|
Єсенін Сергій Олександрович
Сергі́й Олекса́ндрович Єсе́нін (рос. Серге́й Алекса́ндрович Есе́нин; нар. 21 вересня (3 жовтня) 1895, Костянтинове, Рязанська губернія, Російська імперія — пом. 28 грудня 1925, Ленінград, Російська РФСР) — російський поет. Життєпис Народився в селянській родині. Дитинство пройшло в діда та баби (по матері). 1904 року хлопчика віддали в земську школу, де він навчався п'ять років замість чотирьох, тому що його залишали на один рік через погану поведінку. Виховання було переважно релігійним, що у значній мірі відбилося його на ранній творчості. «Вірші — з 8 років. Навчався багато, але нічого не закінчив» — писав пізніше про себе. У школі написав чимало віршів, які надсилав у московські та петроградські журнали. Потім і сам приїхав до Москви, де відвідував заняття літературно-музичного гуртка ім. Івана Сурикова, який об'єднував поетів — вихідців з народу. Хоча Москва була охоплена революційним рухом, Єсенін не захоплювався робітничим життям і не поклав його в основу своєї творчості. Він тягнувся до зображання патріархального російського минулого, зокрема села. Згодом переїхав до Петрограда, де особисто знайомиться з О. Блоком. Це знайомство окрилило юнака. Йому тоді важко було розібратися у складному петроградському літературному житті: тут існувало багато напрямів (імажинізм, футуризм). У літературних салонах, де Єсенін читав свої вірші, його називали «селянським пастушком». Популярність Єсеніна зростала, особливо після появи його першої збірки поезії «Голуб» у 1916 році.  Також снують свідчення про його сексуальні зв'язки з Миколою Клюєвим та Сергієм Городецьким[4]. У січні 1916 року Єсеніна було призвано на фронт, де він служив санітаром Царкосельського військово-санітарного поїзду № 143. А  Жовтневий переворот зустрів з піднесенням. У статті «Про себе» він писав: «У рою революції був цілком на боці Жовтня, але приймав усе по-своєму, з селянським ухилом». Був членом партії лівих есерів[5]. Восени 1921 року познайомився з американською балериною Айседорою Дункан, якій радянська влада надала особняк на вулиці Пречистенці, куди пізніше і переїхав сам Сергій. В особняк приходили молоді поети і влаштовувалися поетичні читання.[6] Разом з Айседорою Сергій поїхав за кордон з травня 1922 по серпень 1923 року, що стало важливою віхою його життя і творчості. В автобіографії він писав: «Об'їздив усю Європу й Північну Америку. Задоволений більш за все тим, що повернувся у радянську Росію. Мені подобається цивілізація. Але дуже не люблю Америки…» Характерно, що на Заході С. Єсеніна вразило духовне убозтво. Змінилися його погляди на рідну країну. Адже повернувшись, побачив багато нового. І у своїй творчості став частіше звертатися до тематики соціалістичних перетворень. Твори С. Єсеніна проникали й у журнали Західної України. Планував улітку поїхати в Італію до Максима Горького. Але цей задум залишився нездійсненним: у ніч на 28 грудня 1925 року він скоїв самогубство. За свідченням слідчої групи, тіло знайшли після того, як відкрили двері за допомогою лому. На лобі — вм'ятина, а права рука з глибоким розрізом була притиснута до тіла. Судово-медичний експерт у складі групи зробив висновок про смерть внаслідок асфіксії від повішання. Версія самогубства пояснює вм'ятину перепадом тиску в черепній коробці через асфіксію, а поріз на правиці — бажанням написати передсмертне послання власною кров'ю.  За іншою версією убитий за наказом вищих партійних чинів. Вм'ятина на лобі таким чином перетворюється на слід від удару (хоча переломів черепної кістки у цій області знайдено не було), а поранення руки… 1) …слідом боротьби 2) …цілеспрямованим пошкодженням сухожиль, тобто знерухомленням кінцівки, щоб правша Єсенін не міг послабити петлю[7]. Професійна діяльністьУ 1914 році в дитячому журналі «Маленький світ» вперше були опубліковані вірші Єсеніна. У 1915 році Єсенін переїхав з Москви до Петрограда, читав свої вірші О. О. Блоку, С. М. Городецькому та іншим поетам. У січні 1916 року Єсеніна призвали на війну. Завдяки допомозі друзів він отримав призначення («з найвищого дозволу») в Царськосельський військово-санітарний поїзд № 143 Її Імператорської Величності Государині Імператриці Олександри Федорівни. У цей час він зблизився з групою «новоселянських поетів» і видав перші збірки («Радуниця» — 1916), які зробили його дуже відомим. Разом з Миколою Клюєвим часто виступав, у тому числі перед імператрицею Олександрою Федорівною і її дочками в Царському Селі. До 1918 — початку 1920-х років відноситься знайомство Єсеніна з Анатолієм Марієнгофом і його активну участь у московській групі імажиністів. У період захоплення Єсеніна імажинізмом вийшло кілька його збірок віршів — «Трерядніца», «Сповідь хулігана» (обидва — 1921), «Вірші скандаліста» (1923), «Москва шинкарська» (1924), поема «Пугачов». Стосунок до УкраїниОдна зі сторінок у творчості пов'язана з цікавістю Єсеніна до української літератури, а саме творів Тараса Шевченка. 1922 року він відвідав Харків, згодом шевченківські місця і навіть переклав російською мовою кілька шевченкових віршів[8]. Нижче наведено його вільний переклад російською мовою уривка з поеми «Княжна»[9]: 
У свою чергу на його смерть відгукнулася віршем-епітафією «Пам'яті Єсеніна» українська поетеса Ладя Могилянська[10]: 
1995 року в одній зі шкіл Харкова був відкритий музей Єсеніна. 2022 року ця школа була зруйнована російським обстрілом[11][12]. Поетичний стильВіра у світло, у красу життя, у людину, гуманістичний пафос — головне у творчості Єсеніна. В «Анні Снєгіній» — найбільшому творі останніх років свого життя, написав: Я думаю:
Яка чарівна
Земля
І на землі людина.
Однак у житті були періоди тяжких потрясінь, глибоких душевних криз, коли життєві перипетії здавались йому безвихідними. Тоді він писав про «чорную жуть», яка бродить по пагорбам і охоплює своєю тінню все життя, про «каменные руки», що здавлюють шию села, про голос, який перетворюється в передсмертний хрип. Але навіть в найпохмуріших віршах мрія про щастя не полишає його. Це й створює гостроту трагічних контрастів. Єсенін ніколи не поетизує жах та бруд, ніколи не милується поганим, але завжди його болісно переживає. «Краса тліні», «смертельне манить» — подібні модерністські штампи були досить чужими світосприйняттю Єсеніна. Ранні вірші Сергія Єсеніна багаті на звуки, запахи, фарби. Дзвенить дівочий сміх, «зі дзвонами» плачуть глухарі, лунає «дрімуча пісня» рибаків, грає тальянка. Спас пахне яблуками та медом, ялинки ллють запах ладану. Навкруги — м'яка зелень полів, яскраво-червоне світло зорі, кадить черемховий дим. У його героїнь блакитні або прикрашені шиттям хустини, а герой — у білій свиті і яскраво-червоному поясі. Палають зорі, гаї вкриває синій морок, морок може бути і червоним, на воді — жовті відблиски місяця. Блакитне, синє, червоне, зелене, золотисте — іскриться та переливається у віршах поета. Милуючись особливостями селянського життя, картинами природи, Єсенін намагається не просто донести до читача свою радість від їхнього споглядання, а й передати, заразити його відчуттям краси життя. Світлий і радісний колорит здається пануючим в поезії Єсеніна. Однак, і в найвеселіших віршах приховується біль. А це, в свою чергу, загострює сприйняття краси життя, найвищої цінності людського щастя. Єсенін часто зображує картини розлук, похоронів, панахид. Часто його героям доля не дає бути разом. Варіації подібних мотивів різноманітні. Але у всіх цих віршах навіть смерть зображується не як реальна загибель, а як поетична метафора бажань, що не здійснились, жалю про можливе, але втрачене чи недоступне щастя. Єсенін шукає те, що дасть йому можливість «і в щастя ближнього повірити». Цим він оцінює життя. І цим самим наповнює вірші високим гуманістичним сенсом. Ще одна важлива риса поезії Єсеніна — повне злиття з народним життям. Рідна земля дала йому найбільше — народний погляд на життя, наділила народною мудрістю, тими уявленнями про добро і зло, правду та кривду, щастя та нещастя, які вироблялись народом впродовж віків. Йому не потрібно було шукати ключ до душі народу — він сам був одним з її носіїв. Українські переклади
БібліографіяПрижиттєві видання Перша збірка віршів С. Єсеніна, 1916 _%D0%93%D0%98%D0%9C.jpg)
Міжнародні проєкти
Примітки
Див. також
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
