Працював у Київському науково-дослідному технологічному інституті. З 1950 року він почав друкуватися в харківській обласній газеті «Червоний прапор», пізніше з'явилися його твори в журналах «Зміна» і «Радянська Україна», збірниках, газетах і журналах України. З 1956 року Л. С. Татаренко — член Спілки письменників України.
Писав російською та українською мовами. Автор поетичних збірок та книг пісень —
1955 — «Лісові джерела»,
1957 — «Кетяги горобини»,
1962 — «Червона земля»,
1963 — «Синє дерево»,
1964 — «Сонячний капіж»,
1966 — «Атоміум»,
1967 — «Їм сімнадцять, навічно сімнадцять»,
1968 — «Сторіччя неспокійного сонця»,
1969 — «Безсмертник та незабудка»,
1972 — «Земляни»,
1974 — «На братському полі»,
1975 — «Корчагінська вахта»,
1977 — «Високе небо»,
1979 — «Формула світла»,
1980 — «Земля Ярославни»,
1981 — «Криниця»,
1990 — «Горицвіт»,
1990 — «Дочки річки Боромлі».
За мотивами поем Л.Татаренка композитори створили опери:
Був постійним дописувачем «Правди України», завдяки і його зусиллям започатковано фестиваль «Боромля».
Червону троянду сьогодні віддам я,
Це ж найдорожчий дарунок тобі.
Червона троянда – це квітка кохання,
Це спомин про зустріч, що в серці моїм.
1955 — перша книжечка творів,
1969 — «Безмертник і незабудка»,
1970 — «Вибрана лірика», «Молода гвардія»,
1972 — «Земляни», «Радянський письменник»,
1974 — «На братському полі», «Радянський письменник»,
1977 — «Міст через Дунай», «Дніпро», Відвідав ряд зарубіжних країн, де зустрічався зі студентами, письменниками, оглядав пам'ятки.
Інформація щодо Л. С. Татаренка, як видатного вихованця Харківського гірничого інституту наведена у книзі[4] щодо історії Харківсько національного університету радіоелектроники (ХНУРЕ).
Леонід Татаренко завжди з задоволенням підписував свої поетичні збірки та фотографії особистостям, з якими він контактував та листувався.
Книга Леоніда. Татаренка «Синє дерево»(1963) з дарчим написом родині Милославських.
