|
Довге-Калуське
Довге-Калуське — село Калуського району Івано-Франківської області. Знаходиться на Прикарпатті за 2 км від траси М10 у межиріччі двох гірських річок, однією із них є Лімниця, другою — Чечва. ІсторіяДату заснування села неможливо встановити через відсутність писемних документів тої сивої давнини. Довге належить до найдавніших сіл Галичини, родючі землі якої здавна були заселені слов'янським населенням і яка в VI ст. стала джерелом його розселення на Балкани. В ІХ ст. Галичина була охрещена Кирилом і Мефодієм, а в 981 р. внаслідок військового походу київського князя Володимира Святославича включена до складу Русі. Наявні ж документи з кінця XIV ст., і в них ми бачимо згадки про село. Дехто безпідставно трактує першу збережену згадку як дату заснування, хоча зміст згадки заперечує таке трактування. Перша згадка про село датується 1387 роком.[джерело?] Село належало до королівської (державної) власності, тому згадувалося в люстраціях. У 1565 р. в селі було 17 родин: 9 селянських господарств (господарі: Гриць Старий, Іванко Вервечич, Тимко Ісайович, Яць Чорміт, Пилип Олександрович, Лазар Лущич, Вась Корнісь, Антон Чолганський, Мартин Чолганський) платили податки натурою і відробляли повинності, 1 господарство (Іван Коваль) замість податків і повинностей оплачувало грошима, піп (ім'я невідоме) тільки платив данину, а 6 підсадків (родини без землі та господарств, імена невідомі) тільки відробляли повинності[1]. У 1648 р. жителі села взяли активну участь у народному повстанні, після відходу Хмельницького були масово репресовані[2]. У 1661 р. в селі було 27 родин. В 1667 р. Калуш і прилеглі села, у тому числі Довге-Калуське, були знищені татарами. У 1720 році збудована нова церква також, як і попередня, названа святого Василія Великого. Ця старовинна церква згоріла у 1869 р. Того ж року збудована нова церква, яка згоріла в 1911 р.[3] У березні 1914 р. перевезли дерев'яну церкву св. Архистратига Михаїла[4], престіл, Царські ворота, патериці з Калуша, тож у Довгому-Калуському і досі зберігаються ці унікальні речі[5][6]. Освятили нову церкву 14 січня 1914 р. Австрійська армія конфіскувала в серпні 1916 р. у місцевій церкві 4 дзвони діаметром 57, 42, 36 і 32 см, вагою 85, 39, 25 і 17 кг, виготовлені в 1893-1904 рр. Після війни польська влада отримала від Австрії компенсацію за дзвони, але громаді села грошей не перерахувала.[7] Читальня «Просвіти» в селі заснована в 1904 р., вже тоді в ній налічувалося 78 членів, завідувачем був Андрій Ребега, у будинку якого і розміщувалася читальня.[8] У 1939 році в селі проживало 960 мешканців (950 українців і 10 євреїв)[9]. Село належало до ґміни Голинь Калуського повіту Станиславівського воєводства. В 1939—1940 р.р. побудована школа. Жителі села боролись проти німецьких і радянських окупантів у рядах ОУН і УПА, за що їх родини ув'язнювали і висилали «у віддалені райони СРСР».[10] В січні 1946 р. для боротьби з УПА в кожному селі був розміщений гарнізон НКВД, у Довгому-Калуському — з 56 осіб (на допомогу готові були 1300 в Калуші). За даними облуправління МГБ у 1949 р. в Калуському районі підпілля ОУН найактивнішим було в селах Бережниця, Добровляни і Довге-Калуське.[11] 19 серпня 1950 р. рішенням Калуського райвиконкому № 301 утворено колгосп імені 1-го травня, куди загнали 186 селянських господарств. Село — 71 сім'ю (269 осіб) виселяла комуністична влада рішенням Калуського райвиконкому № 293 від 19 липня 1951 р. у Долинський район Кіровоградської області (8 сімей до колгоспу ім. Фрунзе в с. Шулявино, 14 сімей в с. Добрянка, 8 сімей у Богданівку, 6 сімей в Михайлівку і т. д.) зі спаленням НКВД залишених будівель[12]. Землі села райвиконком 17 серпня рішенням № 328 поділив між колгоспами сусідніх сіл. Найболючішим було те, що людей змушували залишати рідні домівки, городи, худобу, сільськогосподарський реманент і підписувати заяви про їхній нібито добровільний переїзд. Багато сімей, спродавши господарство, переховувалися у своїх знайомих і родичів у навколишніх селах: Тужилові, Голині, Пійлі, Новиці, Берлогах, Добровлянах тощо. Влада залишила в селі напризволяще перестарілих, немічних, одиноких, жінок із дітьми і зробила все, аби від нього не зосталося навіть згадки[13]. 9 жовтня 1951 р. райвиконком ухвалив рішення № 493 про ліквідацію сільради, а 3 листопада — рішення № 504 про передачу церкви для перебудови на приміщення для потреб будинку перестарілих та рішення № 505 про передачу школи під будинок перестарілих. Однак більшість жителів у роки відлиги повернулися з чужого краю, відновили село, працювали за копійки в колгоспі[14]. В 1955—1959 р.р. у Довгому-Калуському був побудований нинішній Народний дім, у 1967 р. відкрито сільську бібліотеку, яку в 1979 р. перемістили в нове приміщення при фельдшерсько-акушерському пункті. В кінці 50-х — на початку 60-х, коли в країні відбувалася масова руйнація храмів, довгівцям вдалося відстояти свою церкву і не дати її знести. На сільському цвинтарі поміж інших могил збереглися три могили колишніх священиків[15]. Соціальна сфера
ВулиціУ селі є вулиці[23]:
Примітки
Фото
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
