|
Станіслав Станкевич
Станіслав Станкевич (23 лютого 1907, Орленяти — 6 листопада 1980, Нью-Йорк, США) — білоруський літературознавець, громадський і культурний діяч, публіцист, критик. Також вживав псевдоніми Язеп Караневський, Олесь Крига та Дивосил. ЖиттєписПоходив із роду Станкевичів, його дядько по матері Ян Станкевич був одним із найбільших білоруських мовознавців. Закінчив Віленську білоруську гімназію та Вільнюський університет, де в 1933 захистив магістерську роботу на тему «Білоруський елемент у творчості Елізи Ожешко». У 1936 отримав звання доктора філософії польської та слов'янської літератури за працю «Білоруські елементи в польській романтичній поезії». Під час навчання працював у Білоруському студентському союзі; редагував «Білоруську криницю» та «Студентську думку», був засновником та головою університетського товариства друзів білоруських студій. Написав численні публікації з білоруської літератури у вільнюській білоруській пресі. Під час Другої світової війни, разом з іншими білоруськими націоналістами, Станкевич прагнув використати звільнення від більшовизму, зміну тоталітарних режимів у Білорусі для відновлення роботи на користь білоруської справи, для якої білоруські національні активісти займали посади в місцевій цивільній окупаційній адміністрації. Станкевич став мером Борисова і обіймав цю посаду під час операцій проти антиєврейських винищувальних акцій в 1941—1942. Незважаючи на те, що немає фактів, які підтверджують безпосередню участь Станкевича у Голокості, і що через свою посаду цивільного лідера він не брав безпосередньої участі у масових розстрілах євреїв, Станкевич, проте, без достатніх підстав все ще звинувачується у винищенні євреїв Борисова[2]. Був делегатом Другого Загальнобілоруського конгресу. Наприкінці 1945 очолив нелегальний Білоруський національний центр в окупованій Великою Британією зоні Німеччини. Був першим головою Антибільшовицького блоку народів (1946). Після закінчення Другої світової війни разом з Миколою Абрамчиком відновив Раду БНР у вигнанні. Редагував журнал БНК «Рух» та газету «Бацькаущина» (1948—1962). Створив філію Білоруського інституту науки і мистецтва в Нью-Йорку в Німеччині, редагував усі чотири книги «Записів» Інституту, які були видані в Мюнхені. З 1962 жив у Нью-Йорку. З 1963 до смерті був головним редактором газети «Беларус», яка під його редакцією опублікувала близько 200 номерів. Постійно співпрацював з Радіо Свобода. У США видав книги «Беларуская падсавецкая літаратура першае паловы 1960-х гадоў» (1967) та «Янка Купала. На 100-я ўгодкі ад нараджэньня» (1982). Він є автором праці «Русыфікацыя беларускае мовы ў БССР і супраціў русыфікацыйнаму працэсу» про ідеологію та практику русифікації в Білорусі в 1950-х — початку 1960-х, опублікованій у «Запісах» Білоруського інституту науки і мистецтва 1962 року в Мюнхені. Похований на Білоруському цвинтарі в Іст-Брансвіку, Нью-Джерсі (США)[3]. Примітки
Посилання
Джерела
|
||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
