Автор збірок «Засвідчення» (1969 рік), «Досвідчення» (1982), «Поезії» (1984) та інших. Всього понад 60 поетичних, прозових та драматичних книжок. Твори Йосипа Струцюка перекладалися польською, білоруською, російською мовами. Він -заслужений діяч мистецтв України, лауреат кількох міжнародних і всеукраїнських літературних премій.
В пісенному жанрі співпрацював з такими відомими композиторами як Анатолій Кос-Анатольський, Олександр Білаш, Анатолій Пашкевич, Олександр Некрасов, Віктор Ліфанчук, Петро Свист, Віктор Тиможинський, Володимир Лич, Олександр Синютин та іншими. Зібрав і упорядкував до друку кілька сотень холмських і підляських народних пісень.
За сценаріями і режисурою Йосипа Струцюка створено до десятка кінофільмів. Зокрема, по телебаченню демонструвався кінофільм на тему Холмщини «Ти незгасна, зоре ясна». Ряд кінострічок Струцюка були відзначені на республіканських, всесоюзних і міжнародних кіноконкурсах.
Вже вихід першої поетичної збірки «Освідчення» схвально привітала критика[1], а на другу «Засвідчення» написала закриту видавничу рецензію Ліна Костенко, де зокрема відзначила[4]:
«Головне, що перед нами справжній поет… в основі своїй він (Й.Струцюк) не ординарний, він чесний перед собою і перед людьми, він шукає свого фарватеру на глибинах».
Після такої оцінки тодішні «літературні цербери» почали пильно приглядатися до «глибинних пошуків» волинського автора і помітили в них те, що дозволило їм одразу ж «зарізати» третю книжку підозрілого поета попри те, що її підтримав лауреат Шевченківської преміїДмитро Павличко, котрий зокрема у закритій видавничій рецензії зазначив[5]:
«Творчість Йосипа Струцюка часто поєднує фольклорні елементи з елементами поетичної школи, яку найкраще репрезентують Микола Вінграновський, Іван Драч… Йосип Струцюк — митець тендітний, мислячий півтонами, структури його поезій не завжди відкриті навстіж, але того, хто увійде в них, чекає справжня радість».
Ще пізніше, до свого 50-ти річчя Йосипу Струцюку вдалося у видавництві «Дніпро» випустити у світ томик свого вибраного «Поезії». Але збірник був значно «порізаним» і підредагованим цензурою. Згодом дещо з того, що було вилучено, автор помістив у збірках «Глибока живиця» і «Терпкі сторінки». Про них зокрема однокласник Йосипа, письменник Володимир Лучук пізніше написав[7]:
«Хоч за «Освідченням» видав-таки обчикрижені «Засвідчення» і «Досвідчення» — своєрідний триптих, — проте більшість з написаного лишилось у сховах. Тільки тепер ті терпкі сторінки — найсокровенніше, чим хоче поет поділитися з людьми, — з'явилося перед допитливі очі. Але далеко не все, що створене в різних жанрах».
Саме за поетичні збірки «Глибока живиця», «Терпкі сторінки», п'єсу «Роман Мстиславич — великий князь Волинський і Галицький», поставлену на сцені Волинського обласного музично-драматичного театру ім. Тараса Шевченка, та за національно-патріотичні пісні митець першим удостоєний 1992 року вже в незалежній Україні звання лауреата найпрестижнішої обласної літературно-мистецької премії ім. Агатангела Кримського.
Пізніше Йосип Струцюк видав декілька збірок із так званої «шухлядної» поезії. Прочитавши одну з них («Сторожові вежі») на той час молодий поет Василь Слапчук зазначив[8]:
«Це своєрідні нотатки, які творилися не подорожнім, а історією на вразливій душі поета, а подекуди і на його шкірі. Як шрами на тілі вояка розповідають про бойове минуле, так само у віршах Й.Струцюка закодована біографія і самого митця, і всього українського народу».
Дуже широкий розголос із тими «шрамами» мала й наступна збірка «Потойбіч тиші».
Своєрідним ліричним одкровенням стала книга «Вогонь предків». Після її виходу зокрема академік М. Г. Жулинський звернувся до автора з такими словами[9]:
«Ви — великий і особливий талант! Мені так прикро, гірко, що Ваша лірика, особливо й обов'язково з цим делікатним, чутливим до найменшого поруху сердечного подиву і захоплення магією кохання інтимом, не розпросторюється широко, на всю Україну! Такі поезії справжніх, високих поетів, таких, які торкаються почуттями найвищих піків інтимних переживань та духовності, не слід ні з ким порівнювати, проте Ваші поезії «загорнуті» любовно в досконалі шати образності, своєю оригінальною метафоричністю «туляться» до висоти безоглядного захоплення красою жінки, її коханням і власним зануренням у вир почуттів Миколи Вінграновського».
Твори Йосипа Струцюка перекладаються й на інші мови. Зокрема, в Польщі у видавництві «Prymat» вийшла «Po tamtej stronie ciszy» («Потойбіч тиші») польською мовою. Були підготовлені дві книжки для дітей і білоруською мовою (переклади зробив Василь Вітка), але на початку 90-х минулого століття в Білорусі видати їх вже не було можливості.
Знаковою у творчості поета є збірка «Десятий день тижня». Писалася вона в політично піднесені роки Помаранчевої революції. Поет, ніби зазирнувши у майбутнє, стримано застеріг:
Хай то буде і не в унісон, але мова все-таки про вірші. Захопившись возвеличенням персон, ми пропустим, мабуть, важливіше.
Цей вірш датований 27 січня2005 року — саме в розпал народного протесту.
Нині вибрані поетичні твори Йосипа Струцюка (без драматичних поем) поміщено у двотомнику «Фарватер». Кожен із розділів двотомного видання — мов чисте джерело, що струменіє в ріку його поезії. У творчій палітрі поета з оригінальною та цікавою метафорикою — і вірші у формі традиційних катренів, і вишукані верлібри. У циклах «Погонич подорожника» та «Візія осені на фронтоні понеділка» — поліфонія буття з найнесподіванішими персоніфікаціями. Енергетика поетичного слова Йосипа Струцюка — життєдайно-молода, осонцена, світла, потужна, молитовно окрилена. Про неї дуже точно відгукнувся відомий поет і науковець Ігор Павлюк, зв'язаний з автором родинними узами, що як дехто відмічає, лише додає об'єктивності його словам[10]:
«Правила співжиття на землі, перейняті від предків, прості, як біблійні заповіді, але жити з ними непросто. Особливо поетам. Особливо — коли стараєшся писати так, як живеш, а жити — як пишеш. У цьому суть благородства, без якого всяке мистецтво втрачає смисл, а значить — втрачає смисл саме життя-буття».
У жанрі прози
У 1980 році Йосип Струцюк дебютував невеличкою прозовою книжкою оповідань та етюдів «Червень — місяць тиші». І хоч з неї були вилучені найдорожчі автору твори, проте це не завадило відомому майстрові слова Роману Федоріву признатися[11]:
«Проза Йосипа Струцюка така ж цікава, як і поезія. Опріч того, вона — чесна, правдива, безкомпромісна».
Наступна книжка «Вернісаж» була відхилена, як і збірка оповідань, новел і образків «Зустріч із війною». Але досвідчений прозаїк порадив молодому письменнику не впадати в розпач, а поступово наполегливо освоювати новий для себе жанр.
Після того, як Михайло Стельмах «вирвав нашого автора з 13-ти річного мовчання», будучи вже тяжко хворим, він ще встиг благословити у світ і прозову збірку Йосипа Струцюка «Лінія життя», на яку було навішано чимало ярликів-підозр у видавництві «Радянський письменник».
На окрему згадку заслуговує перший роман волинського автора «Круцю, круцю, журавлі», котрий, незважаючи на активну підтримку завідувача відділом прози в тому ж «Радянському письменнику» Романа Андріяшика, був усе-таки відхилений від друку, а вийшов аж через 10 років у Луцькому видавництві «Надстир'я». Цей роман — багатоплановий і багатогранний. За скупою авторською розповіддю чи описом читач відкриє для себе глибокі пласти, у яких давні й сьогочасні звичаї і традиції, норми моралі, пам'ять землі і народу. Дарма, що в ньому чимало драматизму, загалом він сприймається як твір оптимістичний, його герої ніби пробудились, роздивляються, куди йти, чого шукати в цьому непростому житті[12].
Згодом Струцюк видав кілька повістей і романів, серед яких чи не найбільш знаковою стала дилогія «Од Гучви до Стоходу». Зокрема відомий поет і критик Віктор Вербич зазначав[13]:
«Нова книга письменника — яскраве свідчення таланту і громадської мужності. Як ніхто досі, Йосип Струцюк зумів крізь призму доль показати і трагедію народу Холмщини й Волині в період Першої і Другої світових воєн, і звитягу істинних патріотів України, і суперечливі нинішні реалії».
Й.Струцюк, пропонуючи читацькому загалу свою дилогію, не надягає невластиву митцеві тогу ясновидця, пророка, діяча, котрий сподівається на певні політичні дивіденди. Заради майбутнього торжества істини, і як християнин, і як патріот, він каже виболену правду. Мусить робити це, повсякчасно пам'ятаючи про обов'язок перед пам'яттю тисяч і тисяч помордованих, порозстрілюваних лише за те, що були українцями. Окрім непідробного хисту, Й.Струцюк має моральне право мовити правду. Його попередні творчі набутки (а це півтора десятка поетичних збірок, книги прози та драматургії) творилися без намагання ставити водночас свічку Господу і князю пітьми, без загравання з режимом і штампування славослів'їв антилюдській імперській системі і розсилання проклять на адресу тих, хто не зрадив власному народу. Коли більшість колег по перу віддавали данину Мамоні і за це отримували відповідні привілеї, Й.Струцюк наче замикався в собі, ніби згадуючи Хосе Ортегу-і-Гассета: «Лише в нашій самотності ми — це істтині ми». Струцюкова самотність — це самозаглиблення, осягнення сутності власного народу, відмова від бутафорності, лжі.
У післямові до збірника «Сповідь із зеленим натяком» один із найприскіпливіших дослідників творчості Й. Струцюка той же Віктор Вербич зазначає: «Істинний Митець, навіть зібравши щедрий врожай досвіду та осягнувши правікові закони мудрості, приречений назавше залишатися у весні своєї душі. У такій, нерідко беззаперечній, аксіомі автор цих рядків, перебуваючи у щасливій та вдячній ролі читача, переконувався під час перебування ще в світі „Червня — місяця тиші“. Першої книги Поета, в якій він потужно засвідчив себе в іпостасі Прозаїка. Не випадково той 94-сторінковий „Червень — місяць тиші“, що побачив світ у „Каменярі“ 1980-го, благословили, перебуваючи в ролі рецензентів, Роман Іваничук і світлої пам'яті Михайло Стельмах. Адже Йосип Струцюк у лаконічних текстах зумів умістити такий Всесвіт людської любові та болю, якому немислимо малі обшири великих прозових полотен.
Коли читаєш книгу повістей, оповідань новел „Сповідь із зеленим нятяком“, знову наче стаєш бранцем незабутніх вражень від зустрічі з „Червнем — місяцем тиші“. Однак сила цих відчуттів помножена на художні набутки, сумлінно й талановито напрацьовані за третину століття. Й у той же час, Йосип Струцюк зумів не розтратити дитинно-юний дар любити, радіти, страждати, відкривати, бачити, не зрікшись сили зеленобарвної всемогутньої весни. Тому й цілком закономірно, що новий збірник його прози (після таких знакових видань, як романи „Круцю, круцю, журавлі“ і „Чорний припс“, книги повістей та оповідань „Лінія життя“, „Під арештом ночі“, „Цвіт дикої шандри“, „Помста Салмакиди“, „Усе не так просто“, дилогія „Од Гучви до Стоходу“) — „Сповідь із зеленим натяком“. Читаючи прозу Йосипа Струцюка, вкотре ловиш себе на думці, що ті долі та шляхи, які він з такою максималістською чесністю являє у своїх полотнах, — це й намагання майстра слова не дати канути у небуття тому, чого не маємо права забути, це сувора правда, від якої гріх зрікатися, якщо хочемо залишитися собою, не віддати у безвість та безімення мільйоннолику, страдницьку й незнищенну, гріховну та праведну Україну».
До постаті українського гетьмана Богдана Хмельницького Йосип Струцюк звертався не раз. Одначе, натикаючись на все нові й нові архівні документи і, переосмислюючи їх, він відтворив державного діяча на широкому історичному тлі, письменник показав неабиякий талант гетьмана як полководця на початку війни і разом з тим не побоявся вказати на його пізніші прорахунки, котрі згодом відкинули на довгі роки наш народ від визволення. Сміливо і доволі переконливо в романі подано стосунки гетьмана зі своїми найближчими соратниками Максимом Кривоносом, Данилом Нечаєм, Іваном Богуном, Іваном Виговським… Дехто з цих відомих державних мужів в окремих воєнних ситуаціях дивився, можливо, навіть трохи далі, ніж гетьман. Цікаво і по-новому інтригуюче подані стосунки батька й сина Хмельницьких з молодою покоївкою Оленою (Хелєною), що згодом переросли в драму, котра тяжко відгукнулася в козацькому таборі, особливо на полі під Берестечком. Водночас у книзі «Бог задумав інакше» (наклад 100 прим.) перед сучасним читачем постає драма унікальної особистості, з її злетами й падіннями, з фатальною запрограмованістю особистісних моральних і психологічних комплексів. Йосип Струцюк, виношуючи впродовж кількох десятиліть творчий задум щодо створення розлогого епічного полотна про Богдана Хмельницького, попередньо неодноразово звертався до образу цього гетьмана у своїх поезії та драматургії. Він намагався наблизитися до усвідомлення парадоксальної сутності цієї величної та, разом із тим, трагічної особистості, яка стала чи не найвизначнішим провідником українського народу. Проте наслідком діянь Хмельницького став і той геополітичний «глухий кут», в якому опинилася Україна, будучи у лабетах Московської (з 18 століття — Російської імперії). Навіть тлінні останки видатного українця було викинуто з могили, аби стерти з лиця землі згадку про славетного сина нашого народу, аби забрати цю постать з історії, витравити з національної пам'яті. Йосип Струцюк, пишучи роман про Богдана Хмельницького, прискіпливо вивчив досвід попередників. Зокрема — й тих, які інтерпретували постать гетьмана в художній літературі, передовсім — у прозових творах (Миколи Костомарова, Михайла Старицького, Павла Загребельного, Івана Ле, Раїси Іванченко, Юрія Косача). Звичайно, не оминув ні Шевченкового гостро полемічного осягання ролі Богдана Хмельницького, ні акцентацій Ліною Костенко (роман у віршах «Берестечко»). До того ж він скрупульозно попрацював над історичними джерелами, які стали доступними у новітній період вітчизняної історії. Хоча і в художніх творах, і в історичних розвідках зазвичай давалися взнаки як ідеологічні комплекси, так і намагання вписати визначного українця у «прокрустове ложе», продиктоване часом, владними режимами, авторською зорієнтованістю.
Йосип Струцюк, на відміну від попередників, не намагався ні ідеалізувати, ні «поховати» постать гетьмана. Письменник не мав жодного наміру прилаштувати діяння Богдана — Зиновія Хмельницького до тих чи інших кон'юнктурних забаганок. Як уже зазначалося вище, автор роману «Бог задумав інакше…» концептуально не сумнівається у тому, що гетьман виконав свою місію, будучи, з одного боку, — надзвичайно сильним лідером, а з іншого — звичайною земною людиною, яка хотіла любові, умиротворення, щастя.
Роман «Інфамія»- це художньо-документальне свідчення, як своя і чужа олігархія забирала владу в народу і, що найбільш прикро, як окремі ура-патріоти сприяли цьому. Зрозуміло, що народ не зміг стерпіти цього… Якщо коротко, то ця книжка-документ про переддень кривавого українського Євромайдану і Революції гідності.
Тут доречно згадати, що роман «Бог задумав інакше…» вийшов накладом у 100 примірників за свій рахунок, а про новий роман-хроніку «Інфамія» (теж 2014 р.) і говорити нічого — побачило світ усього-на-всього 5 примірників.
Новий твір Йосипа Струцюка «По дорозі до Савур-могили» (наклад 50 прим.)– це оповідь, часто побудована на документах, про подвиг і відступництво, про перші здобутки і втрати на фронті, про небачену самопожертву в окопах і нечувану зраду в тилу;про те, з чим зовсім несподівано зіткнулися ми, українці, виборюючи самостійність і створюючи нашу національну армію, котра перед тим була, по суті, знищена промосковським президентом-ренегатом і його поплічниками-манкуртами. Якщо коротко, то це роман про теперішню російсько-українську війну, яка несподівано почалася і хтозна, коли закінчиться.
У романі «Отаман Болбочан та інші» (2017) висвітлено ім'я одного з найталановитіших воєначальників минулого століття Петра Болбочана. Але, на жаль, через людську гординю і заздрість до вишколеної військової постаті безстрашного лицаря на тлі буремних революційних нуртів, вписувалися почасти суперечливі та неоднозначні сторінки з його іменем у нашу історію. Хай там що, а отаман Болбочан таки мав право сказати: «Ми перед батьківщиною свій обов'язок виконали чесно». Це й основна сюжетна лінія роману. Недарма академік М.Жулинський відзначив: "Ваш «майже документальний» роман «Отаман Болбочан та інші» — це «видатне явище історичної романістики».
На особливу увагу заслуговує повість «Операція „Burza“, або ми їх спільно винищимо» (2017), де автор стверджує, що трагічне протистояння українців і поляків почалося не в 1943 році й не на Волині. Воно — наслідок міжнародної політики Польщі, сумнозвісної репресивної політики так званої «пацифікації», заселення українських етнічних територій «осадниками», намагання «ополячити» й «окатоличити» населення Західної України (в тому числі й Холмщини), що після поразки УНР опинилося під польським гнітом. Треба сказати, що в польсько-українські події активно втрутилися не лишень німецькі фашисти, а й московські комуністи. Це переконливо відтворив автор, спираючись не лишень на спогади, а й на документи.
«Живі і мертві душі» – ця повість про двох українців, про двох геніїв, які майже в один час вирушили різними шляхами до слави, бо як сказав один із них: «…слава –заповідь моя».
Повість побудована переважно на документальних матеріалах, але, як то часто буває, не позбавлена деякої авторської проекції, відмінної від попередніх тлумачень тих чи інших життєвих сторінок письменників, а відтак і трактування окремих творів як Гоголя, так і Шевченка.
Ознайомившись із творчістю волинського автора, письменник і науковець із Тернопіля Петро Сорока признався:
«Коли читаєш Йосипа Струцюка, засвічується душа і поривається дух, хочеться жити і працювати для України. Така в них латентна сила. У Струцюка кожне слово, ба навіть титла, дихає Україною. І головне, звичайно, добротний художній рівень, ота стилістична викінченість, яку знаходимо тільки в справжніх майстрів. Нині з'являється чимало творів про Україну і Бога, але більшість з них тільки профанує святу тему. Й.Струцюк пише так, ніби з кожної букви на нього дивляться суворі очі Вседержителя. Для нього неприпустимо — схибити чи злукавити у слові. В його душі і мислі немає місця для такого популярного нині означення — «кон'юнктура». Є чимало працьовитих і плідних письменників. Але не всі вони викликають захват. Тому що в талановитого письменника ця риса безцінна, а в бездарного - небезпечна. Усе, що пише Йосип Струцюк, позначене небуденним хистом. А кількість написаного ним – чимала бібліотечка. За жанрами це великі романи, повісті, оповідання і новели, а ще написано чимало (видано навіть ювілейний збірник на його пошану), він залишається недостатньо визнаним автором. Це тому, що його книжки виходять мізерними накладами і навряд чи долітають у різні регіони України. Хоча його повісті з давнього і недавнього минулого України мали б розходитися щонайменше стотисячними тиражами. Чому ж тоді не виходять? Тому що за нинішніх умов книжка (навіть найкраща) вимагає розкрутки. І ми є свідками ситуації, коли значно слабші з художнього боку твори розходяться сто- і двохсоттисячними накладами, а справжні шедеври часто не мають жодного ходу."
Звертають на себе увагу драматичні поеми Йосипа Струцюка «Смерть Хмельницького», «Свідчимо перед Богом» (про гетьмана Івана Виговського), «Анафема» (про гетьмана Івана Мазепу), а також п'єса «Декалог самопосвяти», де відтворено бій у Гурбинському лісі між українськими повстанцями і енкаведистами. В них автор торкнувся найболючіших точок нашої як давньої, так і відносно недавньої історії. І виразив він їх у слові в несподіваному ракурсі досить переконливо. Вистава за драматичною поемою Йосипа Струцюка «Роман» з великим успіхом ішла під назвою «Роман — великий князь Волинський і Галицький» на початку 90-х у Волинському музично-драматичному театрі ім. Т. Г. Шевченка.
Є у автора дуже цікава п'єса, з прозорим підтекстом, про юнацькі роки імператора Нерона «Найкращій матері — смерть», а також твір за грецькими міфами «Теогонія», в якому розкрито людиноненависницьку продажну тоталітарну систему.
Для дітей
З сином Богданком. 1976.
Серед виданих книжок автора з Волині є кільканадцять і для дітей. Це — «Я не шевчик і не кравчик», «Безконечна казочка», Гомін Турового урочища", «Романко і Трубач» «Помста козацька» та ін. На особливу увагу заслуговує поема-казка «Славен витязь Кожум'яка», що вже виражена в музичному варіанті. Його твори друкувалися в багатьох часописах, збірниках, читанках і таких відомих зібраннях творів, як антології української літератури для дітей, що виходили у видавництві «Веселка», а також «Ад круч дняпроу́скіх» (білоруською мовою)та інших. Збірки «Бузьків вогонь», «Гостинець од зайця» перекладені на білоруську мову класиком білоруської літератури Василем Віткою.
Чимало текстів Й.Струцюка для дітей покладено на музику. Вони поміщені в пісеннику «Жайвірковий великдень» і широко використовуються у навчанні на уроках співу та на концертах.
Як помітила дослідниця дитячої літератури Міла Хомич:
«... він (Й.Струцюк) завжди з великою приємністю пише для дітей. То ж не дивно, що в його творчому доробку багато книг, присвячених дітям. Вірші його - це спогади дитинства, тієї світлої пори, коли особливо чутливо сприймаються голоси природи, пройняті почуттям споконвічного єднання людини, природи і космосу. Ці вірші для дітей писала добра і світла людина... Отож, якщо за вашим вікном сіро й незатишно або просто маєте вільний час, вкладіть свою долоню в добру руку автора і йдіть з ним у яскравий і чарівний світ, сповнений цікавих пригод".
До двотомника («Місячний зайчик» і «Воронько») увійшли твори, що були поміщені як у попередніх збірках, так і чимало нових, зокрема про героїчну боротьбу Української повстанської армії на теренах Волині. Струцюком ця тема чи не вперше піднімається в дитячій літературі пострадянського періоду.
У 2012 р. вийшла знакова книжка для дітей Й.Струцюка «Пригоди за всілякої погоди», куди увійшли найкращі повісті письменника.
Все це засвідчує, що письменник зробив свій вагомий внесок і в дитячу літературу.
Цікавий факт — його книжка для дітей «Вареники» була видана накладом аж у 400 000 примірників[14].
«Сам же письменник постійно залишається у глибокому фарватері творчості, далекий від суєтності буднів, погоні за регаліями й нагородами, епатажності літературних тусовок».
ПІДГОТОВЛЕНІ ДО ДРУКУ:
Повість «Потомок Ілька Муровця»;
Збірка оповідань для дітей середнього шкільного віку «Передсвяток із татарським зіллям»;
Повість Живі душі«;
Стаття „Чорне і біле, або ж житіє благословенного серед поодиноких друзів і групове, довготривале цькування його всюдисущими щирими недругами“ ВДА;
„У завулку мого імени“ — поезії, котрі не увійшли до жодних збірок;
Пісня народна й авторська пісня
На рахунку письменника два авторських пісенних збірники: для дорослих „Ти — моє терпке пісенне диво“ і для дітей „Жайвірковий великдень“. Зокрема видатний композитор Анатолій Кос-Анатольський писав[16]:
«Йосип Струцюк — один із найкращих наших поетів, слово котрого природно лягає на музику».
«Справді красне, справді неповторне слово! З власною піснею увійшов Йосип Струцюк в поезію».
Автор з Волині плідно співпрацював (а з деким і понині співпрацює) з Анатолієм Кос-Анатольським, Олександром Білашем, Анатолієм Пашкевичем, Олександром Некрасовим, Віктором Ліфанчуком, Петром Свистом і багатьми іншими композиторами. Окремі пісні Йосипа Струцюка широко відомі, а деякі вже сприймаються, по суті, як народні. Так пісня „Нас весна не там зустріла“ (музика Олександра Гаркавого) виголошується на концертах та часто друкується у збірниках як повстанська, а нещодавно використана у телефільмі „Жіночі обличчя революції“.
З дзвонкової народної криниці письменник вибрав сотні народних перлин, упорядкував їх і видав збірник „Ти не згасла, зоре ясна. Пісні Холмщини і Підляшшя“. На відміну від багатьох своїх попередників він записував не лише тексти, а й мелодії. Цей збірник пісень є одним з найповніших у порівнянні з тими, що до того часу видавалися, i упорядкований таким чином, аби був доступний до виконавців. Треба звернути увагу на те, що фольклор цього краю найменш досліджений. За активну збиральницьку роботу і пропаганду пісень із Забужжя Волинське громадсько-культурне товариство „Холмщина“ нагородило письменника премією „Корона Данила“.
Кінематографічні роботи
За сценаріями і режисурою Йосипа Струцюка створено до десяти короткометражних аматорських кінострічок. Майже усі вони відзначені на республіканських і всесоюзних кіноконкурсах. Так фільм „В обійсті чорного самітника“ (про рідкісного птаха — чорного лелеку) удостоївся головного призу на республіканському кінофестивалі, а на всесоюзному — ще й золотої медалі (1980). Режисерський сценарій цієї кінострічки у методичному посібнику для кіноаматорів[18] подавався як зразковий. Найвищі нагороди здобули також такі кінофільми, як „На відстані пострілу“ (про знищеного людиною тура) і „Помилка Тарзана“ (про вовків), а кінофільм про волинське диво-озеро Свитязь отримав на міжнародному конкурсі „Кіномарина-77“ бронзову медаль.
Про самого Йосипа Струцюка створено кінострічку „Повернення самітника“, "Видатні волиняни: Йосип СТРУЦЮК".
Разом із „Лесиним кадубом“
На засіданні літстудії „Лесин кадуб“. Зліва направо: Вікторія Литвак, Ганна Луцюк, Оксана Гундер, Йосип Струцюк, Софія Стасюк, Ольга Ляснюк, Марія Марченкова, Олена Пашук, Юлія Хвас і Тетяна Бондар. 2005 рік
Йосип Струцюк організував і майже 20 років керував Луцькою молодіжною літературною студією (з 2000 року організація творчої молоді) „Лесин кадуб“. Про неї не раз згадували на всеукраїнських творчих семінарах, нарадах і з'їздах як про „літературне диво“, „літературний феномен“, „волинську школу“.
Тут заслуга письменника у підборі й формуванні молодих талантів незаперечна, чимало з них нині вже не тільки члени Національної спілки письменників України, а й яскраві творчі особистості.
Беручи до уваги літературний доробок волинського автора, ось що каже зокрема перекладач його поезії на польську мову Тадей Карабович[19]:
«Коли задумуєшся над перцепцією поезії Йосипа Струцюка, то думаю, що вписується вона в загальне тло поезії української років шістдесятих і сімдесятих. Поряд творчості Ліни Костенко, Ігоря Калинця, Василя Голобородька, Миколи Воробйова і Василя Стуса творчість та виражає спільний процес літературний, ніби додаючи контекст луцький (волинський) до тієї поезії».
Операція «Burza», або Ми їх разом знищимо", повість. Львів, часопис «Дзвін»,№ 6. 2015
У сірій зоні: оповідання. Київ, часопис «Київ», № 5-6. 2018
Живі душі: повість: Київ, часопис "Київ", № 3-4. 2023.
Переклади
Йосип Струцюк перекладав на українську мову з інших мов, одначе в першу чергу вартим уваги вважає кілька книжок для дітей, перекладених ним, володаря Міжнародного почесного диплома ім. Ганса-Крістіана Андерсена, класика білоруської літератури Василя Вітки. Зокрема в його перекладі вийшла покищо лишень «Мишка» Василя Вітки накладом 150 000 (К.: Веселка, 1979). Інші — у Волинському державному архіві.
Ад круч дняпроускіх: оповідання, вірші, казки українських письменників у перекладі на білоруську мову. Мінськ, Юнацтва — 1984. С — 405—407.
Josyp Struciuk.Po tamtej stronie ciszy: поезії на польській мові, Бялисток, Prumat — 2000.
Думы і песні Валыні. Збірник: твори роетів і прозаїків Волині у перекладах на білоруську мову. Луцьк, Твердиня — 2013.
Кінофільми
На кінозйомках у Біловезькій Пущі. 1977.
В обійсті чорного самітника. — Золота медаль і головний приз на Першому всесоюзному фестивалі народної творчості (Москва, 1980).
Світло витязя. — Бронзова медаль на міжнародному кіноконкурсі «Кіномарина-77».
Помилка Тарзана. — Дипломи лауреата та головний приз на республі- канському і диплом лауреата на всесоюзному кінофестивалях.
На відстані пострілу. — Дипломи лауреатів на республіканському і всесоюзному кіноконкурсах.
Штрихи до портрета. — Диплом лауреата республіканського кіноконкурсу.
Ой на Івана та на Купала. — Диплом лауреата республіканського кінофестивалю.
Новорічний подарунок (мультфільм).— Диплом лауреата республіканського і всесоюзного кінофестивалів.
Ти не згасла, зоре ясна.
КІНОСТРІЧКИ ПРО Й.СТРУЦЮКА:
Повернення самітника.
Нерозгаданий світ Йосипа Струцюка". Телесерія «Видатні волиняни».
Про себе — про Україну.
Театральні постановки за творами
Роман Мстиславич — великий князь Волинський і Галицький.
Смерть Хмельницького.
Славен витязь Кожум'яка.
В урочищі чорного диявола.
Відзнаки
Літературно-мистецька премія імені Агатангела Кримського за поетичні збірки «Глибока живиця», «Терпкі сторінки», п'єсу «Роман Мстиславич — великий князь Волинський і Галицький», поставлену на сцені Волинського музично-драматичного театру ім. Тараса Шевченка, та за створені національно-патріотичні пісні (1992).
Грамота Міністерства оборони України «за зразкове виконання службових обов'язків, високий професіоналізм, краще висвітлення військової тематики у творах літератури, кіномистецтва в 2015 році та підняття престижу Збройних Сил України».(2015).
Коронація слова. Спеціальна відзнака від Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка за кращий патріотичний твір в номінації «Романи» «По дорозі до Савур-Могили» (2016)[20].
Диплом переможця фестивалю «Книжкова Буча» у номінації «За кращу історичну книгу» роман «Отаман Болбочан та інші». (2017).
Міжнародна медаль «Івана Мазепи» за драматичну поему про Івана Мазепу "Анафема"та за інші твори про відомі постаті національної історії.(2018).
↑Цит. по: Завжди і у всьому залишатися собою. — Луцьк: Твердиня, 2010. стор. 54 — 55
↑Завжди і у всьому залишатися собою (штрихи до літературного портрета): зб. спогадів, статей, рецензій та інших матеріалів про життя і творчість Й.Струцюка. — Луцьк: Твердиня, 2010.
↑Вербич В. Третє тисячоліття — під карбом його слова. Карб єдиної дороги: есеї та діалоги. — Луцьк, 2008. — С.43-49.
↑Карабович Т. Коли читаю вірші Йосипа Струцюка…: післямова до книжки поезій Й.Струцюка польською мовою „Po tamtej stronie ciszy“. — Bialystok: Prymat, 2000. 71 s
Письменники Радянської України. — Київ: Рад. письменник. — 1988.
Письменники України (бібл. довід.) — Київ: Укр. письменник. — 2006.
Костенко Л. Закрита видавнича рецензія на поетичну збірку Й.Струцюка «Засвідчення» [скорочено]. — 1967.
Лучук В. Од засвідчення до досвідчення. — Львів: Жовтень. 1970. — 24 липня.
Пашкевич А. Неповторне слово: передмова до зб. пісень на слова Й.Струцюка «Ти — моє терпке пісенне диво». — Луцьк: Медіа. — 1998.
Рисак О. Повноголосся слова. Зб. Філологічні студії. — Луцьк, 2002.
Кравцова Л., Рарата Л. Урок-презентація книг Й.Струцюка «Помста козацька» та «Жайвірковий великдень». К.: Українська мова та література в школі. — 2004. — № 5, № 6.
Павлюк І. Усе є в Йосипа Струцюка — окрім космополітизму, байдужості, цинізму… [1]
Пашук О. Верлібровий Всесвіт поета, або Як спіймати мелодію за останню ноту. Струцюк Йосип. Десятий день тижня. — Луцьк: Твердиня. — 2006.
Коробчук П. Творча фермата. Зб. Авалон та інші території: рецензії та статті. — Луцьк: Твердиня. — 2007.
Вербич В. Третє тисячоліття — під карбом його слова. Карб єдиної дороги: есеї та діалоги. — Луцьк, 2008. — С.43-49.
Оляндер Л. Людина та її доля в романі Йосипа Струцюка «Стохід». Українці Холмщини і Підляшшя. Зб. наук. праць. — Луцьк, 2008. — С. 478—159.
Бойко Т. Літературні сценарії. Збірник. — Луцьк: Твердиня, 2009.
* Воробей Ж. Структурно-семантичний аналіз ойконімів Холмщини, зафіксованих у романі Й. Г. Струцюка «Гучва» / Науковий вісник ВНУ ім. Лесі Українки.
Жулинський М. Про творчість Йосипа Струцюка. Луцьк: Віче. — 2010. — 14-20 жовт. — С. 4.
Мартинюк М. Рецепція образу Богдана Хмельницького у творчості Йосипа Струцюка. К.: Слово і час. 2011. — № 4.
Яручик В. Цілющий цвіт дикої шандри від Йосипа Струцюка. Завжди і у всьому залишатися собою: зб. спогадів, статей, рецензій… — Луцьк: Твердиня. — 2010.
Єфименко В. Різнобічний талант. Завжди і у всьому залишатися собою: зб. спогадів, статей, рецекнзій та інших матеріалів про життя і творчість Й.Струцюка. — Луцьк: Твердиня, 2010.
Завжди і у всьому залишатися собою (штрихи до літературного портрета): зб. спогадів, статей, рецензій та інших матеріалів про життя і творчість Й.Струцюка. — Луцьк: Твердиня, 2010.
Вербич В. Волинсько-донецький дуумвірат: і піснею, і словом.(Зб. Творчий шлях Олександра Некрасова). — Донецьк, Юго-Восток, 2011.
Воробей Ж. Особливості літературно-художньої антропонімії роману «Гучва» Й. Г. Струцюка / Науковий вісник ВНУ ім. Лесі Українки. — Луцьк, 2011.
Воробей Ж. Власні імена українців-холмщаків у романі Й. Г. Струцюка «Гучва» / Вісник Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Філологія. Випуск ХХІХ-ХХХІ. — Івано-Франківськ: видавництво Прикарпатського національного університету, 2011. — с.441-443.
Воробей Ж. Розширення семантики пропріальних одиниць у романі Й. Г. Струцюка «Гучва» / Наукові записки Кіровоградського державного педагогічного інституту ім. В. Винниченка. — Серія: Філологічні науки (мовознавство) — Вип. 100. — Кіровоград, 2011. — с. 33-36.
Воробей Ж. Структурно-семантичний аналіз ойконімів Холмщини, зафіксованих у романі Й. Г. Струцюка «Гучва» / Науковий вісник ВНУ ім. Лесі Українки.
Воробей Ж. Червенська Русь — давня батьківщина холмщаків./ Альманах Волин. обл. організації НСПУ «Світязь». Луцьк. 2012. С.155 — 160.
[недоступне посилання з липня 2019 Твори Й.Струцюка на сайті «Літературне об'єднання Кобзар». (Роботи, які було прийнято на конкурс «Золотий тризуб»).][недоступне посилання з жовтня 2019]
[недоступне посилання з липня 2019 Віктор Вербич. І кусаю губи аж до крові. (Про життєвий і творчий шлях Й.Струцюка). — Луцьк: «Сім'я і дім. Народна трибуна».2004, 15 липня. ][недоступне посилання з жовтня 2019]
[недоступне посилання з липня 2019 Про присвоєння Й.Струцюку звання «Почесний громадянин міста Луцька» на офіційному сайті Луцької міської ради.][недоступне посилання з жовтня 2019]
[недоступне посилання з липня 2019 Про збірник статей, есеїв і рецензій Й.Струцюка «Події — в анфас, а постатті — в профіль» в першому незалежному інтернет-виданні «Волинська правда».][недоступне посилання з жовтня 2019]