Книгу написано на основі матеріалів кримінальної справи Василя Стуса 1980 року, що зберігаються в Галузевому державному архіві СБУ (колишній архів КДБ). Матеріали стали доступними внаслідок ухвалення пакету зініційованих Українським інститутом національної пам'яті декомунізаційних законів.[3] Матеріали кримінальної справи містяться в шести томах. До книги включено основні, найголовніші матеріали кримінальної справи. Документи, які включали до книги, наведено в повному обсязі, без редагування. Робота над книгою тривала 6 місяців, над нею також активно працювала редактор видавництва «Vivat» Галина Сологуб.[4][5]
За словами автора, Вахтанга Кіпіані, мета книги — змінити «плакатне» ставлення до Василя Стуса і людей, які його оточували.[4] Зокрема, Кіпіані заявляв, що «Кримінальна справа Василя Семеновича Стуса — це хроніка боротьби злочинної комуністичної системи з людиною, повної болю та гідності. Ми бачимо громадянина, правозахисника, творчу особистість, який чудово розуміє наслідки своєї „негнучкості“ перед каральною машиною. І тим не менше він іде до кінця».[3]
У книжці зібрано архівні документи з кримінальної справи Василя Стуса, свідчення очевидців, листи поета з тюрми, спогади його рідних та друзів. Крім власне архівних матеріалів, книжка містить статті укладача та дисидента Василя Овсієнка та інтерв'ю з останнім співкамерником поета, російським політв'язнем Леонідом Бородіним.
Обкладинкою книги є оригінал обкладинки першого тому справи поета в КДБ. Додано лише назву книги та портрет Стуса з цієї ж справи. У книзі є наступні розділи:[7]
Кримінальна справа № 5 — книга життя і смерті Василя Стуса
Матеріали з шести томів справи
Серце, самогубство чи вбивство? Як загинув Василь Стус
Свідок уходу. Останні дні Василя Стуса
Стус і Нобель. Демістифікація міфу
Чи вбивав адвокат Медведчук поета Стуса?
З таборового зошита. Останній відомий текст Василя Стуса
Відзнаки та нагороди
Книга отримала декілька відзнак. Серед них:
Вересень 2019 — персональна відзнака директорки ГО «Форуму видавців» Катерини Шевченко на Форумі видавців у Львові-2019.[8]
Жовтень 2019 — нагорода Черкаського книжкового фестивалю в номінації «Науково-популярна книга для дорослих. Есеїстика, публіцистика, мемуари».[9]
Грудень 2019 — члени Українського ПЕН-клубу включили «Справу Василя Стуса» до переліку найкращих книжок 2019-го, які з'явилися друком у вітчизняних видавництвах, у категорії «Нон-фікшн».[10]
Жовтень 2021 — книга перемогла в рейтингу тридцяти найзнаковіших книжок часів Незалежності, який оголошував Український інститут книги[12]
Рецензії критиків
Літкритики дуже позитивно оцінили книгу Кіпіані про Стуса.[13][14]
Наклад
Станом на жовтень 2020 року було продано майже 20 тисяч книг; тоді ж у жовтні 2020 року у зв'язку з високим попитом на книгу видавництво Vivat додрукувало ще 3,5 тисячі примірників.[2] У новому накладі на форзацах книги було розміщено рішення Дарницького райсуду щодо її заборони.[15] Станом на березень 2021 року наклад склав 99 тисяч екземплярів і видавництво заявило, що готове додрукувати новий наклад книги, зважаючи на скасування заборони на її видавання та поширення.[16]
Презентації книги
Автор провів серію презентацій книжки у містах України — Києві, Львові, Івано-Франківську, Одесі, Миколаєві, Дніпрі, Сумах, Червонограді, Коломиї, Житомирі, Чернівцях, Полтаві, Черкасах, Миколаєві (Львівська обл.), Щирці, Луцьку, Острозі, Нетішині, Рівному, Чернігові, Тернополі, Харкові, Ужгороді, Підгайцях, Бережанах, Запоріжжі, у США — Нью-Йорку, Вашингтоні, Стемфорді, Філадельфії, Чикаго та Сан-Дієго, у Канаді — Торонто, Оттаві та Монреалі, в Австрії — Відень.
Спроба заборони книги Медведчуком
Позов
Наприкінці серпня 2019 року адвокат Василя Стуса 1980 року, проросійський олігарх Віктор Медведчук подав до суду позов із вимогою заборонити книгу через те, що інформація в ній нібито не відповідає дійсності. Позов подано про захист честі, гідності та ділової репутації Медведчука проти Вахтанга Кіпіані, видавництва «Віват» та ПП «Юнісофт» (друкарня, де було надруковано книгу).[17] Перше, організаційне, засідання суду у цій справі відбулося в Дарницькому суді Києва 2 жовтня 2019 року[18].
Рішення Дарницького суду
Дарницький районний суд 19 жовтня 2020 року за головуванням судді Марини Заставенко (раніше — суддя Червоногвардійського районного суду міста МакіївкаДонецької області[19]) ухвалив рішення, частково задовільнивши позов Віктора Медведчука проти журналіста й історика Вахтанга Кіпіані та видавництва Vivat, визнавши окремі факти стосовно Медведчука неправдивими, цим заборонивши видання і поширення книги та матеріалів, пов'язаних з Медведчуком[20]. Було заборонено розповсюдження також надрукованого тиражу, який містить інформацію про Медведчука, а також супутню інформацію щодо вилучених фрагментів на радіо, телебаченні, мережі Інтернет та інших ЗМІ.[21][22] У той же день Кіпіані оголосив, що весь тираж книги розкуплено і склади порожні.[2] Видавництво «Vivat» повідомило про намір оскаржити рішення про заборону книги.[23]
Реакція
Пресслужба проросійської партії ОПЗЖ поширила заяву під назвою «Суд заборонив розповсюджувати пасквіль Кіпіані про Стуса із брехливою інформацією щодо Медведчука. Чергова брудна провокація провалилася».[24]
Своє обурення щодо рішення суду висловили громадські діячі, політики та пересічні громадяни.[25] Після рішення Дарницького суду Києва щодо заборони книги, у різних містах України влаштували публічні читання.[26]
Рішення апеляційного суду
19 березня 2021 апеляційний суд Києва скасував рішення суду першої інстанції про заборону публікації[27] та майже у повному обсязі задовольнив скаргу видавництва Vivat та автора книги Вахтанга Кіпіані.[28] Також було скасовано заборону суду першої інстанції на поширення книги та використання імені Медведчука. Видавництво заявило про готовність додрукувати новий наклад книги[29]. На Медведчука було накладено стягнення у розмірі 140 тис. грн як відшкодування витрат видавництва на розгляд справи[30].
Медведчук не оскаржив у встановлений термін це рішення суду і таким чином воно вважається остаточним і таким, що вступило у законну силу[31].
Ця книжка є одним з експонатів Музею заборонених книжок у Таллінні, Естонія, оскільки її публікація була забороненою в Україні протягом п'яти місяців (від постанови районного суду до її скасування апеляційним судом).
