|
Церква Святого Стефана (Город)
Церква Святого Стефана (Город) — дерев'яна гуцульська церква в с. Город Івано-Франківської області, Україна, пам'ятка архітектури національного значення, датована 1868 роком.[2] ІсторіяЦеркву почали будувати 1868 році замість церкви, збудованої наприкінці XVIII ст., та освятили в квітні 1872 року Косівський декан о. Сильвестр Сіминович за участю пароха з Соколівки о. Дем’яна Зварича та отця-експозита Якова Сінгалевича. Вона була філією Церкви Святого Василія Великого в Косові. Храм розташований на території кладовища в східній частині села, біля головної дороги.[3][4] Церкву датують за написом, який написав о. Яків Сінгалевич на двох останніх сторінках церковного Євангелія:
Загалом о. Андрій назбирав 300 золотих ринських і 4 жовтня 1870 року уклав угоду з майстром Герасимом Ковбчуком з Бабиного на будівництво, очікувана вартість якого складала 400 золотих ринських. Члени громади також брали участь у будівництві, зокрема Петро Савчук і Дмитро Яремійчук. У 1871 році о. Андрій Стотанчик був переведений до с. Пациків Станіславського деканату, а будівництво здійснюваломь під наглядом о. Йосифа Тиховича, а потім о. Якова Сінгалевича. Церкву завершили в березні 1872 року. Церква була перекрита гонтом.[4][6] До 1871 року в церкві відправи були тричі на рік: Великдень, свято Святого Юрія, свято Святого Стефана (у третій день Різдва), а в 1872 році вже літургії проводились щотретьої неділі.[6] Також церкву датують по таблиці, виготовленій графіком Петром Федусевичем та розміщеній у святилищі на запрестольній стіні з таким написом:
Гроші на облаштування церкви збирались у різний спосіб, зокрема було зібрано 26 золотих ринських під час її освячення, кошти надали жертводавці, такі як: Дмитро Яремійчук, Василина Яремійчук, Параска Савчук, Петро Савчук, Федір Сав’юк, дружина священика Валерія та його сини (Ярослав, Володимир, Олександр). Також о. Яків був деканальним місіонером з питань запровадження тверезості. Він проповідував в селах Косівського деканату та збирав кошти на облаштування церкви.[6] В церкві зберігається видане в 1875 році в Києво-Печерській лаврі Євангіліє, Ірмологіон та служебник, виданий в 1866 році у Львові.[6] Церква налажала до складу Української греко-католицької церкви, а 9 жовтня 1900 року церкву відвідав з візитацією владика Андрей Шептицький, який об’їжджав всі парафії Косівського деканату. До сільської парафії належало 342 греко-католиків, під головуванням священика-експозита діяла позичкова каса «Власна поміч» та при церкві діяло Братство тверезості (130 учасників)[6]. Храм зазнав значних руйнувань під час Другої світової війни, зокрема її стіни мали 219 пробоїн від осколків і куль, проте дозволу на ремонту органи влади не надали.[6] Лист виконавчого комітету Косівської районної ради до виконавчного комітету обласної ради містив такий запис:
Станом на 1973 рік будівля церкви не використовувалась "тому що розташована на діючому кладовищі". Того ж року її передали передано Городянській школі під спортзал, проте за цим призначенням її не використовували, тож вона занепадала.[6] У радянський період церква охоронялась як пам'ятка архітектури Української РСР (№ 1163)[7]. З ініціативи о. Дмитра Близнюка церкву у 1988 році почав ремонтувати Лук’ян Іванюк, який займався роботою з бляхою та пізніше став керівником виконавчого органу релігійної громади.[4] Після численних клопотань громади 23 червня 1989 року Уряд СРСР вирішив:
30 вересня 1989 року Рада в справах релігій при Раді Міністрів СРСР вирішила зареєструвати релігійну громаду РПЦ в с. Город, а 8 жовтня 1989 року відбулися загальні збори церковної двадцятки, які прийняли низку рішень щодо призначення виконавчого органу релігійної громади і його голови (Іванюк Л.М.) заступника голови (Колобейчик Д.В.) , голови ревізійної комісії (Стефуранчин П.І.), його заступника (Петричук М.Л.), касира (Палійчук Д.Д.). Через місяць 8 листопада 1989 року церкву освятили.[4][6] Церква була капітально відремонтована (1993 р.).[6] Церкву використовує громада Православної церкви України. Храмові свята: Святого Первомученика Стефана (9 січня) та Святого Великомученика Дмитрія (8 листопада).[4][6]
Священики храмусотр. о. Андрій Стотанчик 1866 – 1871 сотр. о. Йосиф Тихович 1871 - 1872 сотр. о. Яків Сінгалевич 1872 - 1882 сотр. о. Теофіл Петровський 1882 - 1885 сотр. о. Амброзій Січинський 1886 - 1887 сотр. о. Ян Воєводка 1887 - 1889 сотр. о. Олексій Заклинський 1889 - 1891 сотр. о. Михайло Єднакий; 1891 - 1900 експозит о. Маркіян Шанковський; 1900 - 1910 експ. о. Володимир Скоробагатий; з 01.03.1910 - 1915 експозит о. Стефан Кунанець 1915 - 1920 експозит о. Генрік Рачковський 1920 - 1922 експозит Омелян Абрисовський 1922 - 1924 експозит о. Михаїл Могильняк (*1896) 1924 - 1944 о. Дмитро Близнюк (*1944 с. Раковець – +2004 м. Косів), висвячений 1971 р., настоятель 1976 - 2004 о. Ростислав Близнюк *8 січня 1979 м. Косів настоятель з 2004 р. АрхітектураЦерква зрубна, хрестопдібна в плані, з квадратною навою та вузькими боковими раменами, до південного з яких прилягає засклений ганок. До бабинця також прибудовано ганок. Опасання церкви лежить на вінцях зрубів. Нава має восьмигранну основу на якій розташована шатроподібна баня з ліхтарем та маківкою. Бокові зруби мають високі двоскатні дахи, які досягають двох третин восьмигранної частини нави. Опасання і стіни над опасанням, дахи перекриті бляхою, стіни під опасанням мають вигляд відкритого зрубу. Вікна пластикові.[3][8] В храмі зберігся металевий кіот, іконостас, ікони, хрести, виконані в гуцльському стилі.[4] ДзвіницяДо складу пам'ятки входила двоярусна дерев'яна дзвіниця, перший ярус якої квадратний зі зрубу, а другий каркасний восьмигранний. Дах був шатровий восьмигранний. Дзвіниця втрачена внаслідок пожежі.[8][9] Натомість поруч з церквою побудували муровану дзвіницю.[3] Див. також
Примітки
|
||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
