Установка (психологія)

Настано́ва (Атитюд)^[1] — психологічний стан схильності суб'єкта до певної активності в певній ситуації.

Явище відкрите німецьким психологом Л. Ланге (L. Lange, 1888); загальнопсихологічна теорія установки на основі численних експериментальних досліджень розроблена Д. Н. Узнадзе та його школою (1956). Найбільше етапи формування установки розкриті на базі поняття контрастної ілюзії. Разом з неусвідомлюваними простими установками виділяють складніші соціальні установки, ціннісні орієнтації особи і т.п Тісно пов'язана з поняттями Несвідоме і Неусвідомлюване. Термін «установка» введено до наукового обігу в соціології завдяки спільній праці американських соціологів В. Томаса і Ф. Знанецького^{[джерело?]} «Польський селянин в Європі та Америці» (1918–1920)

Теорія установки Узнадзе зародилася і розвивалася як теорія, що описує одну з форм неусвідомлюваної нервової діяльності. Він намагався пояснити явища сприйняття, як віддзеркалення дійсності, і поведінку живої істоти.