second Revised Edition (May 1998). ISBN 1-900621-10-X. ISBN 978-1-900621-10-6. (англ.)
9. Woods, Thomas, How the Catholic Church Built Western Civilization (2005), ISBN 0-89526-038-7. (англ.)