|
Степангород
Степанго́род — село в Україні, у Володимирецькій селищній громаді Вараського району Рівненської області. Засноване в 1629 році на березі річки Стубли. ГеографіяСусідні населені пункти:[джерело?] РозташуванняСело Степангород розташоване на півночі Володимирецького району. Середня висота - 157 м над рівнем моря. Більша частина населеного пункту, зокрема центр, школа та майже всі будинки розташовані на східному березі річки Стубли. Площа сягає 5,1 кв. км. З півночі на південь село простягається на 4 км, а зі сходу на захід на 3. Місцеві жителі поділяють село на кілька частин: Посьолок (північна частина), Карея (західна частина, що за Стублою), Галя (південно-західна частина), Загора (східна частина), Сад і Сукач (південна частина), Заволинець (південно-східна частина). ГідрографіяНайголовніша та єдина річка у Степангороді - це Стубла, яка впадає у річку Морочна, що протікає трохи північне села. Уся територія села має дуже складну і розвинуту систему каналів, які колись використовувалися для зрошення полів. Зараз ця система занепадає і дехто її використовує для зливу води із септиків туалетів. На території села є багато ставків, але всі вони мають своїх власників або/та розташовані на території людських господарств. Під Степангородом протікають численні підземні струмки. В цьому можна переконатися просто копаючи колодязя чи става: джерела б'ють пружно і сильно. Вода там є чистою, через те, що вона проходить через глини, але через видобуток бурштину система підземних вод кардинально змінилася і робить це далі, тому склад і колір води у деяких місцях дуже змінився протягом останніх років. ЕкологіяНа території села, на жаль, немає ніяких парків чи чогось подібного. На півночі села розташоване звалище. Тваринний світ дещо збіднів за останні 20 років. Зараз у околичних лісах майже немає диких тварин. Ті, що є - немісцеві. Зустрічаються лисиці, дикі кабани, качки тощо. Постійними жителями села і околиць є вужі, горобці, лелеки Рослин у селі стало менше. Околичні ліси увесь час проріджуються. Найчастіше зустрічаються сосни, дуби, берези, верби, а також різні садові рослини: яблуні, вишні, груші, сливи. КліматСело знаходиться у зоні помірного клімату. Найтепліший місяць — липень із середньою температурою 18,3 °C (65 °F). Найхолодніший місяць — січень, із середньою температурою -6,1 °С (21 °F).[1] Клімат у селі вологий континентальний («Dfb» за класифікацією кліматів Кеппена). Опадів 618 мм на рік. Найменша кількість опадів спостерігається в березні й сягає у середньому 29 мм. Найбільша кількість опадів випадає в червні — близько 91 мм. Різниця в опадах між сухими та вологими місяцями становить 62 мм.Пересічна температура січня — -5.5 °C, липня — 18.7 °C.Річна амплітуда температур становить 24.2 °C.
ГеологіяҐрунт є дерново-підзолистим. Має середню родючість. Є поклади торфу, піску, глини. Також у землі є багато бурштину, але його частка за останні роки дуже зменшилася через надмірне добування. ІсторіяНазваЗаснували село 1629 року. Колись його називали Дубуя або Дубоя, через нібито місцевих жителів, які не дуже добре ставилися до жителів інших сіл і ходили з палками - дубцями. Від дубців і пішла така назва. Є і інша версія, яка є більш простішою: колись на території села росло багато дубів і від них і пішла Дубоя. Інша версія розповідає,що колись Катерина || поселила там колишніх в'язнів і заснувала село,яке було збудоване з бараків. Щодо назви Степангород є також кілька версій-легенд. Якщо вірити одній із них, то колись мимо села по Стублі на своєму кораблі пропливала Катерина ІІ. На неї напали грабіжники і хотіли забрати все золото, але повз проходив чоловік на ім'я Степан. Він врятував жінку і щоб віддячити йому, вона віддала йому золото сказавши, щоб він побудував на цьому місці місто і назвав його Степангородом. Але він чи пропив, чи у нього була порвата кишеня - це залежить від переказу, але грошей в нього вистачило лише на село. Назву він вирішив не змінювати, сподіваючись, що в майбутньому Степангород все-таки досягне статусу міста. КартиСтепангород на мапах      Якщо вірити старшому населенню села, на території Степангорода жили люди і раніше року заснування і навіть є карти, на яких позначене село містом. А ще розказують, що колись у горі, яка колись була в селі, знаходили різні глечики, глиняний посуд тощо. Правда це чи ні - зараз, мабуть, уже не дізнаємося. Згадки про Степангород є в картах Атласу Речі Посполитої Земель Руських 16-17 століть. І ось постає питання: чи можна вважати, що Степангород заснували 1629 року? Мабуть, все-таки раніше село заснували раніше. На карті воно знаходиться майже біля кордону, на самому вершечку, вище лише Сварицевичі і вказане як Stepańgródek. Якщо вірити польській карті 1930-31 рр., то Степангород або як його тоді називали Степаньгрод (Stepańgród) було досить великим селом. У ньому на той час проживало 193 людини (для порівняння у Володимирці тоді проживало 466 осіб). Але до того ж Степангород мав дуже великі території: напис Huta Stepangrodzka і Las maj Huta Stepangrodzka (Ліс має Гута Степангродська) зустрічається на 10 км в околицях: біля Дібрівська, Зелені, Білого та інших сіл. Вцих лісах були такі населні пункти: Гострий Ріг (Ostry Róg)(17 осіб), Горне (Górne)(8 осіб), а також поселення Гута Степангродська (Huta Stepangrodzka)(40 осіб). Також були і менші поселення. Степангород також вказаний на німецьких картах, зокрема 1916 року. На мапі добре видно Sztjepan-Gorod, а також навколишні села, які до наших часів не дійшли: Добринь Мости, Горна, Гута-Степангродськая. А якщо поглянути на американську карту 1959 року, то Степангородський ліс простягається до села Луко і далі. А на території з'являються три села як розвинуті: Чорне Озеро, Любляшка, Хачево. Історія селаВідомо, що до 1939 року село входило до складу Польської держави. Тут проживали українці, євреї, поляки. У селі була початкова школа, яка знаходилася на місці сучасної. Навчання здійснювало двоє молодих вчителів. Навчання велося польською мовою, а кожної п'ятниці приїздив священик. Він проводив заняття тільки з дітьми українців. У сусідньому селі Хиночі був ксьонз, він проводив заняття з поляками. Школа була ще й в урочищі Гута. Молоді вчителі їздили на роботу і туди. Село було поділене на хутори, де господарювали троє панів. В поселенні Гута-Степангродська проживала Ясна пані (так називали її в селі). Вона мала великий будинок, обсаджений гарними кущами, в будинку працювала прислуга. Ці пани були багаті, бо володіли великим лісовим масивом, що простягався аж до сіл Воронки і Луке, Дібрівськ і далі. Пани виписували людям ліс (у них на Гуті стояла контора, був управляючий) люди купували квитки на збір ягід і зела. Пані їздила верхи на коні, мала пишне вогняне волосся. Пан приїздив дуже рідко, тому що був зайнятий справами у Варшаві. В урочищі Крушині жив другий пан - Шишкін. У нього було три сини: Микола, Михайло, Андрій. Біля Кринички (інше урочище), поселилися поляки (в селі їх називали мазури). Шишкін жив трохи далі, в лісі і його територія була західному і південному березі болота Морочна. Там була і "його контора". Мазури працювали в нього на землі, хоча Шишкін і не був такий багатий як Ясна пані. В урочищі Згіщ (на карті позначено як G. Zgoszch) жив третій пан. Він мав землю в урочищі Хотуні. Земля була скудна, не давала йому добрих прибутків, а тому він був бідний. Прислуги в нього не було, батраків теж. Через деякий час пан помер і пані переїздить жити в село. На території сучасного лісництва вона побудувала великий дерев'яний будинок, де проживала до 1939 року. Коли вона виїхала, то в цьому будинку проживала жителька с. Степангород, прислуга пані. Лише недавно цей будинок розібрали, бо він був в аварійному стані. Поляки покинули Степангород у 1939 році в зв'язку з анексією західноукраїнських земель Радянським Союзом. Цікаві історії залишилися з періоду Другої світової війни, зокрема партизанського руху. Вже в перші дні війни десятки жителів Степангорода стали в солдатський стрій, але не кожному з них судилося дожити до Великої Перемоги. Так, 11 чоловік пропали безвісти, а багато поховано за межами України. Після важких воєнних доріг повернулись додому Міхеєв Віктор Прокопович, Міхеєв Соловей Єлисейович, Макарчук Талимон Іванович. В 1967 році страшна подія сколихнула село. В розпал польових робіт, коли вдома залишалися тільки діти, сталася пожежа, від якої багато жителів залишились без даху над головою. Та це не зламало людей, тому вони розпочали будівництво нових будинків, і в цьому ж році, на честь 50-річчя Великого Жовтня, розпочали будівництво школи. За часів Радянського Союзу в Степангороді був колгосп. Зараз від ферм залишилися лише розвалини. Найдавнішою спорудою села є, мабуть, школа, якій уже близько 60 років. Кількадесят років тому у Степангороді будували дитячий садок, але щось пішло не так і будівництво було припинене. Зараз зосталися лише руїни дошкільного закладу. 12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 722-р від «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Рівненської області», увійшло до складу Володимирецької селищної громади[2]. 19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Володимирецького району, село увійшло до складу Вараського району[3]. Історія школиСтепангородська школа пережила дуже багато змін за свої роки. Найперша згадка про неї датується 1956 роком. Першим директором стала Єфросиня Михайленко. Пізніше директором був Шкалиберда Василь, а з 1965 по 1967р. директором школи була Бутенко Віра Карпівна. На цей час у школі працювали 12 вчителів. Надалі директорами школи були: - Купчишин Борис Пилипович (1967-1969 рр.); - Жук Іван Миколайович (1969-1971 рр.); - Мельник Лідія Яківна (1971 р.); - Шпильовий Анатолій Володимирович (1971-1981 рр.); - Антончик Анатолій Іванович (1981-1988 рр.); - Міхеєва Раїса Василівна (1988-2001 рр.); - Крук Надія Миколаївна (2001-2003 рр.); - Міхеєва Галина Адамівна (2003-2005 рр.); - Михеєва Тетяна Станіславівна (2005-2007 рр..); - Левечко Анастасія Іванівна (2007-2008 рр.); - Міхеєва Галина Іванівна (2008-2014 рр.); - Кречко Сергій Костянтинович (2014-2018 рр.); - Іваненко Тетяна Іванівна (2018-2019 рр.) На даний час (початок 2020) обов'язки директора виконує Макарчук Галина Миколаївна. Найбільших змін школа зазнала в період директорування Міхеєвої Раїси Василівни, яка пробула на посаді найбільше - 13 років. Зокрема, було добудовано школу і вона, як і кількість класів, збільшилася вдвічі. Було перероблено і стару частину: перекрили шифер. Також школа змінилася і за часів Кречка Сергія Костянтиновича: в усіх класах дерев'яні вікна були змінені на пластикові, було закуплено кілька телевізорів, що не менш важливо у 21 столітті, було побудовано новий інформатичний клас. В 1989 році Богуш Афанасію Олексіївну нагородили медаллю «Ветеран праці». Цією ж медаллю було нагороджено Коломієць Катерину Єфремівну. В 1994 році цих вчителів нагородили грамотами Міністерства освіти. З 2010 року наші вчителі є призерами районного етапу конкурсу «Вчитель року» (Міхеєва Г.А., Левечко Н.П., Сергійчук Г.В.). Щороку поповнюється шкільна родина молодими педагогами. Також постійно збільшується кількість учнів. У 1946 році до школи вступило 35 дітей. У 1977 році було 10 класів у яких навчалося 280 дітей. У 2013 році функціонує 21 клас, де навчається 451 учень (станом на 01.12.2013 року). Учні школи є щорічними призерами районного етапу Всеукраїнських олімпіад. Зокрема школа пишається випускниками (середньої школи): Ланевич Дарією, Незелюк Іриною, Іваненко Інною, Іваненко Катериною, Макарчук Ольгою, Кречко Марією, Стрілою Іллею, Михеєвою Каріною, Іваненко Марією, Макарчук Аліною та іншими. У 2016 році почалося будівництво нової школи у селі. Це був дуже важкий шлях, який почався 2013 року. Уперше про новий заклад освіти для Степангородців заговорили на початку 2013 року, коли у школі почала руйнуватися стеля. Її трохи відремонтували, а в деяких місцях поставили підпори. Було поставлено бойкот владі і батьки не пускали дітей у школу близько місяця. Трохи згодом почали нібито розробляти проект нової школи, навіть знайшли місце і почистили його, прибравши стару хатину та викорчувавши зарослі акації і шипшини. Пройшло трохи часу, а будівництво так і не розпочалося. Тому було прийнято рішення вдруге влаштувати бойкот, не пускаючи дітей учитися (з початку вересня до жовтня 2016 року). Влада знову почула це і сказала, що школу будуватимуть, показала проект будівлі. Врешті-решт селяни добилися свого і навчальний заклад все-таки почали будувати. Але це був не кінець пригод. Через певний час будівництво школи раптово заморозили і на знак протесту обурені селяни вирішили перекрити трасу Київ-Ковель і це подіяло - будівництво знову відновилося. Потім було ще багато проблем, зокрема вияснилося, що підвал школи був побудований неправильно, але і цю проблему вирішили. На початку 2019 року перший корпус споруди було повністю збудовано і прийшла пропозиція пустити дітей у нову школу, але на неї жителі Степангорода відреагували з обуренням, тому що вважали школу не добудованою і тому що на третьому поверсі почала протікати стеля, через неправильну побудову і сильний дощ, що пройшов напередодні. В школу тоді дітей не пустили. На початку 2020 року другий корпус новобудови є майже закінченим і було висунуто рішення про навчання дітей у новій школі. Більшість людей підтримують його, тому цілком можливо, що на початку весни 20-го року у скандальну споруду зайдуть перші учні. У 2020 повинно початися будівництво 3-го та 4-го корпусів навчального закладу. Чи станеться це - сказати важко, адже діти ще чомусь не навчаються в новій школі, тому вже влада може оголосити бойкот степангородцям, закинувши будівництво. Пам'ятки культуриВ центрі Степангорода розміщений обеліск слави для тих, хто загинув у Другй Світовій війні. Їхні імена викарбувані на плитах пам'ятника. У 2017 році пройшла реставрація обеліска за підтримки Стріли Євгенія, Чугая Ігора та Деркача Олександра. В селі функціонує православна церква Святого пророка Іллі, що була збудована в 1991 році на пожертвування. 2017-2018 відбувся капітальний ремонт. Зараз церква має сучасний вигляд всередині. У наступних роках планують оновити екстер'єр храму. Також в селі є Дім Молитви з багаточисельною громадою віруючих християн. Починаючи з 2019 року храм капітально реставрують. Планують завершити ремонт влітку 2020 року. В околицях Степангорода знаходяться старовинні хрести. Зараз можна лише здогадуватися, з якою метою їх ставили, але кажуть, що вони захищали село від демонів. ІнфраструктураУ Степангороді є нова та стара школи. Нова знаходиться у стані будівництва, при цьому половину вже виконали. Такими темпами школу мають добудувати приблизно до 2023 року. У селі є будинок культури, але має дещо жахливий стан. У середині нього функціонує бібліотека. Функціонує відділення укрпошти та автолавка нової пошти. Також є більше 10-ти магазинів і не лише продуктові, а й будівельно-побутовий, і одягові. Працює 2 кафе. Функціонує кілька пилорам. У майбутньому планують побудувати амбулаторію. Село зв'язує з іншими населеними пунктами 2 автобуси, один курсує по напрямку Володимирець-Степангород, а другий - Рівне-Степангород. До найближчої залізничної станції приблизно 10 км (ст. Хиночі). У селі є телекомунікації, зокрема добре працює "Київстар" і трохи гірше "Vodafone". При чому від першого є 4G інтернет. Також проведений скловолоконний кабель, тому майже в кожному домі є Wi-Fi. Загалом, жителі Степангорода майже ніколи не жили бідно, адже вони відрізняються своєю креативністю і завжди придумають, де взяти гроші. Село має великий потенціал і готове в будь-який момент щось побудувати. Зараз спостерігається різке збільшення кількості населення: за рік кількість може збільшитися на 50 і більше людей. НаселенняЗа переписом населення 2001 року в селі мешкали 1 782 особи[4]. Якщо вірити даним 2014 року, то в селі на той момент проживало 2234 особи. У селі понад 500 дворів. МоваРозподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[5]:
Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
