Циметидин — синтетичний препарат, що є похідним гуанідину та належить до блокаторів H2-гістамінових рецепторів І покоління, для перорального та парентерального застосування.[1][2] Циметидин є першим препаратом із групи Н2-гістаміноблокаторів.[3] Натепер циметидин вважається застарілим препаратом у зв'язку із частими побічними ефектами та синтезом нових, більш безпечних та ефективніших препаратів із груп блокаторів Н2-гістамінових рецепторів та блокаторів протонної помпи.[1] Дослідження препаратів цієї групи розпочалися у Великій Британії у 60-х роках ХХ століття у лабораторії фірми «Smith, Kline & French» (що пізніше стала частиною компанії GlaxoSmithKline), та у 70-х роках синтезовано препарат циметидин, який був допущений для використання у Великій Британії з 1976 року, а у США із 1979 року під торговою маркою «Тагамет». За розробку нової групи лікарських препаратів керівник групи дослідників Джеймс Блек отримав Нобелівську премію з фізіології та медицини у 1988 році.[4]
Циметидин — синтетичний препарат, що є похідним гуанідину та належить до групи блокаторів H2-гістамінових рецепторів І покоління. Механізм дії препарату полягає у пригніченні секреції шлункового соку, що пов'язано з блокадою рецепторів гістаміну ІІ типу, які розміщені у слизовій оболонці стінки шлунку. Циметидин пригнічує секрецію соляної кислоти парієтальними клітинами слизової оболонки шлунку; у тому числі як спонтанну (базальну), так і стимульовану їжею, гістаміном, гастрином, пентагастрином, кофеїном та менш виражено — й ацетилхоліном[1][5], переважно за рахунок зниження базальної та нічної секреції соляної кислоти.[2] Циметидин також пригнічує активність ферменту шлункового соку пепсину.[1] Циметидин, як і інші H2-гістаміноблокатори, сприяє активації кровообігу у слизовій оболонці шлунку, підвищує секрецію бікарбонатів, сприяє відновленню клітин епітелію слизової оболонки шлунку та збільшує синтез простагландинів у слизовій оболонці шлунку.[2] На відміну від H1-гістаміноблокаторів, циметидин не має адренергічної активності, антихолінергічної активності, не має місцевоанестезуючої активності та практично не має седативного ефекту, оскільки погано проникає через гематоенцефалічний бар'єр.[5][6] Циметидин має здатність пригнічувати мікросомальні ферменти печінки[1] та гальмувати метаболізм частини лікарських препаратів (варфарину, фенітоїну, теофіліну, циклоспорину, аміодарону та інших антиаритмічних препаратів, еритроміцину).[3][7] Експериментально доведено ефективність циметидину при деяких варіантах колоректального раку.[8][9] На початку досліджень фармакологічних властивостей циметидину рекомендувалось його застосуваннях при різноманітних шкірних захворюваннях.[10][11] В експериментальних дослідженнях доведена ефективність циметидину при оссифікуючому тендовагініті плечового суглобу.[12] Циметидин пригнічує вироблення внутрішнього антианемічного чинника Кастла та має антиандрогенну дію[5], що пов'язана із витісненням зі зв'язку з рецепторами клітин тестостерону,[2] та може проявлятись у тому числі імпотенцією.[1][6] Циметидин може також впливати на метаболізм естрогенів та підвищувати їх концентрацію у плазмі крові.[13]
Фармакокінетика
Циметидин швидко всмоктується при прийомі всередину, але біодоступність препарату складає лише 60% при пероральному застосуванні.[1] Максимальна концентрація циметидину досягається протягом 45—90 хвилин після перорального прийому препарату[5], дія препарату триває до 5 годин.[2] Препарат погано (до 20—25%)зв'язується з білками плазми крові.[1] Циметидин краще за інші Н2-гістаміноблокатори проникає у більшість органів та тканин організму[2], але погано проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Циметидин проникає через плацентарний бар'єр та виділяється в грудне молоко.[1][7] Препарат частково метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Виводиться циметидин із організму переважно із сечею в незміненому вигляді, частково у вигляді неактивних метаболітів. Період напіввиведення препарату складає близько 2 годин[1], цей час може збільшуватися при важких порушеннях функції печінки та нирок.[7]
Циметидин частіше за інші блокатори H2-гістамінових рецепторів може спричинити побічні реакції у зв'язку із вищою ліпофільністю препарату та кращою проникністю у тканини організму. Загальна частота побічних ефектів при застосуванні циметидину складає 3,2%.[2] При застосуванні циметидину спостерігалися наступні побічні ефекти:
Протипоказами до застосування циметидину є підвищена чутливість до препарату, виражені порушення функції печінки та нирок, вагітність та годування грудьми. Циметидин застосовується у дітей віком від 14 років.[1]
Форми випуску
Циметидин випускався у вигляді таблеток по 0,2; 0,3; 0,35; 0,4; 0,6; 0,8 г; желатинових капсул по 0,2 та 0,3 г; 4% сиропу для прийому всередину та ампул по 2 мл 10% розчину.[6] Станом на 2015 рік в Україні не зареєстрований.[17]
↑Scheinfeld N (Березень 2003). Cimetidine: a review of the recent developments and reports in cutaneous medicine. Dermatol. Online J. 9 (2): 4. PMID12639457. (англ.)
↑Yokoyama M, Aono H, Takeda A, Morita K (2003). Cimetidine for chronic calcifying tendinitis of the shoulder. Reg Anesth Pain Med. 28 (3): 248—52. doi:10.1053/rapm.2003.50048. PMID12772145. (англ.)