Синхронна мережа континентальної Європи

Мапа європейських організацій — операторів систем передачі (регіональні групи): Континентальна Європа, Нордична, Балтійська, Велика Британія та Ірландія/Північна Ірландія (колишні UCTE, UKTSOA, NORDEL, ATSOI, IPS/UPS)).

Синхронна мережа Континентальної Європи (також відома як Континентальна синхронна зона; раніше відома як мережа UCTE) є найбільшою синхронною електричною мережею (за підключеною потужністю) у світі. Вона з'єднана між собою як одна однофазна електрична мережа з частотою 50 Гц, яка забезпечує понад 400 мільйонів споживачів у 24 країнах, включаючи більшість країн Європейського Союзу. У 2009 році до мережі було підключено 667 ГВт виробничих потужностей, що забезпечували приблизно 80 ГВт операційного резерву.[1] Оператори систем передачі, які експлуатують цю мережу, утворили Союз координації передачі електроенергії (UCTE), який зараз є частиною Європейської мережі операторів систем передачі електроенергії (ENTSO-E).

Площа

Мапа синхронних мереж світу

Синхронна мережа континентальної Європи охоплює територію регіональної групи ENTSO-E континентальної Європи та деякі сусідні країни, які не залучені до ENTSO-E. Синхронна мережа включає частину або всю територію Австрії, Бельгії, Боснії та Герцеговини, Болгарії, Хорватії, Чехії, Данії (західна частина), Франції, Німеччини, Греції, Угорщини, Італії, Люксембургу, Чорногорії, Нідерландів, Північної Македонії, Польщі, Португалії, Румунії, Сербії, Словаччини, Словенії, Іспанії, Швейцарії та України як членів регіональної групи ENTSO-E континентальної Європи. Албанія працює з національною мережею синхронно з синхронною мережею континентальної Європи. Мережі Марокко, Алжиру та Тунісу синхронізовані з європейською мережею через Гібралтарську лінію змінного струму і утворюють SWMB. У квітні 2015 року мережа Туреччини була синхронізована з європейською.[2]

Не зважаючи на синхронність, деякі країни працюють майже у режимі енергоострова, з низькою зв'язаністю з іншими країнами. Європейська Комісія вважає високу зв'язаність корисною[3] і склала перелік з декількох проєктів, для посилення міжмережного взаємозв'язку між національними енергосистемами, під назвою Проєкти загального інтересу.[4] Однак національні електромережі також необхідно модернізувати, аби справлятися зі збільшеними потоками електроенергії, задля реалізації цінностей вільного ринку енергії в ЄС.[5]

Перелік рівня міжмережного з'єднання електромереж

2011 interconnection levels, and 2020 plans

Міжмережне з'єднання електромереж у відсотках (EIL = рівень міжмережної з'єднанності електромереж) від встановленої потужності виробництва електроенергії у 2014 році; ЄС має на меті досягнути не менше 10 %.[3]

Країна EIL
Люксембург 245 %
Хорватія 69 %
Словенія 65 %
Словаччина 61 %
Данія 44 %
Фінляндія 30 %
Угорщина 29 %
Австрія 29 %
Швеція 26 %
Бельгія 17 %
Нідерланди 17 %
Чехія 17 %
Греція 11 %
Болгарія 11 %
Німеччина 10 %
Франція 10 %
Ірландія 9 %
Італія 7 %
Румунія 7 %
Португалія 7 %
Об'єднане Королівство 6 %
Польща 4 %
Іспанія 2 %
Кіпр 0 %

Острівні електричні мережі

Британська мережа не синхронізована з частотою континентальної Європи, але вона з'єднана з нею з використанням високовольтних ліній постійного струму (ВЛПС), таких як HVDC Cross-Channel(інші мови), BritNed(інші мови) та Nemo(інші мови). У 2014 році, до того, як Nemo Link запрацював, рівень міжмережної зв'язанності електромережі континентальної Європи з електромережею у Сполученому Королівстві становив 6 %.[3]

Подібним чином Нордична регіональна група ENTSO-E (колишня NORDEL), що складається з Норвегії, Швеції, Фінляндії та східної частини Данії (Зеландія з островами та Борнгольмом), не синхронізована з континентальною Європою, але має деяку кількість несинхронних з'єднань постійного струму з мережею континентальної Європи. Готланд не синхронізований із материком Швеції, оскільки він з'єднаний за допомогою ВЛПС.

Мережі Ірландії та Північної Ірландії утворюють ірландську регіональну групу ENTSO-E, яка ще не з'єднана з мережею континентальної Європи, але має з'єднання постійного струму з британською мережею через високовольтні лінії постійного струму Moyle(інші мови) та міжмережного з'єднувача Схід-Захід.

Мережа регіональної групи ENTSO-E Baltic, що складається з Литви, Латвії та Естонії, в даний час є частиною IPS / UPS системи, також вона взаємопов'язана з Нордичною мережею на рівні 10 % (від загальних потужностей виробництва цих трьох країн) через ВЛПС Estlink(інші мови) та NordBalt(інші мови), які функціонують з 2015 року.[3] Бальтійські країни також з'єднані з мережею континентальної Європи через з'єднання Литва -Польща .

Мережі Ісландії та Кіпру ще не пов'язані між собою з іншими мережами. Мальта під'єднана на рівні 35 % за допомогою міжмережного з'єднувача Мальта-Сицилія, введеного в експлуатацію в 2015 році.

Майбутні плани розширення

UCTE/ENTSO-E та відповідні компанії-оператори систем передачі планують наступне розширення мережі та синхронної частоти:

  1. UCTE-Україна/Молдова — планується відключити ці мережі від системи IPS/UPS та синхронно з'єднати їх із синхронізованою мережею Центральної Європи[6]
  2. Синхронне з'єднання Туніс-Лівія — це дозволить поширити частоту континентальної Європи на Лівію, Єгипет, Йорданію, Сирію та Ліван (останні п'ять країн складають блок SEMB проекту Середземноморського кільця електроенергії . 

Окремо існує ще один варіант щодо України та Молдови та регіональної групи ENTSO-E Baltic — відключити ці мережі від системи IPS/UPS та синхронно з'єднати їх із синхронізованою мережею Центральної Європи.[7] На початку 2021 року Україна оголосила, що до кінця 2023 року вона відключиться від Росії та Білорусі та інтегрується в європейську мережу.[8][9]

Подальші можливості — це розширення Нордичної регіональної групи країн, міжмережеве з'єднання Туреччини та Іраку та концепція DESERTEC для з'єднання з мережами інших країн Близького Сходу. У минулому мережі Вірменії та Туркменістану були частиною єдиної радянської системи, але наразі вони підключені до іранської мережі.

Див. також

Посилання

 

  1. ↑ UCTE Annual REport 2008
  2. ↑ ENTSO-E at a Glance (PDF). ENTSO-E. June 2015.
  3. ↑ а б в г COM/2015/082 final: «Achieving the 10 % electricity interconnection target» Text PDF pp. 2–5. European Commission, 25 February 2015. Archive Mirror
  4. ↑ «Union list of projects of common interest» p. 10. European Commission, 18 November 2015.
  5. ↑ ACER Market Monitoring Report - 2015 (PDF). www.acer.europa.eu. Agency for the Cooperation of Energy Regulators. 30 листопада 2015. ISBN 978-92-95083-19-6. [Архівовано 2016-08-17 у Wayback Machine.]
  6. ↑ Regional Group Continental Europe. Архів оригіналу за 31 May 2013. [Архівовано 2013-05-31 у Wayback Machine.]
  7. ↑ Trakimavicius, Lukas (10 лютого 2021). The Hidden Threat To Baltic Undersea Power Cables. NATO ENSEC COE Energy Security blog. Архів оригіналу за 10 лютого 2021. Процитовано 11 лютого 2021.
  8. ↑ Kyiv: Ukraine will cut itself off from power grids of Russia and Belarus. UAWire. 25 січня 2021.
  9. ↑ Ukraine to disconnect from Russia and Belarus' power systems by end of 2023. TASS. 23 лютого 2021.