Урусевський Сергій Павлович

Урусевський Сергій Павлович
Дата народження	10 (23) грудня 1908
Місце народження	Санкт-Петербург, Російська імперія
Дата смерті	12 листопада 1974(1974-11-12) (65 років)
Місце смерті	Москва, СРСР
Поховання	Введенське кладовище
Громадянство	Російська імперія  Російська СФРР  СРСР
Професія	кінорежисер, сценарист, оператор-постановник, кінооператор
Членство	СК СРСР
Нагороди
IMDb	ID 0882201

Урусевський Сергій Павлович (23 грудня 1908, Санкт-Петербург — 12 листопада 1974, Москва) — радянський і російський кінооператор, художник, сценарист, кінорежисер. Заслужений діяч мистецтв Росії (1951). Лауреат Сталінської премії I ступеня (1948, 1952)[1].

Біографія

Закінчив Ленінградський художньо-промисловий технікум (1929) та Інститут зображальних мистецтв (1935, майстерня В.Фаворського).

Дебютував в Україні фільмом «Як посварились Іван Іванович з Іваном Никифоровичем» (1941).

У роки війни був оператором фронтовий групи Північного флоту, зокрема, брав участь у зйомках стрічки «Битва за нашу Радянську Україну» (1943).

На початку 50-х повернувся до живопису, не залишаючи операторську роботу. Зняв двадцять фільмів[2].

Працював з видатними радянськими режисерами, знімав фільми М. С. Донського («Сільська вчителька» (1947), «Алітет іде в гори» (1949), В. I. Пудовкіна («Повернення Василя Бортникова» (1953), Ю. Я. Райзмана («Кавалер Золотої Зірки» (1950), «Урок життя», 1955), Г. Н. Чухрая («Сорок перший», 1956), М. К. Калатозова («Летять журавлі» (1957; Для зйомок сцени загибелі Бориса С. Урусевський придумав і вперше сконструював кругові операторські рейки. Фільм отримав «Золоту пальмову гілку» на Канському фестивалі.), «Ненадісланий лист» (1959, фільм брав участь в програмі Каннського кінофестивалю 1960 р.), «Я — Куба», 1964) та ін.

Як режисер, зняв дві кінокартини: «Біг інохідця» (1968, також оператор; фільм по першій частині повісті Чингіза Айтматова «Прощавай, Гульсари!») i «Співай пісню, поете...» (1971; також головн. оператор і співавтор сцен. з Г. Шпаликовим), присвячений життю і творчості російського поета Сергія Єсеніна.

Розробляв прийоми живописного трактування зображення, використовував зйомки ручною камерою, досягаючи ефекту співучасті глядача в тому, що відбувається на екрані (так звана суб'єктивна камера)[1].

Персональні виставки живопису і графіки Урусевського з успіхом проходили в Москві (1976, 1984), Гавані (1976), Ленінграді (1977), Празі (1978), Софії (1979), Бухаресті (1979)[2].

Похований у Москві на Введенському кладовищі.

Фестивалі та премії[3]

• 1948: Сталінська премія I ступеня («Сільська вчителька», 1947)
• 1952: Сталінська премія I ступеня («Кавалер Золотої Зірки», 1950)
• 1956: КФ молодих кінематографістів к/с «Мосфільм» — найкраща операторська робота («Сорок перший», 1956)
• 1958: МКФ в Мехіко — Диплом міжнародного огляду («Летять журавлі», 1957)
• 1958: МКФ в Каннах — Приз вищої технічної комісії Франції «За віртуозне володіння камерою» («Летять журавлі», 1957)

Примітки

1. Енциклопедія кіно. 2010: Сергій Урусевський (рос.). Архів оригіналу за 24 лютого 2019. Процитовано 4 квітня 2022. {{cite web}}: стрип-маркер templatestyles в |title= на позиції 45 (довідка)
2. Урусевська Інга Сергіївна: «Поет кінематографа» (пам'яті батька) (рос.). Архів оригіналу за 25 грудня 2012. Процитовано 25 грудня 2012. {{cite web}}: стрип-маркер templatestyles в |title= на позиції 66 (довідка) [Архівовано 2012-12-25 у Archive.is]
3. Енциклопедія вітчизняного кіно: Сергій Урусевський^[недоступне посилання](рос.)^[недоступне посилання з травня 2019]

Література

• Кинословарь: В 2-х т. Т.2. М., 1970. — С.712;
• Кино: Энциклопедический словарь. М., 1987. — С.438—439;
• Всемирный биографический Энциклопедический словарь. М., 1998. — С.778;
• Урусевський Е.С кинокамерой и за мольбертом. М., 2002.

Посилання

• Сергій Павлович Урусевський (urusevskiy.narod.ru)(рос.)