|
Феофіл III Єрусалимський
Патріарх Феофіл III[1], або Теофіл III[2] (грец. Πατριάρχης Θεόφιλος Γ΄; у миру Іліас Яннопулос, грец. Ηλίας Γιαννόπουλος; нар. 4 квітня 1952, Гаргаліана, ном Мессинія, Греція) — 141-ий патріарх Єрусалимський з 22 листопада 2005 року Повний титул: Блаженніший та Всесвятейший Кир Феофіл, Патріарх Святого Города Єрусалима і всієї Палестини, Сирії, Аравії та Зайордання, Кани Галілейської та Святого Сіону. Тезоіменитство — 22 березня, Сорок Севастійських мучеників[3]. БіографіяНародився 4 квітня 1952 року в Гаргаліані, в Мессенії, Греції. З 1964 року проживає в Святогробському братстві в Єрусалимі. Навчався в патріаршій школі в Єрусалимі. 28 червня 1970 року пострижений у чернецтво патріархом Єрусалимським Венедиктом I з нареченням імені Феофіл. З 1975 по 1978 роки навчався на богословському факультеті Афінського університету, зведений у сан архімандрита. З 1981 по 1986 роки навчався в Даремському університеті (Англія). З 1986 по 1988 роки був головою зовнішніх зв'язків Єрусалимського патріархату, а наступні роки був Представником Єрусалимського патріархату при ряді організацій, зокрема, з 2001 по 2003 роки при Московському патріархаті. Був старшим охоронителем Гробу Господнього. 14 лютого 2005 року, всього за півроку до обрання в патріархи, був висвячений у сан єпископа і обраний архієпископом Фаворським. У травні того ж року його попередник Патріарх Іриней I, через звинувачення у причетності до низки скандальних угод з нерухомістю, був відсторонений від посади спершу Синодом, а потім Всеправославним собором у Фанарі. 22 серпня 2005 року був одноголосно обраний Священним Синодом патріархом Єрусалимським. 22 листопада того ж року відбулася його інтронізація. Визнаний в якості глави Єрусалимського патріархату з боку держави Палестина і Йорданія, патріарх протягом двох років не міг отримати офіційного визнання від уряду Ізраїлю[4]. ПатріаршествоЗі сходженням на Єрусалимський престол, патріарх Феофіл ІІІ, окрім роботи по відновленню порядку в Патріархаті, вжив заходів для розширення участі Єрусалимської церкви у міжправославних та міжрелігійних форумах. Так, 17-18 травня 2006 року він взяв участь у Соборі в Шамбезі, на якому вирішувалось питання відправлення на спокій предстоятеля Церкви Кіпру архієпископа Хризостома І. Того ж місяця відвідав Вселенську Патріархію в Константинополі. Крім того Блаженніший поновив членство Єрусалимської церкви у ВСЦ та Раді Церков Близько Сходу. У жовтні 2007 року патріарх взяв участь у «Раді релігійних установ Святої Землі», що проходила у Вашингтоні, округ Колумбія та мала на меті просування миротворчого процесі в Близькосхідному регіоні. У вересні 2008 року на запрошення Європарламенту, ознайомив європейських чиновників зі становищем та проблемами Єрусалимської церкви. У цьому ж році брав участь у Зустрічі православних предстоятелів в Константинополі. В 2009 році був віце-президентом на нараді «The C-1 World Dialogue» в Лондоні.[5] Погляди і оцінкаДияконом Андрієм Кураєвим, котрий їздив в Єрусалим на початку квітня 2008 року по лінії Фонду св. апостола Андрія Первозванного, висловлювання Патріарха Феофіла про історичні претензії Росії на Палестину і негативної ролі архімандрита Порфирія Успенського (засновника Російської духовної місії у Святій землі) були розцінені як русофобські[6][7]. Архієпископ Марк (Арндт) у липні 2008 року висловив таку оцінку: «Всі колишні Єрусалимські патріархи цікавилися Росією, навіть в якійсь мірі говорили по-російськи, любили російський народ і його благочестя, були вдячні за величезний внесок Російської церкви в зміцнення православ'я на Близькому Сході, цінували присутність російських ченців в Святій Землі… Нинішня політика для мене незрозуміла. Вона різко відрізняється від політики всіх попередників нинішнього Патріарха Єрусалимського.»[8]. Нагороди
Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
