|
Унгернія Сєверцова
Унгернія Сєверцова[1] (Ungernia sewerzowii (Regel) B.Fedtsch.) — вид рослин з роду унгернія (Ungernia) родини амарилісових (Amaryllidaceae). ІсторіяВперше вид описаний Е. Л. Регелєм в 1868 році за зразками, зібраними М. О. Сєвєрцовим з Чирчика, але був віднесений ним до роду Lycoris. Самостійний рід описаний у 1875 році російським систематиком О. А. Бунге за зборами з Мешеде (Іран) іншого виду — унгернії трьохсферної (Ungernia irisphaera Bunge). Назва роду дана на честь австрійського ботаніка Франца Унгерна. Як вид роду унгернія описаний у 1915 році російським ботаніком — Борисом Олексійовичем Федченком. Ботанічний описЦибулини подовжені, великі, до 5-7 см завтовшки, з плівчастими вугільно-чорними лусками. Кілька цибулин виростають з єдиного короткого вертикального кореневища. Листки (4-6) дворядні, сизі, лінійні, до 20-25 см завдовжки і 1,5-2 см завширшки. Стебло безлисте, голе, товсте. Суцвіття зонтикоподібне, з 3-17 лійчастих, майже правильних квіток 2-6 см заввишки, з короткою, слабо зігнутою трубкою, зазвичай цегляно-червоних, рідше — коричневих або жовтуватих. Плід — тригніздна коробочка, насінини великі, плоскі, з плівчатою чорною оболонкою, зібрані у плоді до 35-40 штук. Розмноження насіннєве і вегетативне. В результаті останнього нерідко утворюються великі клони — «гнізда», що налічують до 20-40 пагонів. АреалУнгернія Сєверцова — ендемічна рослина Середньої Азії. Росте в Південному Казахстані — хребет Каратау и Західний Тянь-Шань (Південно-Казахстанська і західна частина Жамбильської області) і в Ташкентській області Узбекистану. ЕкологіяНевеликими групами зустрічається серед каменів, на вододілах, на кам'янистих і щебнистих осипах і схилах, у великотравних напівсаванах і чагарникових заростях в нижньому і середньому поясах гір (до 2300 м над рівнем моря). Зарості рослини можна знайти на старих пасовищах. Період вегетації — квітень-травень. Після періоду спокою з'являються безлисті стебла, цвітіння — з кінця червня до середини серпня, плодоношення — в серпні-вересні. Хімічний складМістить пектинові і смолисті речовини, ефірні олії, цукор, слиз, органічні кислоти. У листі виявлено до 0,45 % алкалоїду — лікоріну, до 0,05 % галантаміну, також містяться алкалоїди тацеттін, панкратін, нарвезін, унгерін, унгмінорін, унсевін, талантамін, гіппеастрін. ВикористанняВ узбецькій народній медицині цілителі використовували її печені цибулини як ранозагоювальний засіб, очищали за допомогою цієї маси гнійні фурункули. Листя і цибулини містять алкалоїди, препарати з яких рекомендовані для лікування бронхітів, гіпертонії, аритмії серця. Цибулини раніше використовувалися для отримання клеючої речовини під назвою «ширач». Як декоративна рослина цінна не лише оригінальним виглядом, але і пізньолітнім цвітінням. Охоронні заходиЗанесена до Червоної книги Казахстану (2006).[2] Охороняється в заповіднику Аксу-Джабагли. КультивуванняІнтродукція виду виявилася малоуспішною. Унгернія Сєверцова вирощувалася в Москві (цвіте, але не плодоносить, з часом випадає) і в Києві (вегетує, але не цвіте). В Алмати стійка, цвіте нерегулярно, в окремі роки рясно плодоносить. Розвиток сіянців дуже повільний, 9-річні особини ще не цвіли. Близькі видиОкрім цього виду до роду унгернія входять ще близько 9 рослин. Найбільшою популярністю з них користується унгернія Віктора (Ungernia victoris), з якої отримують галантамін. Література
Примітки
Джерела
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
