Фірангі

Фірангі
Фірангі з шабельним клинком, XIX ст., зібрання музею Метрополітен
Фірангі з шабельним клинком, XIX ст., зібрання музею Метрополітен
ПоходженняІндія
Історія використання
На озброєнніXVI—XIX ст.
Історія виробництва
Варіантиаламані
Характеристики
Тип клинка
  • прямий обоюдогострий;
  • прямий однолезвійний/полуторолезвийний;
  • кривий одолезвійний
Фірангі у Вікісховищі

Фірангі (firangi, phirangi, також фірингі (firingi) [1] або фаранг (farang) [2] — «чужоземець» [1], «іноземець», «португалець» [2]) — тип індійської довгоклінкової холодної зброї XVI—XIX століть, що являє собою клинок європейського походження з ефесом в індійському стилі (зрідка використовувався оригінальний ефес). Найчастіше використовувалися клинки палашів і шпаг, а також шабельні клинки — португальського, іспанського, англійського, французького, німецького, генуезького та іншого походження. Хоча відгуки про якість європейської зброї були суперечливі, тим не менш, вона мала досить високий попит, зокрема генуезький меч був у одного з лідерів маратхів Шиваджі [3]. За іншими даними, терміном фірангі могли називати будь-яку європейську, або зроблену в європейському стилі, зброю, включаючи арбалети та вогнепальну зброю. Фірангі з німецькими клинками були відомі під назвою аламані (від фр. Allemagne=Німеччина). Зазвичай це були шабельні клинки невеличкої кривизни, які особливо масово експортувалися у XVII сторіччі.[4].

Конструкція

Фірангі мали прямий однолезовий або двогострий клинок. Зазвичай використовувався індійський ефес-кошик, що був розвитком так званого староіндійського ефеса. Ефес-кошик мав широку гарду, у вигляді двох напівкруглих пластин, розташованих дещо під кутом відносно один одного. Гарда поєднувалася з навершям широкою захисною дужкою — наявність такої дужки, що з'явилася під впливом європейських зразків зброї, була основною відмінністю ефеса-кошика від староіндійського. Навершя було розташований поперек рукоятки диск блюдцеподібної форми. З центру навершя виходив довгий шипоподібний стрижень, відігнутий у бік робочого леза (через наявність закритого ефеса, навіть за використання обоюдогострого клинка, зброю можна було тримати тільки однією стороною), загострений, або з головкою на кінці. Цей стрижень, ймовірно, захищав руку підняту для удару нижче кисті. За іншою версією він використовувався для додаткового хвату другою рукою. Гарда і дужка покривалися зсередини м'якими подушечками кольорового оксамиту. Рукоять була злегка опуклою у центрі[5]. Такий тип ефеса також використовувався на традиційних зразках клинкової зброї Індії: кханда[6], сукхела[7], тальвар[8], тега[9] та сосун патта[10]

Зображення

  • Фірангі з шабельним клинком, XIX ст., зібрання музею Метрополітен

Примітки

  1. ↑ а б Носов, 2011, с. 368.
  2. ↑ а б Стоун, 2010, с. 649.
  3. ↑ Носов, 2011, с. 207.
  4. ↑ Носов, 2011, с. 207, 368.
  5. ↑ Носов, 2011, с. 185—186.
  6. ↑ Носов, 2011, с. 190—191.
  7. ↑ Носов, 2011, с. 192.
  8. ↑ Носов, 2011, с. 199.
  9. ↑ Носов, 2011, с. 200.
  10. ↑ Носов, 2011, с. 200—201.

Джерела

  • Носов, К. С. Клинковое оружие // Традиционное оружие Индии. — М. : Эксмо, 2011. — 384 с. — 2500 екз. — ISBN 978-5-699-43699-6.
  • Стоун, Д. К. Большая энциклопедия оружия и доспехов. — М. : Астрель : АСТ, 2010. — 767 с. — ISBN 978-5-17-052742-7.