2 грудня — ЄС опублікував декларацію, у якій було відзначено демократичний характер Всеукраїнського референдуму щодо незалежності та пролунав заклик до України підтримувати з ЄС відкритий і конструктивний діалог, спрямований на забезпечення виконання всіх колишніх зобов’язань СРСР.[1][2]
6 квітня — Директива Єврокомісії до Ради Міністрів ЄС про започаткування переговорів щодо укладення угод про співробітництво з Бєларуссю, Казахстаном, Росією, Україною.[3]
14 липня — Україна заявила про бажання приєднатися до найстарішої загальноєвропейської політичної установи — Ради Європи.[2]
14 вересня — У Брюсселі відбулася перша зустріч Україна—ЄС на найвищому рівні між Президентом УкраїниЛеонідом Кравчуком та Головою Комісії Європейських СпівтовариствЖаком Делором, який, зокрема, наголосив, що ЄС буде співпрацювати з Україною, якщо вона підтвердить свій без’ядерний статус.[2] Кравчук і Делор також видали спільну заяву від імені України та Єврокомісії, у якій вказали, що вважають чинними Угоду про торгівлю і торговельно-економічне співробітництво та Угоду про торгівлю текстильними товарами між ЄС та колишнім СРСР у відносинах між ЄС та Україною з необхідністю подальшого юридичного оформлення цього стану відносин. Також вони висловили наміри укласти угоду нового покоління про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС.[6]
початок року — Україну включено в систему загальних преференцій ЄС, завдяки чому більшість українських товарів отримала безмитний доступ на ринок ЄС або для них встановлювалося мінімальне мито.[2]
23−24 березня, 8−9 червня та 25−26 грудня — Переговори щодо Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС на найвищому рівні.[3]
2 липня — Верховна Рада України ухвалила Постанову «Про Основні напрями зовнішньої політики України», у якій зокрема декларувався намір України стати членом Європейських Співтовариств (ЄС), а також інших західноєвропейських або загальноєвропейських структур за умови, що це не шкодитиме національним інтересам України. Також декларувався намір укласти з ЄС Угоду про партнерство і співробітництво на шляху до отримання асоційованого, а згодом — повного членства в ЄС.[2][з 1]
9–11 березня — Візит Трійки ЄС (країни колишнього, нинішнього і наступного головуючого) до Києва. Зустрічі з Президентом України і Головою ВР України. Перше засідання Україна—Трійка ЄС на рівні Міністрів закордонних справ. Надалі такі засідання відбувались регулярно двічі на рік.[3][2]
початок липня — Президент України Леонід Кучма виступив у Німецькому товаристві зовнішньої політики з доповіддю «Україна на шляху до Європи», у якій проголосив одним зі стратегічних пріоритетів України активну участь як у виробленні майбутньої загальноєвропейської архітектури, так і активне співробітництво з діючими європейськими структурами — ОБСЄ, НАТО, ЄС, ЗЄС.[2][7]
9 листопада — Україна набула офіційного статусу повноправного члена Ради Європи.[2]
30 листопада — Президент України Леонід Кучма затвердив Тимчасову торгівельну угоду між Україною та ЄС, підписану 1 червня 1995 року.[з 4]
1996
23 квітня — Президент Кучма здійснив офіційний візит до Страсбурга, де виступив на засіданні Парламентської асамблеїРади Європи.[8][9] У промові він зокрема вперше проголосив про бажання України стати повноправним членом Європейського Союзу.[2][10]
6–7 травня — Засідання Спільного комітету Україна—ЄС. Обговорено стан ратифікації Угоди про партнерство та співробітництво, питання надання Україні статусу країни з перехідною економікою.[3]
червень — Європейський Союз визнав за Україною статус країни з перехідною економікою.[2]
12–13 вересня — Візит члена Європейської Комісії X. Ван ден Брука до Києва. Підписання індикативної програми Тасіс для України на 1996−1999 роки та Фінансового протоколу про спільний план дій ЄС/Великої Сімки стосовно реструктуризації української енергетичної галузі.[3]
6 грудня — Рада Європейського Союзу прийняла План дій щодо України і висловила готовність розвивати і посилювати політичні і економічні відносини з Україною.[3]
1997
5 лютого — В ході засідання Україна—Трійка ЄС на рівні Міністрів закордонних справ обговорено шляхи імплементації Плану дій щодо України, можливість відкриття у Києві центру документації ЄС.[3]
17–18 квітня — Засідання Спільного комітету Україна—ЄС, на якому обговорено проблеми торгово-економічного співробітництва.[3]
5 вересня — Перший саміт Україна—ЄС у Києві, що підтвердив європейський вибір України. Обговорено наявні проблеми в договірно-правовій сфері, розглянуто шляхи економічного співробітництва.[3]
1 грудня — Україна в односторонньому порядку ввела безвізовий режим для власників дипломатичних паспортів країн-членів ЄС.[3]
1998
24 лютого — Президент Кучма утворив Українську частину Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС та Українську частину Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС.[з 5]
8–9 червня — Перше засідання Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС. Схвалено Правила процедури Ради співробітництва, прийнято Спільну робочу програму з імплементації УПС на 1998−1999 роки. Україна офіційно заявила про прагнення набути статусу асоційованого членства ЄС.[3]
11 червня — Президент Кучма затвердив Стратегію інтеграції України до ЄС, у якій зокрема було зазначено, що національними інтересами України є набуття повноправного членства в ЄС, і визначалися основні пріоритети діяльності органів виконавчої влади на період до 2007 року, протягом якого мали бути створені передумови, необхідні для набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі. Середньостроковою метою стратегії визначалося набуття статусу асоційованого члена ЄС.[з 6]
12 червня — Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про запровадження механізму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу».[з 7]
13 липня — Кабінет Міністрів України затвердив положення про Українську частину Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС та включив до її складу 4 осіб[к 1].[з 8]
серпень-вересень — Місія спеціального представника уряду України по столицях країн-членів ЄС.[3]
16 жовтня — У Відні пройшов другий Саміт Україна—ЄС, на якому обговорено подальші можливості співробітництва у галузях зовнішньої та безпекової політик та охарактеризовано стан відносин між Україною та ЄС як «стратегічне та унікальне партнерство».[3]
5 листопада — Відбулося перше засідання Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС та утворено 6 підкомітетів.[3]
11–12 грудня — У Відні пройшов Саміт ЄС, на якому ухвалено рішення про розробку Спільної стратегії ЄС щодо України.[3]
грудень — Почав роботу Парламентський комітет співробітництва Україна—ЄС.[3]
1999
26–27 квітня — Друге засідання Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС, на якому розглянуто економічні аспекти двосторонніх відносин і відзначено успішність реалізації Спільної робочої програми з імплементації Угоди про партнерство та співробітництво.[3]
3–4 червня — У Кельні пройшов саміт ЄС, на якому ЄС визнав досягнення якісно нового рівня у стосунках з Україною.[3]
26 липня — Кабінет Міністрів України утворив при Міністерстві юстиції Центр перекладів актів європейського права на виконання Указу Президента від 9 лютого «Про заходи щодо вдосконалення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади».[з 9][з 10]
16 серпня — Кабінет Міністрів України затвердив Концепцію адаптації законодавства України до законодавства ЄС.[з 11]
23 вересня — В ході засідання Україна—Трійка ЄС на рівні Міністрів закордонних справ ЄС відзначив важливість проєвропейського вибору України, наголосив на повазі до європейського курсу України і ознайомив з основними положеннями Спільної стратегії ЄС щодо України.[3]
6 грудня — Зустріч Президента України Леоніда Кучми з Президентом Єврокомісії Романо Проді.[3]
25 січня — В ході засідання Україна—Трійка ЄС на рівні Міністрів закордонних справ Головуюча в ЄС Португалія передала українській стороні Робочий план реалізації Спільної стратегії ЄС щодо України.[3]
23 травня — Заплановано Третє засідання Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС.[3]
11 вересня — У Ялті відбувся 5-й саміт Україна—ЄС, на якому керівники ЄС та Президент України Леонід Кучма підтвердили свої зобов’язання щодо посилення стратегічного партнерства між Україною та ЄС.[3]
11 листопада — Перше засідання Україна—Трійка ЄС з метою обговорення питань співробітництва в галузі юстиції та внутрішніх справ.[3]
27 листопада — У Брюсселі пройшло 5-те засідання Комітету з питань співробітництва Україна—ЄС з метою обговорення питань співробітництва в рамках УПС, впливу розширення ЄС на Україну, ініціативи ЄС «Нові сусіди» та політики України «Європейський вибір».[3][14]
11–12 вересня — Єврокомісар з питань розширення Ґюнтер Фергойґен відвідав Україну для обговорення впровадження Ініціативи «Розширена Європа — Сусідство».[3]
8 липня — 8-й саміт Україна—ЄС у Гаазі. Дві сторони погодилися, що Україна має отримати статус ринкової економіки, як тільки будуть виконані необхідні умови.[17]
22 листопада — ЄС заявив про те, що президентські вибори в Україні, що пройшли напередодні, не відповідали міжнародним стандартам демократичних виборів і закликав українську владу переглянути результати виборів.[19]
кінець листопада—початок грудня — Високий представник ЄС з питань спільної зовнішньої політики та політики безпеки Хав’єр Солана тричі відвідав Київ, щоб посприяти проведенню переговорів щодо врегулювання політичної кризи в Україні.[3]
2 грудня — Резолюція Європарламенту щодо ситуації в Україні.[20]
13 січня — Європейський Парламент ухвалив резолюцію щодо результату президентських виборів в Україні, у якій привітав проведення чесних виборів та закликав Раду ЄС, Єврокомісію та країни-члени ЄС переглянути старі плани співпраці з Україною і встановити тісніші звʼязки з Україною, а також проголосити чіткі перспективи української євроінтеграції, що згодом може привести до повноправного членства в ЄС.[24][25][26]
21 січня — Високий представник ЄС з питань спільної зовнішньої політики та політики безпеки Хав’єр Солана відвідав Україну з нагоди інавгурації Президента України Віктора Ющенка.[3]
31 січня — Комісар Беніта Ферреро-Вальднер і Високий представник ЄС Хав’єр Солана подають на розгляд Ради Європейського Союзу «10 пунктів», спрямованих на максимізацію переваг Плану дій Україна—ЄС.[3]
12 лютого — Кабінет Міністрів України схвалив План дій Україна—ЄС.[27][28]
21 лютого:
Рада Європейського Союзу із загальних питань та зовнішніх зносин схвалила висновки щодо України (включаючи «10 пунктів»).[3]
Рада з питань співпраці Україна—ЄС схвалила План дій Україна—ЄС.[3][27]
2–3 березня — Комісар ЄС з питань зовнішніх зносин Беніта Ферреро-Вальднер відвідала Київ з нагоди зустрічі міністрів закордонних справ Україна—Трійка ЄС.[3]
7 травня — У Празі відбувся установчий саміт ініціативи «Східне партнерство» між країнами ЄС та 6-ма східноєвропейськими країнами, включно з Україною.[51][52]
26 січня — Прийнято Пріоритети Порядку денного асоціації Україна—ЄС на 2010 рік.[3]
25 лютого — Європарламент схвалив резолюцію по ситуації в Україні, в якій, зокрема, визнається право України на приєднання до ЄС. Також Єврокомісії надається мандат задля роботи над «дорожньою картою» безвізових подорожей між Україною та країнами ЄС[55].
5 квітня — Набув чинності Візовий кодекс ЄС.[3][56]
12 травня — Публікація регулярного Звіту щодо прогресу України.[3][уточнити]
15 червня — У Люксембурзі пройшло 14-те засідання Ради з питань співробітництва Україна—ЄС.[3][57]
25 листопада — Європарламент ухвалив резолюцію щодо України, у якій підкреслив, що Україна має право подати заявку на членство в ЄС і має європейську перспективу, а також привітав досягнення консенсусу між українським урядом та опозицією щодо євроінтеграційних устремлінь України та її довгострокової мети стати членом ЄС. Також у резолюції було висловено стурбованість щодо повідомлень про тиск на демократичні права та свободи упродовж останніх місяців і щодо суперечливих повідомлень про проведені 31 жовтня місцеві вибори.[61][62][63][64][65]
15 грудня — Верховна Рада України ратифікувала Протокол про приєднання України до Енергетичного співтовариства.[58]
2011
1 лютого — Набув чинності Протокол про приєднання України до Енергетичного співтовариства.[59]
15 травня — Колегія Єврокомісії ухвалила рішення рекомендувати Раді ЄС підписати Угоду про асоціацію, а також дозволити її тимчасове застосування до завершення процедур ратифікації державами-членами ЄС.[33]
9 серпня — Проєкт Угоди про асоціацію був оприлюднений на Урядовому порталі.[33]
Євромайдан і Революція гідності (21 листопада 2013—22 лютого 2014)
Кабінет Міністрів України вирішив призупинити процес підготовки до підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом.[67][68]
Початок Євромайдану. Увечері на Майдані незалежності зібралося більше 1500 людей, що протестували проти призупинення процесу євроінтеграції.[69] Акція протесту тривала усю ніч.[70]
22 листопада — Акції протесту (євромайдани) почалися у багатьох містах України.[71]
24 листопада — У центрі Києві зібралися більше 100 тисяч людей на мітингу «За європейську Україну».[72]
30 листопада — О 4-й ранку спецпідрозділ «Беркут» жорстоко розігнав Євромайдан на Майдані Незалежності.[75] Євросоюз рішуче засудив надмірне застосування сили і закликав притягти винних до відповідальності.[76] Посли США та ЄС закликали уникати ескалації та не застосовувати силу проти демонстрантів.[77] Заходи на підтримку євроінтеграції почали переростати в антивладні протести, пізніше названі Революцією гідності.[78]
8 грудня — Президент ЄвропарламентуМартін Шульц закликав президента Януковича дослухатися до голосів людей, які мітингують на Майдані Незалежності у Києві.[79]
12 грудня:
Європарламент прийняв резолюцію щодо України, у якій закликав до негайної роботи посередницької місії ЄС для допомоги у розвʼязанні кризи в Україні.[80][81]
У Брюсселі зустрілися Перший віце-премʼєр-міністр України Сергій Арбузов та Комісар ЄС з питань розширення і політики сусідства Штефан Фюле, на якій домовилися підготувати дорожню карту щодо імплементації Угоди про асоціацію.[82][83]
14 грудня — Штефан Фюле заявив, що роботу з Україною щодо асоціації з ЄС призупинено, оскільки аргументи української влади щодо непідписання угоди «не мають зв'язку з реальністю». Він закликав українську владу бути гранично чесними і сказав, що подальше обговорення залежить від чіткого наміру підписати угоду.[84][85]
20 грудня — Європейська рада підтвердила готовність ЄС підписати Угоду про асоціацію, як тільки Україна буде до цього готовою.[86]
2014 (до 22 лютого)
17 січня — Високопосадовці ЄС закликали президента Януковича не підтримувати «диктаторські закони», ухвалені 16 січня.[87]
20 січня — Рада ЄС офіційно висловила глибоке занепокоєння з приводу диктаторських законів і закликала усі сторони до діалогу.[88]
28–30 січня — Делегація Європарламенту відвідала Київ, де зустрілися з лідерами опозиції та окремими представниками влади. Водночас президент Янукович не зустрівся з членами делегації через нібито хворобу.[89][90]
6 лютого — Європарламент ухвалив резолюцію щодо України, в якій зокрема закликав країни-члени ЄС до підготовки персональних санкцій проти українських чиновників, законодавців та олігархів, причетних до розгону Майдану та смертей активистів.[91][92]
10 лютого — Засідання Ради ЄС з закордонних справ щодо Східного партнерства та України.[93][94]
19 лютого:
Держави-члени ЄС попередньо домовились про санкції щодо осіб відповідальних за ескалацію насильства в Україні, що відбулося протягом останньої доби.[95] До того такі заходи також анонсували Президент Єврокомісії Жозель Мануель Баррозу та Голова Європейської ради Герман ван Ромпей.[96][97][98]
Вдень у Києві майже 6 годин тривала зустріч Міністрів закордонних справ Польщі, Німеччини та Франції з президентом Януковичем.[100] Перед тим відбулася зустріч міністрів з лідерами української опозиції.[101]
Рада ЄС погодила введення фінансових та візових санкцій щодо винних у застосуванні насильства в Україні.[102][103][104]
21 лютого — Три лідери опозиції і президент Янукович підписали Угоду щодо врегулювання кризи. Підписання угоди засвідчили Глави МЗС Польщі Радослав Сікорський та Німеччини Франк-Вальтер Штайнмайер, з боку Франції був присутній глава Департаменту континентальної Європи МЗС Франції Ерік Фурньє. Водночас омбудсмен Росії Володимир Лукін відмовився засвідчувати угоду і під час підписання був відсутній.[110][111][112] Високі посадовці ЄС привітали підписання угоди.[113]
27 червня — У Брюсселі у межах саміту ЄС Президент України Петро Порошенко та лідери країн ЄС підписали другу (економічну) частину Угоди про асоціацію України з ЄС.[117][118]
16 вересня:
Верховна Рада України та Європейський парламент синхронно ратифікували Угоду про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. За рішення проголосувало 355 з 450 народних депутатів України та 535 з 697 європарламентарів.[119]
Верховна Рада України ухвалила заяву «Про європейський вибір України» 289-ма голосами (з 450).[120]
6 квітня — У Нідерландах відбувся консультативний референдум, на якому більшість виборців виступили проти затвердження Угоди про асоціацію з Україною. Після цього процес ратифікації Угоди було призупинено.[129][130]
1 березня — Європейський парламент майже одностайно проголосував за резолюцію, у якій закликав інституції Європейського Союзу працювати над тим, щоб надати Україні статус кандидата на членство в Європейському Союзі.[149]
24 березня — Під час неформального саміту країн Європейського союзу, держави-члени підтримали європейські прагнення України та запропонували Європейській комісії надати свої висновки щодо заявки на членство в ЄС.[152]
8 квітня — Єврокомісія передала Україні першу частину опитувальника для отримання статусу кандидата.[153]
13 квітня — Єврокомісія передала Україні другу частину опитувальника для отримання статусу кандидата.[154]
18 квітня — Президент України Володимир Зеленський передав главі представництва ЄС в Україні заповнену першу частину опитувальника для отримання статусу кандидата.[155]
9 травня — Україна заповнила другу частину опитувальника для отримання статусу кандидата.[156]
Європейський парламент ухвалив резолюцію із закликом невідкладно надати статус кандидата на членство в Європейському Союзі для України.[158]
Україна отримала статус кандидата на членство у ЄС. Одночасно Україна отримала 7 вимог щодо реформ, які необхідно виконати, щоб зберегти цей статус.[159][160]
30 серпня — Україна прийняла закони про приєднання до Конвенції про процедуру спільного транзиту та до Конвенції про спрощення формальностей у торгівлі товарами (так званий «митний безвіз» з ЄС).[161]
5 вересня — У Брюсселі відбулося восьме засідання Ради асоціації Україна—ЄС.[162]
15 грудня — Лідери ЄС погодили виділення Україні 18 млрд євро макрофінансової допомоги у 2023 році.[166]
2023
19 січня — Президент Євроради Шарль Мішель приїхав до Києва, де відвідав українських військових, що проходили реабілітацію, та виступив у Верховній Раді.[167][168]
Європарламент закликав ЄС готувати початок переговорів про вступ України.[171]
Єврокомісія оприлюднила аналітичний звіт на 67 сторінок із стану наближення законодавства України до законодавства ЄС (так звані acquis).[172][173]
3 лютого — 24-й Саміт Україна—ЄС у Києві.[174] Єврокомісія погодилася навесні надати письмову оцінку прогресу України у виконанні кандидатських критеріїв.[175]
9 лютого — Президент України Володимир Зеленський взяв участь у спеціальному саміті ЄС у Брюсселі, зокрема присвяченому Україні, у межах свого другого закордонного візиту з моменту початку повномасштабного вторгнення Росії до України.[176] Виступ Зеленського у Європарламенті.[177] Виступ Зеленського на саміті.[178]
20 квітня — Україна приєдналася до Механізму цивільного захисту ЄС.[179]
22 червня — Єврокомісія представила перший «усний» звіт щодо виконання Україною кандидатських критеріїв, оцінивши прогрес їх виконання як «2 з 7».[180][181][182]
10 липня — Мобільні оператори ЄС та України погодили продовження на рік угоди про скасування роумінгової плати для громадян України.[183]
8 листопада — Єврокомісія опублікувала детальний звіт на 152 сторінки щодо прогресу України у процесі вступу до ЄС, у якому: докладно оцінила стан наближення законодавства України до права ЄС за переговорними главами; визначила, що Україна повністю виконала 4 з 7 кандидатських критеріїв; а також рекомендувала Європейській раді офіційно розпочати з Україною переговори про вступ.[188][189][190]
↑Anders Åslund (березень 2009). Chapter 4: Kuchma's Stagnation, 1996—99 [Розділ 4: Стагнація Кучми, 1996—99]. How Ukraine Became a Market Economy and Democracy [Як Україна стала ринковою економікою та демократією] (PDF)(англ.). Peterson Institute for International Economics. с. 103-104.