Ідея трикутного крила, в конфігурації «безхвостої дельти», тобто без горизонтального стабілізатора, була розроблена німецьким інженером Александром Ліппішем[1] незадовго до Другої світової війни, хоча цей проєкт і не був прийнятий у виробництво. Ліппіш також визначив, що трикутне крило може бути застосоване при створенні надзвукового літака. Після війни Ліппіш переїхав до США, де працював в компанії Convair, а літаки на основі трикутного крила стали найпоширенішими моделями надзвукових літаків Convair, а після неї й Dassault (Франція).
Багато літаків інших країн також будувалися на основі трикутного крила, зокрема британський бомбардувальник Avro Vulcan. Пізніше «безхвоста дельта» була змінена до конфігурації зі стабілізатором, що додавало маневреності, перші літаки такого типу були розроблені ЦАГІ (СРСР). Таку ж конфігурацію мали виницувачі МіГ-21 і Су-9/Су-11/Су-15.
Технічні покажчики
Трикутне крило жорсткіше і легше прямого та стрілоподібного крил (при однакових інщих параметрах: 8-11 % в порівнянні з 12-15 % злітної маси літака). Завдяки великій хорді в кореневому перерізі в ньому можливе використання профілів меншою відносної товщини для передачі навантажень на фюзеляж.
Недоліками трикутного крила є залежність аеродинамічних характеристик від швидкості польоту, відносно більший опір і різке падіння аеродинамічної якості при зміні кута атаки (на характерних для приземлення кутах атаки коефіцієнт підіймальної сили трикутного крила на 30-40 % менше, ніж у прямого).
Різновиди
Літаки з трикутними крилами можуть відрізнятись за формою крила:
Подвійне або комбіноване трикутне крило[уточнити термін] — ближче до кореневої частини кут переднього краю крила збільшується або зменшується. Прикладом збільшеного кута є Saab 37 Viggen, а зменшеного — Saab 35 Draken.