Перша письмова згадка про село належить до 1453 року.[джерело?]
У реєстрі церков Войнилівського деканату на 4.03.1733 в Станькові значиться церква Непорочного зачаття Діви Марії, вже не була новою, священиками були Стефан Іваниковський та Іван Кузьмич.[4]
В 1735 р. збудували церкву (парох — о. Шараневич).
В 1853 році заснована парохіяльна школа, в 1858 р. вчителем був Гладишевський Теодор, в 1862 р. — Люльчик Павло, в 1864 навчалося 34 учні.
В 1867 р. замість згорілої збудовано сучасну церкву, в 1902 р. поряд збудували дзвіницю.
В 1880 році в селі було 214 будинків і 1415 мешканців та 1 будинок і 5 мешканців на прилеглій території (1188 греко-католиків, 189 римо-католиків, 43 юдеї; 1240 українців, 171 поляк, 9 німців), церква Різдва Христового належала до греко-католицької парафії у селі Збора. У 1886 р. село передане до Калуського повіту[5].
За переписом 1900 року гміна (самоврядна громада) Станькова складалася з трьох сіл: 1) Кулинка — 33 житлові будинки і 216 жителів, 2) Станькова — 201 будинок і 1362 жителі, 3) Виделки або Улятівка — 19 будинків і 136 жителів.[6]
В 1905 р. громадою збудовано школу.
Більшість селян займалися рільництвом, а взимку працювали на вивезенні деревини з лісу на пилораму в Калуш. Було також три ковалі: Бучак (долішній кінець села), Фешак і Казимишин (горішній кінець села). У Дмитра Нижника була оліярня.
Австрійська армія конфіскувала в серпні 1916 р. у станьківській церкві 5 дзвонів діаметром 68, 41, 38, 30, 26 см, вагою 149, 40, 28, 14, 9 кг. Після війни польська влада отримала від Австрії компенсацію за дзвони, але громаді села грошей не перерахувала.[7]
Після окупації полякамиЗУНРу в 1919 р. село залишалося у складі Калуського повіту, тільки з 1.08.1934 підпорядковувалася ґміні Вежхня — була створена проміжна ланка керівництва на зразок волості, але названа ґміною (що спричиняє плутанину з попереднім терміном гміна — сільська громада).
В 1936 р. громада збудувала Народний дім, тут працювали гуртки, чоловічий і змішаний хори, була крамниця, а в підвалах — молочарня.
В 1930-х роках при читальні та кооперативі цього села діяла кущова молочарня, до якої звозили молоко господарі з навколишніх сіл. Так було до того часу, поки повітова молочарня не зафункціонувала в Калуші.
Після нападу німців 1 вересня 1939 р. польська армія демонструвала небоєздатність і поспішно втікала, а для жителів села запам'яталася мародерством.
Прихід радянської влади ознаменувався розграбуванням червоноармійцями серед ночі вмісту крамниці, закриттям «Просвіти» і регулярним присиланням агітаторів, з якими частина станьківчан мали необережність дискутувати аж до лютого 1940 р., коли вивезли до Сибіру родину Романишина.
До 1940 р. в селі був фільварок, останнім власником був Казимир Дзедушицький. З 1940 року село включене до складу Войнилівського району (з 1962 — до Калуського).
Селяни боролися в рядах УПА з окупантами: спочатку — німецькими, а далі — радянськими[9].
Комуністи обклали селянина непосильними нормами здачі зерна (залежно від кількості ріллі), яєць (300 з господарства), молока (650 л), м'яса (60 кг), підписання і здачі «позики» (для виплати грошей на «позику» треба було відірвати від себе і дітей найнеобхідніше, відвезти на базар і продати).
За даними облуправління МГБ у 1949 р. у Войнилівському районі підпілля ОУН найактивнішим було в селах Верхнє, Збора, Завадка, Станькова і Сівка-Войнилівська.[10]
Соціальна сфера
Наявні дві церкви: православна Архистратига Михаїла (збудована в 1994 р.) та греко-католицька — церква Різдва Христового (храмове свято 7 січня), збудована 1867 року, пам'ятка архітектури місцевого значення № 789[11];
↑Gemeindelexikon der im Reichsrate vertretenen Königreiche und Länder, bearbeitet auf Grund der Ergebnisse der Volkszählung vom 31. Dezember 1900, XII. Galizien. Wien (online).(нім.)