|
Хлорамбуцил
Хлорамбуцил (лат. Chlorambucilum) — синтетичний лікарський препарат, який за своєю хімічною структурою є похідним азотистого іприту[1], та застосовується перорально.[2][3] Хлорамбуцил уперше синтезований дослідницькою групою під керівництвом Еверетта в США[4], та застосовується у клінічній практиці з 1957 року.[5] Фармакологічні властивостіХлорамбуцил — синтетичний лікарський засіб, який за своєю хімічною структурою є похідним азотистого іприту. Механізм дії препарату полягає у дії його активних метаболітів на пухлинні клітини, внаслідок чого утворюються радикали етиленімонію[6][3], внаслідок дії яких на відбувається зшивка ДНК клітин пухлини, що призводить до зупинки мітозу пухлинних клітин та гальмування росту пухлини, а також спричинює апоптоз клітин завдяки накопиченню цитозольного р53 та подальшої активації так званого промоутера апоптозу Bax.[4][7][8] Хлорамбуцил частково діє також на РНК, та впливає як на клітини, що діляться, так і на клітини, що не діляться. Хлорамбуцил значно більше впливає на лімфоїдну тканину та лімфоцити, та значно менше впливає на нейтрофіли, тромбоцити та еритроцити.[6] Хлорамбуцил застосовується для лікування лімфогранулематозу, неходжкінських лімфом, хронічного лімфолейкозу, раку яєчника, раку молочної залози, мієломної хвороби, саркоми різних локалізацій, хоріонепітеліомі матки, макроглобулінемії Вальденстрема, хворобі Леттерера-Сіве, а також нефротичному синдромі та гломерулонефриті та деяких ревматологічних захворюваннях (зокрема, хворобі Бехчета, дерматоміозиті, ревматоїдному артриті).[6][2] Хоча хлорамбуцил зазвичай добре переноситься, та ефективний при лікуванні лімфопроліферативних захворювань, при застосуванні його у високих дозах може спостерігатися пригнічення функції кісткового мозку.[1][6][3] ФармакокінетикаХлорамбуцил швидко всмоктується після перорального застосування, біодоступність препарату становить 70—100 %. Максимальна концентрація препарату в крові досягається у середньому протягом 1 години після застосування. Хлорамбуцил швидко метаболізується до свого активного метаболіту — фенілацетату іприту. Препарат майже повністю (на 99 %) зв'язується з білками плазми крові. Хлорамбуцил не проникає через гематоенцефалічний бар'єр, проте проходить через плацентарний бар'єр та виділяється в грудне молоко. Метаболізується препарат у печінці із утворенням як активних, так і неактивних метаболітів. Виводиться хлорамбуцил із організму із сечею у вигляді метаболітів. Період напіввиведення препарату складає у середньому 1,5 години, при порушенні функції печінки або нирок спостерігається збільшення цього часу.[1][6][2] Показання до застосування
Хлорамбуцил застосовується для лікування раку яєчника, раку молочної залози, мієломної хвороби, лімфогранулематозу, неходжкінських лімфом, хронічного лімфолейкозу, саркоми різних локалізацій, хоріонепітеліомі матки, макроглобулінемії Вальденстрема, хворобі Леттерера-Сіве, а також нефротичному синдромі та гломерулонефриті, деяких ревматологічних захворюваннях (зокрема, хворобі Бехчета, дерматоміозиті, ревматоїдному артриті), та саркоїдозу.[1] Побічна діяХоча зазвичай хлорамбуцил добре переноситься хворими, при його застосуванні можуть спостерігатися наступні побічні ефекти[1][6][2][3]:
ПротипоказиХлорамбуцил протипоказаний при підвищеній чутливості до препарату, вагітності та годуванні грудьми.[1][2] Форми випускуХлорамбуцил випускається у вигляді таблеток по 0,002 г.[2][9] Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
