Список правителів Колумбії

Мапа демонструє зменшення території Великої Колумбії від 1824 до 1890 (позначено червоною лінією).

Мапа Сполучених Штатів Колумбії 1863–1886.

Мапа сучасної Колумбії.

У статті подано список голів державних утворень, що розташовувались на території сучасної Колумбії від початку іспанського завоювання (1538) до сьогодення.

Сучасним головою держави Колумбія є президент Колумбії, який також очолює уряд.

Історична довідка

На території сучасної Колумбії від найдавніших часів до сьогодення існували різні держави з різними системами правління. В давнину найбільш значною культурою на тих територіях була культура чибча, представники якої створили низку державних утворень. Південно-західна частина країни, регіон Анд на сучасному кордоні з Еквадором входили до складу імперії інків.

Після початку іспанської колонізації 1550 року було створено авдієнсію Нової Гранади, в результаті чого її вперше було виділено в окрему адміністративну одиницю в складі віцекоролівства Перу. Після сходження на іспанський престол династії Бурбонів (XVIII століття) було створено окреме віцекоролівство Нова Гранада, до складу якого увійшли авдієнсія Кіто (сучасний Еквадор), генерал-капітанство Венесуела й територія сучасної Панами.

Період після проголошення незалежності від Іспанії та створення тимчасового уряду відомий як «Дурна батьківщина». В 1819—1823 роках, під час антиколоніальних війн, незалежність було остаточно затверджено. 1829 року від Колумбії відокремилась Венесуела, а 1830 року — Еквадор. У зв'язку з цим держава змінила назву на Нову Гранаду. Сучасна назва закріпилась за державою 1886 року.

Виходячи з того, що в історії Колумбії були різні періоди, відповідно, й правителі йменувались по різному. Навіть після здобуття незалежності пост голови держави іноді займали особи, чия посада не називалась президент.

Хронологія

• 1509—1520 — початок іспанської колонізації. Створення конкістадором Гонсало Хіменесом де Кесадою віцекоролівства Нова Гранада[1][2] на території сучасних Колумбії, Еквадору й Венесуели
• 17 липня 1549 року — в складі віцекоролівства Перу засновано авдієнсію Санта-Фе де Богота, до якої увійшли Картахена-де-Індіас, Санта-Марта і Попаян (до 1563)
• 27 травня 1717 року — віцекоролівство Нова Гранада виділено зі складу віцекоролівства Перу (набрало чинності 1718). До його складу ввійшли Нова Андалусія, Гаяна, Венесуела, Меріда Ла Гріта, Попаян, Кіто (Еквадор), Картахена-де-Індіас і Санта-Марта
• 11 травня 1724 — 20 серпня 1739 року — знову в складі віцекоролівства Перу
• 20 серпня 1739 року — відновлено віцекоролівство Нова Гранада. До попередніх територій додалась Панама
• 8 вересня 1777 року — виділено генерал-капітанство Венесуела, до якого ввійшли території Нової Андалусії, Гаяни, Венесуели й Меріди Ла Гріти
• 4 квітня 1811 року — місцеві хунти, діючи формально в інтересах поваленого короля Іспанії Фернандо VII, повалили владу Наполеона, усунули віцекороля та проголосили місцеву владу. Панама та Сантьяго залишились на боці Іспанії
• 27 листопада 1811 року — утворено Федеративні провінції Нової Гранади
• 4 жовтня 1812 року — утворено Об'єднані провінції Нової Гранади
• грудень 1815 — липень 1816 — іспанська реконкіста в Новій Гранаді
• 17 грудня 1819 року — набуття незалежності від Іспанії
• 21 листопада 1831 року — від Великої Колумбії відокремились Венесуела й Еквадор
• 21 листопада 1831 року — знову проголошено державу Нова Гранада
• 20 квітня 1843 року — проголошено Республіку Нова Гранада
• 22 травня 1858 року — утворено Гранадську конфедерацію
• 18 липня 1861 року — утворено Сполучені штати Нової Гранади
• 20 вересня 1861 року — утворено Сполучені штати Колумбії
• 5 серпня 1886 року — проголошено Республіку Колумбія
• 4 листопада 1903 року — від Колумбії відокремилась Панама
• 8 вересня 1972 року — США повернули Колумбії банку Кіта Суенья, риф Ронкадор і банку Серрана (угода набула чинності 17 вересня 1981 року)

Доколумбова доба

До колонізації іспанцями на території Колумбії існували держави чибча-муїсків. Ті державні утворення були знищені іспанськими конкістадорами.

Колонія Нове Королівство Гранада (1538—1718)

На початку іспанської колонізації територій сучасної Колумбії, корона Іспанії призначала до Санта-Фе своїх представників (губернаторів, капітан-генералів, президентів Королівської авдієнсії тощо). Іноді процес призначення нової посадової особи затягувався, зважаючи на час, необхідний для того, щоб дістатись з Європи морем до берегів Америки. А якщо врахувати ще й швидкість обміну інформацією між континентами, то формально нова колонія могла залишатись без керівника впродовж року чи навіть більше.

Ім'я	Роки життя	Портрет	Початок повноважень	Закінчення повноважень	Примітки
Губернатори (генерал-губернатори) Нової Гранади
Гонсало Хіменес де Кесада	1509-1579		1538	1539	Перший іспанський конкістадор на території сучасної Колумбії[3]
Ернан Перес де Кесада	1500-1544		1539	1542	Молодший брат попереднього. Продовжив завоювання територій сучасної Колумбії, намагаючись знайти Ельдорадо[4]
Алонсо Луїс Фернандес де Луго	1506-1556		1542	1545	Намагався привласнити заслуги своїх попередників у колонізації нових земель. Провадив агресивну політику щодо місцевого населення, через що був змушений тікати до Європи[5]
Лопе Монтальво де Луго			1545	1545
Педро де Урсуа	1526-1561		1545	1547	Був убитий під час експедиції річками Мараньйон та Амазонка[6]
Мігель Діес де Армендаріс	пом. 1551		1547	1550	За свої злочини проти жителів Боготи був засуджений в Іспанії та відправлений у монастир[7]
Андрес Діас Венеро де Лейва	1515-1578		1564	1574	Офіційно перший президент Королівської авдієнсії Боготи[8]
Франсіско Брісеньйо	1500-1575		23 березня 1575	13 грудня 1575
Лопе Діес де Окс-і-Армендаріс Кастрехон	1520-1585		11 січня 1577	1578/1580	Помер у в'язниці[9]
Хуан Баутіста Монсон	пом. 1594		1580	1582	Формально не був президентом, але фактично виконував його обов'язки після ув'язнення Кастрехона[10]
Хуан Прієто де Орельяна			1582	1585
Франсіско Хав'єр Гільєн Чапарро			1585	1590	Від 1582 року обіймав посаду прокурора Боготи[11]
Антоніо Гонсалес	1535-1601		1590	1597	Запровадив збори податків у місцевих індіанців, а також замінив ними рабів у копальнях[12]
Франсіско де Санде	1540-1602		1597	1602	Помер на посаді
Хуан де Борха-і-Армендія	1564-1628		1605	1628	Провів кілька кампаній проти корінних жителів, а також створив Трибунал Святої інквізиції в Картахені. 1620 року через королівський указ започаткував монетний двір Нового Королівства Гранада[11]
Санчо Хірон де Нарваес			1630	1637
Мартін де Сааведра-і-Гусман	1594-1654		1637	1645	Заснував у Боготі перші госпіс і сирітський притулок. Разом з тим був засуджений за корупцію та зґвалтування місцевої жительки, після чого втік до Іспанії[13]
Хуан Фернандес де Кордоба-і-Коалья	пом. 1654		23 грудня 1645	1654
Діонісіо Перес Манріке де Лара	1599-1678		1654	1662
Дієго де Егуес-і-Бомон	1612-1664		лютий 1662	грудень 1664	Заохочував створення християнських місій у поселеннях індіанців. Відкрив першу міську скотобійню, завершив будівництво дзвіниці Кафедрального собору Боготи та збудував мости через річки Сан-Августин, Богота і Сан-Франсіско[14]
Дієго дель Корро-і-Карраскаль	пом. 1673		1666	1667	За його врядування іспанці відвоювали острів Санта-Каталіна[15]
Дієго де Вільяльба-і-Толедо	1610-1680		1667	1671	1668 року відвідав фортеці в Картахені-де-Індіас, що постраждали від нападу пірата Генрі Моргана[16]
Мельчор де Ліньян-і-Сіснерос	1629-1708		2 червня 1671	18 червня 1674	Очолював слідчу комісію щодо злочинів свого попередника[17]
Франсіско Кастільйо де ла Конча	1598-1685		1678	6 листопада 1685	За свого врядування конфліктував з місцевими церковниками через те, що йому відмовили у видачі священника, якого розшукував суд Кіто[18]. Помер на посаді
Гіль де Кабрера-і-Давалос	1646-1712		1686	травень 1691	Був усунутий від посади за численними звинуваченнями. Виправданий 1694 року[19]
Франсіско Хосе Мерло де ла Фуенте	1651-1709		травень 1691	лютий 1694	в. о.
Гіль де Кабрера-і-Давалос	1646-1712		лютий 1694	1703	Вдруге. Придушував повстання індіанців та відбивав напад французів на Картахену-де-Індіас[19]
Дієго де Кордоба-і-Лассо де ла Вега	пом. 1720		1703	вересень 1710	Збудував першу каналізацію в Боготі. 1710 року був відряджений відбивати можливі напади на Картахену-де-Індіас[20]
Франсіско де Отеро-і-Коссіо	1640-1715		1710	1711	в. о.
Дієго де Кордоба-і-Лассо де ла Вега	пом. 1720		червень 1711	лютий 1712	Вдруге
Франсіско де Менесес-і-Браво де Саравія	1669-1723		1712	1715	Вступив у конфлікт з церковною владою, в результаті чого був звинувачений у корупції й усунутий від посади. Згодом виправданий[11]
Франсіско дель Рінкон	1650-1723		23 квітня 1717	13 червня 1718	Склав повноваження перед першим віцекоролем Нової Гранади[21]

Віцекоролівство Нова Гранада (1718—1724)

Ім'я	Роки життя	Портрет	Початок повноважень	Завершення повноважень	Примітки
Віцекоролі Нової Гранади
Антоніо Ігнасіо де ла Педроса-і-Герреро	1660 — після 1740		13 червня 1718	25 листопада 1719	в. о. Безрезультатно намагався боротись з корупцією, зміцнив фортифікаційний захист Картахени-де-Індіас[22]
Хорхе де Вільялонга	1665-1735		25 листопада 1719	11 травня 1724	Одним із завдань на посту віцекороля мав запобігання розвитку місцевого виноробства й текстильного виробництва, щоб забезпечити відсутність конкуренції іспанській промисловості[23][24]

Нова Гранада у складі віцекоролівства Перу (1724—1740)

Ім'я	Роки життя	Портрет	Початок повноважень	Завершення повноважень	Примітки
Голова Королівської авдієнсії Санта-Фе-де-Боготи
Антоніо Мансо Мальдонадо	пом. 1778		травень 1724	лютий 1731
Цивільні комісари Авдієнсії
Хосе Мартінес Мало			1731	травень 1733	Формально мали рівні права, але різні повноваження
Хосе Кінтана Асебедо
Хорхе Лосано-і-Перальта
Хосе Кастілья
Рафаель де Еслава	1688-1737		1733	20 квітня 1737
Невідомий			20 квітня 1737	20 серпня 1738	в. о.
Антоніо Гонсалес Манріке	1695—1738		20 серпня 1738	1 вересня 1738
Франсіско Гонсалес Манріке	пом. 1747		1739	24 квітня 1740

Віцекоролівство Нова Гранада (1740—1813)

Ім'я	Роки життя	Портрет	Початок повноважень	Завершення повноважень	Примітки
Віцекоролі Нової Гранади
Себастьян де Еслава	1685-1759		24 квітня 1740	6 листопада 1749	Зробив значний внесок до зміцнення оборони узбережжя Нової Гранади. Також будував міста, дороги, лікарні та храми; покращив фінансову й судову системи колонії[25]
Хосе Альфонсо Пісарро	1689-1762		6 листопада 1749	24 листопада 1753	Реорганізував монетний двір і запровадив монополію на алкоголь[26]
Хосе Соліс Фольч де Кардона	1716-1770		24 листопада 1753	25 лютого 1761	Був одним з найбільш шанованих віцекоролів Нової Гранади. Заснував шпиталь Сан-Хуан-де-Діос, співробітники якого надавали допомогу хворим під час епідемії кору[27]
Педро Мессія де ла Серда	1700-1783		25 лютого 1761	14 вересня 1772	Підтримував розвиток інфраструктури, започаткував будівництво кафедрального собору в Санта-Марті, запровадив податок на тютюн і збільшив акциз на місцевий алкоголь, започаткував поштову монополію. Був змушений відбивати численні атаки індіанців на різні міста колонії, а також організовував власні (не надто вдалі) походи задля підкорення окремих індіанських племен. За наказом короля вигнав з Нової Гранади єзуїтів[28]
Мануель Ґуріор	1708-1788		1773	1776	Зміцнював обороноздатність прибережних територій. За його врядування в Боготі було засновано університет, а також першу публічну бібліотеку[29]
Мануель Антоніо Флорес Мальдонадо	1723-1799		1776	26 листопада 1781	Офіційно вийшов у відставку за станом здоров'я, втім насправді це сталось через опозицію окремих чиновників як у Боготі, так і в Іспанії[30]
Хуан де Торресар Діас Пім'єнта	пом. 1782		1 квітня 1782	11 червня 1782	Вступив на посаду вже будучи немічним старим, тож його правління виявилось нетривалим[31]
Антоніо Кабальєро-і-Ґонґора	1723-1796		11 червня 1782	січень 1789	Стимулював зростання економіки й підтримував митців[32]
Франсіско Ґіль де Табоада	1733-1809		січень 1789	березень 1789	Його врядування виявилось нетривалим, після чого він зайняв пост віцекороля Перу
Хосе Мануель де Еспалета	1739-1823		1789	2 січня 1797	Період його врядування вважається часом зародження місцевої журналістики. Також він підтримував літературні гуртки, членами яких були майбутні активні учасники руху за незалежність[33]
Педро Мендінуета	1736-1825		2 січня 1797	16 вересня 1803	Доклав значних зусиль до розвитку науки й медицини, а також інфраструктури колонії. Видав визначну працю з описом Нової Гранади[34]
Антоніо Хосе Амар-і-Борбон	1742-1826		16 вересня 1803	20 липня 1810	Період його врядування припав на початок революційних заворушень, через що був заарештований та висланий до Іспанії[35]
Франсіско Хав'єр Венегас	1754-1838		1810	1810	Формально був призначений на посаду, але фактично так на неї і не вступив
Беніто Перес Бріто	1747-1813		21 березня 1812	30 травня 1813	Діяв у Портобело (Панама), відокремившись від Боготи й залишаючись на боці Іспанії

Дурна батьківщина

Дурна батьківщина — період історії Колумбії, коли колонії віцекоролівства Нова Гранада вперше набули досвіду самоврядування. Після арешту іспанського короля Фернандо VII Наполеоном кілька міст в іспанських володіннях розірвали зв'язки з ляльковим урядом брата Наполеона Жозефа, який був коронований як король Іспанії. Лишень новини про ті заворушення сягнули Нового Світу, різні міста проголосили незалежність від Іспанії. Територія Нової Гранади розпалась, різні провінції проголосили незалежність і створили власні уряди на чолі з креолами. Первинно президентами називались керівники провінцій (штатів).

Кундінамарка (1810—1814)

29 січня 1810 року в Кадісі під час облоги міста французькими військами була розпущена Верховна центральна й урядова хунта королівства, таким чином припинив існування останній оплот спротиву французькій окупації в материковій Іспанії. Коли звістки про це сягнули Нового Світу, місцеві політичні лідери спробували знайти вигоду з ситуації, що склалась, і створили власні хунти (уряди) на чолі з креолами. До Боготи, столиці віцекоролівства Нова Гранада звістка про ті події надійшла 20 липня 1810 року, й подальші події призвели до створення відкритої ратуші Боготи. Спочатку ратуша спробувала набути легітимності та запросила її очолити віцекороля, але той відмовився та був замінений на віцепрезидента ратуші, мера Боготи Хосе Мігеля Пея, який таким чином став першим креолом, що очолив виконавчу й законодавчу владу на території сучасної Колумбії. Оскільки іспанськими колоніями ширились ідеї незалежності, ратушу замінив уряд Вільної Держави Кундінамарка зі столицею в Боготі, на чолі з президентом Хорхе Тадео Лосано. Та держава проіснувала до 1812, коли увійшла до складу Сполучених Провінцій Нової Гранади[36].

Ім'я	Роки життя	Портрет	Початок повноважень	Завершення повноважень	Примітки
Президенти Відкритої ратуші
Антоніо Хосе Амар-і-Борбон	1742-1826				Відмовився від посту
Хосе Мігель Пей	1763-1838		20 липня 1810	1 квітня 1811	Був віцепрезидентом, в. о. президента, потім офіційно обраний на посаду. Перший креол на посаді правителя Колумбії[37]. Пост ліквідовано з утворенням Кундінамарки
Президенти Вільної Держави Кундінамарка
Хорхе Тадео Лосано	1771-1816		1 квітня 1811	19 вересня 1811	Після відновлення іспанської влади в Новій Гранаді був страчений у Боготі[38][39]
Антоніо Наріньйо	1765-1823		21 вересня 1811	25 червня 1812	Один з найшанованіших у Колумбії борців за незалежність. Був прихильником централізованої держави, боровся проти федералістів, а потім — проти роялістів[40]
Мануель Беніто де Кастро	1751-1826		25 червня 1812	12 вересня 1812	в. о. Через власну ексцентричність виявився неспроможним керувати державою в скрутні часи[41]
Антоніо Наріньйо	1765-1823		12 вересня 1812	14 травня 1814
Мануель де Бернардо Альварес	1743—1816		14 травня 1814	12 грудня 1814	Був страчений після відновлення іспанської влади в Новій Гранаді[42]

Картахена де Індіас (1810—1812)

Коли звістка про проголошення ратушею Боготи незалежності сягнула портового міста Картехена де Індіас, місцева влада 13 серпня 1810 року створила власну Верховну хунту, а потім 11 листопада 1811 року проголосила абсолютну незалежність від Іспанії та від віцекоролівства Нова Гранада, ставши самостійною державою, яку спочатку очолив Ігнасіо Каверо як голова хунти, а потім — як губернатор-президент. За два роки Картахену було приєднано до Сполучених провінцій Нової Гранади[43].

Республіка Антіокія (1810—1815)

1810 року свою незалежність проголосила й Республіка Антіокія. Там було сформовано власну урядову хунту, на чолі нового державного утворення став президент. У липні 1815 року територію провінції захопили іспанські війська, а в квітні наступного року на чолі провінції був поставлений іспанський губернатор[44].

Республіка Тунха (1812)

Первинно провінція Тунха не підтримувала дії Боготи, що проголосила незалежність від Іспанії, втім, оскільки міста провінції почали жадати незалежності й підтримали Кундінамарку, влада Тунхи була змушена діяти швидко. 26 листопада 1811 було підписано Акт конфедерації, в результаті чого Тунха була приєднана до Сполучених провінцій Нової Гранади, а 9 грудня 1811 року було офіційно проголошено її незалежність від Іспанії. Втім через суперечності між Кундінамаркою та Сполученими провінціями президента Тунхи був змушений укласти угоду з Кундінамаркою, так званий «пакт Санта-Роза», відповідно до якого Тунха відокремилась від федералістського уряду Сполучених провінцій та підтримала центральний уряд Кундінамарки. Від того часу Республіку Тунха остаточно очолив президент-губернатор Хуан Непомусено Ніньйо, допоки Кундінамарка не зазнала остаточної поразки, після чого Тунха знову ввійшла до складу Сполучених провінцій[45].

Сполучені Провінції Нової Гранади (1812—1816)

Сполучені провінції Нової Гранади було утворено 26 листопада 1811 року як конфедерацію незалежних провінцій Тунха, Памплона, Антіокія, Картахена та Нейва. Первинно посту президента не було, оскільки провінції не бажали віддавати владу в руки однієї особи, щоб уникнути фаворитизму. На своєму першому офіційному засіданні федеральний конгрес обрав своїм першим головою Каміло Торреса Теноріо та доручив йому виконавчу владу до створення тріумвірату. Останній був експериментальною формою виконавчої влади, за якої три особи мали рівні повноваження, що дозволяло розширити одночасне представництво різних провінцій. Однак така система виявилась ненадійною й остаточно продемонструвала свою неспроможність на тлі вторгнення Пабло Морільйо, члени тріумвірату зазнали переслідувань, були змушені по черзі передавати владу одне одному, поки всіх їх не було вбито чи взято в полон.

Ім'я	Роки життя	Портрет	Початок повноважень	Завершення повноважень	Примітки
Президенти Сполучених Провінцій Нової Гранади
Каміло Торрес Теноріо	1766-1816		4 жовтня 1812	5 жовтня 1814	Голова Конгресу
Хосе Марія дель Кастільйо-і-Рада	1776-1835		5 жовтня 1814	28 листопада 1814	Член Тріумвірату. На відміну від багатьох інших керівників Сполучених Провінцій, після вторгнення іспанських військ не був страчений, а був засуджений до ув'язнення[46]
Хосе Хоакін Камачо	1766-1816		5 жовтня 1814	21 січня 1815	Член Тріумвірату. Був страчений іспанськими військовими[47]
Хосе Фернандес Мадрид	1789-1830		5 жовтня 1814	21 січня 1815	Член Тріумвірату
Кустодіо Гарсія Ровіра	1780-1816		21 січня 1815	17 серпня 1815	Був обраний до складу Тріумвірату, втім так і не підтвердив свою участь[48]
Хосе Мігель Пей	1763-1838		25 січня 1815	15 листопада 1815	У складі урядового Тріумвірату[37]
Мануель Родрігес Торісес	1788-1816		28 липня 1815	15 листопада 1815	Член Тріумвірату. Був страчений іспанцями, а над його тілом жорстоко познущались[49]
Антоніо Вільявісенсіо	1759-1816		17 серпня 1815	15 листопада 1815	Член Тріумвірату. Прибув до Нової Гранади як іспанський емісар на початку революційних подій, але склав свої повноваження та приєднався до руху за незалежність. Був страчений іспанцями після відновлення їх влади в колонії[50]
Хосе Мануель Рестрепо	1781-1863				Відмовився від посади
Каміло Торрес Теноріо	1766-1816		15 листопада 1815	14 березня 1816	Перший одноосібний президент. Після вторгнення іспанців був страчений, а над його тілом жорстоко познущались[49]
Хосе Фернандес Мадрид	1789-1830		14 березня 1816	22 червня 1816	Був помилуваний іспанським головнокомандувачем та засланий до Іспанії. Після проголошення незалежності Колумбії отримав пост посла нової держави у Великій Британії[51]
Ліборіо Мехія	1792-1816		22 червня 1816	30 червня 1816	Наймолодший з усіх, хто будь-коли займав пост президента Колумбії. Страчений іспанцями[52]
Кустодіо Гарсія Ровіра	1786-1816		30 червня 1816	10 липня 1816	Був страчений іспанцями після відновлення їх влади в Новій Гранаді[48]
Фернандо Серрано	1779-1819		16 липня 1816	16 вересня 1816	Після вторгнення іспанців був змушений з рештками республіканських сил вступити до лав венесуельської армії[53]

Віцекоролівство Нова Гранада (1816—1819)

Кульмінацією іспанського вторгнення до Нової Гранади стало відновлення влади віцекороля. Пост президента ліквідовано, а борців за незалежність ув'язнено вбито, інші ж мусили переховуватись чи залишити країну. Той період назвали «Режим терору».

Ім'я	Роки життя	Портрет	Початок повноважень	Завершення повноважень	Примітки
Віцекоролі Нової Гранади
Франсіско Хосе Монтальво-і-Амбулоді	1754-1822		16 квітня 1816	9 березня 1818	Зайняв пост віцекороля після відновлення в Новій Гранаді іспанської влади[54]
Хуан де Самано	1753-1821		9 березня 1818	серпень 1819	Запровадив режим репресій до повстанців після відновлення іспанської влади. Був змушений тікати з Боготи після поразок іспанців 1819 року. Помер, так і не повернувшись на батьківщину[55]
Хуан де ла Крус Моурхеон-і-Ачет	1766-1822		1819	1821	Був титулярним віцекоролем. У листі до Сімона Болівара визнав марність зусиль щодо утримання колоній під іспанською владою[56]

Велика Колумбія (1819—1831)

Ім'я	Роки життя	Портрет	Початок повноважень	Завершення повноважень	Примітки
Президенти 1-ї Республіки
Сімон Болівар	1783-1830		15 лютого 1819	4 травня 1830	Національний герой Колумбії, а також багатьох інших країн Латинської Америки. Борець за незалежність іспанських колоній[57]
Домінго Кайседо	1783-1843		4 травня 1830	13 червня 1830	Виконував обов'язки до прибуття Хакіна Москери до столиці[58]
Хоакін Москера	1787-1878		13 червня 1830	4 вересня 1830	Під час хвороби був фактично усунутий від влади генералом Урданетою[59]
Рафаель Урданета	1788-1845		4 вересня 1830	30 квітня 1831	в. о. Прийшов до влади в результаті повстання венесуельського батальйону в столиці[60]
Президія, створена радою міністрів, щоб прийняти відставку генерала Урданети й запросити на пост президента генерала Кайседо
Хосе Мігель Пей	1763-1838		30 квітня 1831	2 травня 1831
Херонімо де Мендоса Ґалавіс	1773-1839
Хуан Гарсія дель Ріо	1794-1856
Домінго Кайседо	1783-1843		2 травня 1831	21 листопада 1831	Виконував обов'язки після усунення від влади генерала Урданети[58]

Республіка Нова Гранада (1831—1858)

   Консервативна партія

   Ліберальна партія

   Федералістська партія

Ім'я	Роки життя	Портрет	Початок повноважень	Завершення повноважень	Примітки
Президенти Нової Гранади
Домінго Кайседо	1783-1843		21 листопада 1831	23 листопада 1831	Фактично виконував обов'язки президента новоствореної держави до офіційного входження в посаду Обандо[58]
Хосе Марія Обандо	1795-1861		23 листопада 1831	10 березня 1832	Формально займав пост віцепрезидента, проте президента на той момент не було, тому фактично Обандо був головою держави[61]
Хосе Ігнасіо де Маркес	1793-1880		10 березня 1832	7 жовтня 1832	в. о.
Франсиско де Паула Сантандер	1792-1840		7 жовтня 1832	1 квітня 1837	Національний герой Колумбії, соратник Болівара. За свого президентства зробив значний внесок у розвиток освіти, зменшив вплив церкви в цій царині[62]
Хосе Ігнасіо де Маркес	1793-1880		1 квітня 1837	1 квітня 1841	Зумів придушити повстання, що отримало назву «війна Вищих»[63]
Домінго Кайседо	1783-1843		1 квітня 1841	2 травня 1841	в. о.
Педро Алькантара Ерран	1800-1872		2 травня 1841	5 липня 1841	Шляхом змін до конституції зміцнив виконавчу владу в країні[64]
Хуан де Діос Арансасу	1798-1845		5 липня 1841	19 травня 1842	Виконував обов'язки через зайнятість президента Еррана на фронті
Педро Алькантара Ерран	1800-1872		19 травня 1842	1 квітня 1845
Томас Сіпріано де Москера	1798-1878		1 квітня 1845	1 квітня 1849	За його президентства було впроваджено використання міжнародної системи CI, проведено реформи в податковій галузі, вжито кроків до відокремлення церкви від держави та проведено перший в історії Колумбії перепис населення[65]
Хосе Іларіо Лопес	1798-1869		1 квітня 1849	1 квітня 1853	Його адміністрація заборонила рабство, створила земельне законодавство, підтримала відокремлення церкви від держави, свободу преси й федералізацію країни[66]
Хосе Марія Обандо	1795-1861		1 квітня 1853	17 квітня 1854	Вдруге. Запровадив у дію нову Конституцію (розроблену ще 1851 року), що була революційною для Латинської Америки — вона скасовувала рабство, запроваджувала прямі вибори всіх рівнів влади, проголошувала свободу совісті, відокремлювала церкву від держави тощо[61]
Хосе Марія Мело	1800-1860		17 квітня 1854	4 грудня 1854	Заарештував свого попередника. Своїми діями спровокував громадянську війну, яку програв[67]
Томас Еррера	1804-1954		21 квітня 1854	5 серпня 1854	Не визнав владу Хосе Марії Мело та проголосив себе головою виконавчої влади
Хосе де Обальдія	1806-1889		5 серпня 1854	1 квітня 1855	в. о.
Мануель Марія Мальяріно	1808-1872		1 квітня 1855	1 квітня 1857	в. о.
Маріано Оспіна Родрігес	1805-1885		1 квітня 1857	22 травня 1858	Ухвалив конституцію, відповідно до якої Нову Гранаду було перетворено на конфедерацію[68]

Гранадська конфедерація (1858—1861)

   Консервативна партія

Ім'я	Роки життя	Портрет	Початок повноважень	Завершення повноважень	Примітки
Президенти Гранадської конфедерації
Маріано Оспіна Родрігес	1805-1885		22 травня 1858	1 квітня 1861	Значно розширив президентські повноваження, що призвело до початку громадянської війни[68]
Бартоломе Кальво	1815-1889		1 квітня 1861	10 липня 1861	в. о.
Хуліо Арболеда	1817-1863		10 липня 1861	18 липня 1861	в. о.

Сполучені Штати Нової Гранади (1861)

   Ліберальна партія

Ім'я	Роки життя	Портрет	Початок повноважень	Завершення повноважень	Примітки
Президент Сполучених Штатів Нової Гранади
Томас Сіпріано де Москера	1798-1878		18 липня 1861	20 вересня 1861	в. о. Конфіскував церковну власність, а єзуїтів вигнав з країни за підтримку консерваторів під час громадянської війни[65]

Сполучені Штати Колумбії (1861—1886)

   Консервативна партія

   Ліберальна партія

Ім'я	Роки життя	Портрет	Початок повноважень	Завершення повноважень	Примітки
Президенти Сполучених Штатів Колумбії
Томас Сіпріано де Москера	1798-1878		20 вересня 1861	4 лютого 1863
Франсіско Хав'єр Сальдуа	1811-1882		4 лютого 1863	10 лютого 1863	в. о. до передачі виконавчої влади колегіальному органу, обраному Радою міністрів
Колегіальний орган виконавчої влади
Флоріан Ларгача	1823-1892		10 лютого 1863	14 травня 1863	Державний скарбничий
Томас Сіпріано де Москера	1798-1878				Військовий міністр
Хосе Іларіо Лопес	1798-1869				Міністр закордонних справ
Еусторгіо Сальгар	1831-1885				Міністр фінансів
Сантос Гутьєррес Прієто	1820-1872				Міністр внутрішніх справ
Томас Сіпріано де Москера	1798-1878		14 травня 1863	29 січня 1864	в. о.
Хуан Августін Урікоечеа Наварро	1824-1883		29 січня 1864	28 лютого 1864	в. о. під час участі Москери у війні проти Еквадору
Томас Сіпріано де Москера	1798-1878		28 лютого 1864	8 квітня 1864	в. о.
Мануель Мурільйо Торо	1816-1880		8 квітня 1864	1 квітня 1866
Хосе Марія Рохас Гаррідо	1824-1883		1 квітня 1866	22 травня 1866	в. о.
Томас Сіпріано де Москера	1798-1878		22 травня 1866	23 травня 1867	29 квітня 1867 року розпустив Конгрес, запровадив у країні воєнний стан та проголосив себе найвищою владою, що призвело до військового перевороту, повалення та вигнання його з країни[65]
Хоакін Ріаскос	1833-1875		23 травня 1867	28 червня 1867	в. о.
Сантос Акоста	1827-1901		23 травня 1867	1 квітня 1868	Заснував Національний університет Колумбії, Національну бібліотеку та Національний архів[69]
Сантос Гутьєррес Прієто	1820-1872		1 квітня 1868	1 квітня 1870	Після перемоги Революційної армії Москери у громадянській війні проголосив себе конституційним президентом[70]
Еусторгіо Сальгар	1831-1885		1 квітня 1870	1 квітня 1872	Заснував і сприяв розвитку першої залізничної компанії Колумбії, розпочав боротьбу з корупцією та вживав заходів, покликаних забезпечити соціальну захищеність колумбійців[71]
Мануель Мурільйо Торо	1816-1880		1 квітня 1872	1 квітня 1874	Вдруге. В останній рік своїх повноважень заснував офіційне друковане видання, що нині має назву «Diario Oficial de la República de Colombia»[72]
Сантьяго Перес Маносальва	1830-1900		1 квітня 1874	1 квітня 1876	За його каденції було розпочато будівництво Північної залізниці[73]
Акілео Парра	1825-1900		1 квітня 1876	1 квітня 1878	Зосередився на розвитку шляхів сполучення й на розвитку загальної світської освіти, що спричинило спротив церкви та призвело до кривавої громадянської війни[74]
Хуліан Трухільйо Ларгача	1828-1888		1 квітня 1878	8 квітня 1880
Рафаель Нуньєс	1825-1894		8 квітня 1880	1 квітня 1882	Презентував власний план «відродження Колумбії», що передбачав розвиток виробництва експортних культур і товарів, зокрема основним експортним продуктом стала кава. Також почала розвиватись промисловість, було засновано Національний банк та прийнято закон про право федерального уряду на законодавчому рівні втручатись до внутрішніх справ штатів[75]
Франсіско Хав'єр Сальдуа	1811-1882		1 квітня 1882	21 грудня 1882	Став першим головою держави Колумбії, який помер під час перебування на посаді[76]
Клімако Кальдерон	1852-1913		21 грудня 1882	22 грудня 1882	в. о.
Хосе Еусебіо Оталора	1826-1884		22 грудня 1882	1 квітня 1884	За його президентства значний імпульс отримав розвиток дорожньої інфраструктури[77]
Езекієл Уртадо	1825-1890		1 квітня 1884	11 серпня 1884	в. о.
Рафаель Нуньєс	1825-1894		11 серпня 1884	1 квітня 1886	Вдруге. Доклав значних зусиль до ухвалення 1886 року нової конституції, відповідно до якої Сполучені Штати Колумбії припинили своє існування й утворилась нова держава — Колумбія[75]

Республіка Колумбія (від 1886)

   Консервативна партія

   Ліберальна партія

   Ліберальна партія (ліве крило)

   Ліберальна партія (праве крило)

   Демократичний центр

   Колумбія передусім/Соціальна партія або Національна єдність

   Військовики

   Республіканський союз

Порядок	Ім'я	Роки життя	Портрет	Початок повноважень	Завершення повноважень	Примітки
Президенти Колумбії
1	Рафаель Нуньєс	1825-1894		1 квітня 1886	18 вересня 1894	Створив Військову академію та Національну академію музики, почав працювати міжнародний телеграф. Було відновлено дипломатичні відносини з Іспанією й налагоджено співробітництво з Францією та Великою Британією. Помер під час перебування на посаді[75]
2	Мігель Антоніо Каро	1843-1909		18 вересня 1894	7 серпня 1898	Не мав університетської освіти. За свого президентства попередив три державних перевороти та здобув перемогу в громадянській війні, що почалась 1894 року за підтримки Ліберальної партії[78]
3	Мануель Антоніо Санклементе	1813-1902		7 серпня 1898	31 липня 1900	У жовтні 1899 року Ліберальна партія розгорнула широкомасштабну кампанію проти адміністрації Санклементе, що згодом переросла в конфлікт, який отримав назву Тисячоденна війна. Був усунутий від влади в результаті державного перевороту. Помер під час перебування під домашнім арештом[79]
4	Хосе Мануель Маррокін	1827-1908		31 липня 1900	7 серпня 1904	Зумів завершити Тисячоденну війну. 1903 року за підтримки США від Колумбії відокремилась Панама[80]
5	Рафаель Реєс Прієто	1849-1921		7 серпня 1904	27 липня 1909	Попри диктаторські повноваження, забезпечив ефективне керівництво країною. Сприяв розвитку промисловості, сільського господарства й інфраструктури[81]
—	Хорхе Ольґуїн	1848-1928		27 липня 1909	3 серпня 1909	в. о.
6	Рамон Гонсалес Валенсія	1851-1928		3 серпня 1909	7 серпня 1910	1910 року скликав Асамблею, завданням якої було втілення конституційної реформи, ухваленої ще 1886 року. Окрім того, проводив перемовини зі Сполученими Штатами щодо відокремлення Панами від Колумбії[82]
7	Карлос Еухеніо Рестрепо	1867-1937		7 серпня 1910	7 серпня 1914	Скасував смертну кару, запровадив щорічні зібрання Конгресу, встановив довічні пенсії для викладачів, ініціював будівництво кількох лікарень у Карибському регіоні, що спеціалізувались на лікуванні тропічних хвороб, провів реформу національної поліції, ліквідував бюджетний дефіцит, дипломатичним шляхом вирішував спірні питання з Перу та США[83]
8	Хосе Вісенте Конча	1867-1929		7 серпня 1914	7 серпня 1918	За підтримки Конгресу ухвалив рішення про нейтралітет Колумбії в Першій світовій війні[84]
9	Марко Фідель Суарес	1855-1927		7 серпня 1918	11 листопада 1921	Узаконив податок на доходи та комерційні авіаперевезення, зробив перші кроки до створення національних повітряних сил[85]
10	Хорхе Ольґуїн	1848-1928		11 листопада 1921	7 серпня 1922
11	Педро Нель Оспіна	1858-1927		7 серпня 1922	7 серпня 1926	Заснував управління освіти, охорони здоров'я та казначейства; доклав значних зусиль до будівництва національних автошляхів, залізничної мережі, дамб і мостів, а також нафтопроводів, що з'єднали нафтові родовища з основними портами[86]
12	Мігель Абадія Мендес	1867-1947		7 серпня 1926	7 серпня 1930	Період його врядування характеризується відносно стабільним відновленням довіри серед іноземних інвесторів. Під час громадянських заворушень 1929 року був змушений запровадити воєнний стан. Із завершенням його президентського терміну завершився також і багаторічний період гегемонії консерваторів у владі[87]
13	Енріке Олая Еррера	1880-1937		7 серпня 1930	7 серпня 1934	Боровся з наслідками світової економічної кризи. За його врядування спалахнула війна з Перу, що завершилась для Колумбії перемогою. Загалом реформи його адміністрації мали соціальне спрямування[88]
14	Альфонсо Лопес Пумарехо	1886-1959		7 серпня 1934	7 серпня 1938	Тривалість робочого дня було обмежено 8 годинами; дозволено експропріацію приватної власності в «суспільних інтересах»; церкву було відокремлено від держави; початкова шкільна освіта стала безкоштовною[89]
15	Едуардо Сантос	1888-1974	Файл:Fi 1178 Santos, Eduardo.jpg	7 серпня 1938	7 серпня 1942	Усунув церкву від керівництва освітою. Після початку Другої світової війни зберігав нейтралітет, але підтримував Сполучені Штати[90]
16	Альфонсо Лопес Пумарехо	1886-1959		7 серпня 1942	7 серпня 1945	Вдруге. Колумбія вступила до Другої світової війни на боці союзників. 1944 року було викрито змову, що мала на меті повалення президента[89]
—	Альберто Льєрас Камарґо	1906-1990		7 серпня 1945	7 серпня 1946	в. о.
17	Маріано Оспіна Перес	1891-1976		7 серпня 1946	7 серпня 1950	Допустив відновлення збройного протистояння між лібералами та консерваторами, над яким уряд цілковито втратив контроль до завершення президентського терміну Оспіни[91]
18	Лауреано Гомес	1889-1965		7 серпня 1950	5 листопада 1951	Через серцевий напад був змушений передати повноваження Роберто Урданеті, якого призначив парламент[92]
—	Роберто Урданета Арбелаес	1890-1972		5 листопада 1951	13 червня 1953	в. о.
19	Густаво Рохас Пінілья	1900-1975		13 червня 1953	10 травня 1957	Здійснив державний переворот та встановив диктатуру; заборонив Комуністичну партію. Був повалений військовою хунтою[93]
Військова хунта
—	Габріель Паріс Гордільйо	1910-2008		10 травня 1957	7 серпня 1958	Міністр оборони, голова хунти
	Рафаель Навас Пардо	1908-1990				Головнокомандувач армії
	Деограсіас Фонсека Еспіноса	1908-2006				Директор національної поліції
	Рубен П'єдрахіта	1908-1979				Командувач флоту
	Луїс Ернесто Ордоньєс Кастільйо	1914-1990				Директор Департаменту безпеки
Президенти Колумбії
20	Альберто Льєрас Камарґо	1906-1990		7 серпня 1958	7 серпня 1962	Скасував надзвичайний стан і розпочав аграрну реформу. Зумів зберегти стабільність у країні після військового перевороту[94]
21	Гільєрмо Леон Валенсія	1909-1971		7 серпня 1962	7 серпня 1966	Провадив економічні та соціальні реформи, зокрема було створено резервну систему, на 20 % збільшено видатки на освіту; збільшено видобуток та експорт нафти, а також виробництво електроенергії; спільно зі Сполученими Штатами, було розгорнуто програму будівництва дешевого житла в одному з районів Боготи[95]
22	Карлос Льєрас Рестрепо	1908-1994		7 серпня 1966	7 серпня 1970	Було реалізовано аграрну реформу, в рамках якої тисячі селян отримали землю; провів низку соціальних та економічних реформ, зокрема заснував кілька урядових агентств з розвитку економіки й освіти[96]
23	Місаель Пастрана	1923-1997		7 серпня 1970	7 серпня 1974	Період президентства Пастрани відзначився початком збройної боротьби проти «Руху 19 квітня», а також ускладненням економічної ситуації в країні[97]
24	Альфонсо Лопес Мікельсен	1913-2007		7 серпня 1974	7 серпня 1978	Оголосив надзвичайну ситуацію в економіці, що дозволило йому стабілізувати ситуацію, створив державні управління з підтримки сільського господарства, провів податкову реформу. Профспілки, невдоволені політикою Лопеса розпочали страйк, що переріс у загальнонаціональний та призвів до людських жертв[98]
25	Хуліо Сесар Турбай	1916-2005		7 серпня 1978	7 серпня 1982	Продовжив проведення соціальних та економічних реформ, збільшення обсягів видобутку корисних копалин і будівництво електростанцій. Вів активну боротьбу проти партизанських загонів, надавши військовикам широкі повноваження, що спричинило протест з боку правозахисників[99]
26	Белісаріо Бетанкур	1923-2018		7 серпня 1982	7 серпня 1986	Домігся припинення вогню за результатами перемовин з повстанськими угрупованнями та розпочав процес їх роззброєння. Проводив економічні й адміністративні реформи. Після вбивства 1984 року міністра юстиції запровадив у Боготі стан облоги[100]
27	Вірґіліо Барко	1921-1997		7 серпня 1986	7 серпня 1990	Боровся з бідністю, втім провадив непослідовну економічну політику; розпочав мирні перемовини з ліворадикальними повстанцями; намагався зупинити зростання наркобізнесу[101]
28	Сесар Ґавірія	нар. 1947		7 серпня 1990	7 серпня 1994	Проводив соціальні й економічні реформи; 1991 року було ухвалено нову конституцію; боровся з наслідками урагану Ель-Ніньйо; 191 року зумів домогтись арешту Пабло Ескобара, якого було вбито 1993 року в результаті поліцейської операції[102]
29	Ернесто Сампер	нар. 1950		7 серпня 1994	7 серпня 1998	Невдовзі після вступу на посаду був звинувачений в отримані коштів на передвиборчу кампанію від Калійського наркокартелю, процес^[en], що розпочався, фактично не дав результатів, президент звинувачення відкинув, однак популярність Ліберальної партії значно знизилась[103]
30	Андрес Пастрана	нар. 1954		7 серпня 1998	7 серпня 2002	За свого врядування намагався вести перемовини з ліворадикальними угрупованнями, та успіху в тій справі не досягнув[104]
31	Альваро Урібе	нар. 1952		7 серпня 2002	7 серпня 2010	Став першим за сто років політиком, якого було переобрано на другий термін. Вживав рішучих заходів у боротьбі з повстанцями — останні з'єднання праворадикальних воєнізованих з'єднань були розпущені в лютому 2007 року; покращив економічне становище країни; підтримував політику США, зокрема у війні в Іраку. Рішуче діяв у боротьбі з наркоторгівцями не лише на території Колумбії, але й у сусідніх країнах[105]
32	Хуан Мануель Сантос	нар. 1951		7 серпня 2010	7 серпня 2018	Лавреат Нобелівської премії миру «за зусилля з припинення громадянської війни в країні, що тривала понад півстоліття»[106]
33	Іван Дуке Маркес	нар. 1951		7 серпня 2018		Чинний

Див. також

• Список керівників держав за роками

Примітки

1. Хуан де Сан Мартін і Антоніо де Лебріха. Доповідь про завоювання Нового Королівства Гранада та заснування міста Богота (липень 1539 року). www.kuprienko.info. Архів оригіналу за 23 серпня 2011. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
2. Гонсало Хіменес де Кесада. Короткий виклад завоювання Нового Королівства Гранада» (1539; 1548—1549). www.kuprienko.info. Архів оригіналу за 21 серпня 2011. Процитовано 2 липня 2019. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
3. Friede, Juan. El adelantado don Gonzalo Jiménez de Quesada, 2 Vols. Bogotá, Carlos Valencia editores, 1979
4. Acosta, Joaquín (1848). Compendio histórico del descubrimiento y colonización de la Nueva Granada en el siglo décimo sexto. Paris: Beau Press. с. 1—460. Процитовано 2 липня 2019. {{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка)
5. Martín Acosta, Emelina (2004). Francisco Morales Padrón (ред.). XV Coloquio de Historia Canario-Americana/Don Alonso Fernández de Lugo, III Adelantado de las Islas Canarias, conquistador de Santa Marta y San Borondón (ісп.). Las Palmas de Gran Canaria: Cabildo de Gran Canaria. с. 500—512. ISBN 84-8103-379-0. Архів оригіналу за 3 липня 2019.
6. Acosta de Samper, Soledad. Pedro De Ursua (ісп.). Biblioteca Luis Ángel Arango. Архів оригіналу за 25 травня 2012. Процитовано 2 липня 2019.
7. VERGARA VERGARA, José María. Almanaque de Bogotá. Bogotá, 1867 (ісп.)
8. Jens Porup, Kevin Raub, Robert Reid (2009). Colombia (вид. Fifth). Lonely Planet. с. 105. ISBN 978-1-74104-827-8.
9. Rubio Mañé, José Ignacio (1983): El virreinato I. Orígenes y jurisdicciones, y dinámica social de los virreyes, México, UNAM-Fondo de Cultura Económica (ісп.)
10. Juan Bautista Monzón. Архів оригіналу за 25 липня 2019. Процитовано 25 липня 2019.
11. Історія Колумбії для середньої школи
12. Muro Romero, Fernando (op. cit., p. 163, ref. 160, 1975) (ісп.)
13. Martín Saavedra Guzmán. [1]. Real Academia de la Historia. Архів оригіналу за 30 липня 2019. Процитовано 30 липня 2019. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
14. Pedro Mª Ibáñez: Crónicas de Bogotá [Архівовано 3 квітня 2010 у Wayback Machine.] (1891), т. I, гл. XIII
15. Diego del Corro y Carrascal. [2]. Real Academia de la Historia. Архів оригіналу за 31 липня 2019. Процитовано 31 липня 2019. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
16. Diego de Villalba y Toledo. [3]. Real Academia de la Historia. Архів оригіналу за 31 липня 2019. Процитовано 05 серпня 2019. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
17. Melchor de Liñán y Cisneros. [4]. Historia del Perú. Архів оригіналу за 23 червня 2017. Процитовано 5 серпня 2019. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |вебсайт= (довідка)
18. Francisco Castillo de la Concha. [5]. Real Academia de la Historia. Архів оригіналу за 5 серпня 2019. Процитовано 5 серпня 2019. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
19. Lohmann Villena, Guillermo. Los americanos en las órdenes nobiliarias (1529-1900). — Madrid : Instituto Gonzalo Fernández de Oviedo, 1947.
20. Diego Córdoba y Lasso de la Vega. [6]. Real Academia de la Historia. Архів оригіналу за 7 серпня 2019. Процитовано 7 серпня 2019. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
21. Francisco Rincón. [7]. Real Academia de la Historia. Архів оригіналу за 8 серпня 2019. Процитовано 8 серпня 2019. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
22. Архівована копія. Архів оригіналу за 8 грудня 2008. Процитовано 9 серпня 2019. [Архівовано 2008-12-08 у Wayback Machine.]
23. Virreyes de la Nueva Granada. [8]. Banrepcultural. Архів оригіналу за 10 жовтня 2018. Процитовано 9 серпня 2019. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |вебсайт= (довідка)
24. Ibañez, 1951, с. 167.
25. Ibañez, 1951, с. 179.
26. Ibañez, 1951, с. 184, 185.
27. Ibañez, 1951, с. 200.
28. Ibañez, 1951, с. 207, 208.
29. Ibañez, 1951, с. 243.
30. Ibañez, 1951, с. 249.
31. Ibañez2, 1951, с. 21
32. Ibañez2, 1951, с. 42
33. Ezpeleta Galdeano, José de. [9]. AUÑAMENDI EUSKO ENTZIKLOPEDIARA. Архів оригіналу за 28 жовтня 2019. Процитовано 27 жовтня 2019. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
34. Restrepo Sáenz, José María, Biografías de mandatarios y ministros de la Real Audiencia (1671 a 1819). Bogotá, Academia Colombiana de Historia, 1952 (ісп.)
35. Антоніо Хосе Амар-і-Борбон на сайті Wayback Machine.
36. Rodrigo Llano Isaza (березень 2002). Santa Fé. HECHOS Y GENTES DE LA PRIMERA REPUBLICA COLOMBIANA (1810-1816) (ісп.). Biblioteca Luis Ángel Arango. Архів оригіналу за 25 травня 2012. Процитовано 3 липня 2019.
37. Biografía de José Miguel Pey [Архівовано 26 вересня 2007 у Wayback Machine.] (ісп.)
38. Ortiz, Sergio Elías. Génesis de la Revolución del 20 de julio de 1810. — Bogotá : Kelly, 1960. — С. 93.
39. Lozano Esquivel, Álvaro. Santander, 1792-1840. — Bogotá : Fundación para la Conmemoración del Bicentenario del Natalicio y el Sesquicentenario de la Muerte del General Francisco de Paula Santander, 1988. — С. 2. — ISBN 958-643-020-0.
40. Ibañez2, 1951, с. 75—229
41. Biblioteca Luis Ángel Arango. Архів оригіналу за 23 травня 2009. Процитовано 5 січня 2020. [Архівовано 2009-05-23 у Wayback Machine.]
42. Rueda Enciso, José. Alvarez del Casal, Manuel de Bernardo. Biografías Biblioteca Virtual del Banco de la República. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 6 січня 2020.
43. Rodrigo Llano Isaza (березень 2002). Cartagena. HECHOS Y GENTES DE LA PRIMERA REPUBLICA COLOMBIANA (1810-1816) (ісп.). Biblioteca Luis Ángel Arango. Архів оригіналу за 25 травня 2012. Процитовано 4 липня 2019.
44. Rodrigo Llano Isaza (березень 2002). Antioquia. HECHOS Y GENTES DE LA PRIMERA REPUBLICA COLOMBIANA (1810-1816) (ісп.). Biblioteca Luis Ángel Arango. Архів оригіналу за 25 травня 2012. Процитовано 4 липня 2019.
45. Rodrigo Llano Isaza (березень 2002). Tunja. HECHOS Y GENTES DE LA PRIMERA REPUBLICA COLOMBIANA (1810-1816) (ісп.). Biblioteca Luis Ángel Arango. Архів оригіналу за 25 травня 2012. Процитовано 4 липня 2019.
46. Castillo Y Rada, José Maria Del. Biografías Biblioteca Virtual del Banco de la República. Архів оригіналу за 24 жовтня 2017. Процитовано 6 січня 2020.
47. Luis Martínez Delgado. Noticia biográfica del prócer don Joaquín Camacho documentos. — Bogotá : Editorial Pax, 1954. — (Biblioteca de historia nacional (Bogotá), v. 89)
48. Rodrigo, Llano Isaza (березень 2002). HECHOS Y GENTES DE LA PRIMERA REPUBLICA COLOMBIANA (1810-1816). [10]. Biblioteca Luis Ángel Arango. Архів оригіналу за 9 серпня 2007. Процитовано 9 січня 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка) [Архівовано 2007-08-09 у Wayback Machine.]
49. Camilo Torres Tenorio. dbe.rah.es. Real Academia de la Historia. Архів оригіналу за 4 серпня 2020. Процитовано 6 січня 2020.
50. Javier, Ocampo Lopez. Villavicencio, Antonio. Biografías Biblioteca Virtual del Banco de la República. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 10 січня 2020. [Архівовано 2016-03-03 у Wayback Machine.]
51. Santiago, Samper. Fernández Madrid, José. Biografías Biblioteca Virtual del Banco de la República. Архів оригіналу за 19 серпня 2016. Процитовано 8 січня 2020.
52. Luis Fernando, Molina. Mejía, Liborio. Biografías Biblioteca Virtual del Banco de la República. Архів оригіналу за 23 жовтня 2017. Процитовано 12 січня 2020.
53. EDUARDO DURÁN GÓMEZ. FERNANDO SERRANO Y URIBE PRESIDENTE Y MÁRTIR. — BOLETÍN DE HISTORIA Y ANTIGÜEDADES. — 2005. — P. 883-892. Архівовано з джерела 27 вересня 2007
54. Pedro María, Ibáñez. CAPITULO XL. [11]. Biblioteca Virtual del Banco de la República. Архів оригіналу за 25 вересня 2017. Процитовано 18 січня 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
55. Javier, LÓPEZ OCAMPO (березень 2002). Juan Sámano y Uribarri. [12]. Biblioteca Luis Ángel Arango. Архів оригіналу за 24 жовтня 2007. Процитовано 20 січня 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка) [Архівовано 2007-10-24 у Wayback Machine.]
56. Eduardo, Barrera Monroy (серпень 1991). Virreyes de la Nueva Granada. [13]. Biblioteca Luis Ángel Arango. Архів оригіналу за 2 березня 2017. Процитовано 20 січня 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
57. В. Матвієнко. Болівар-і-Понте // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — 808 с. ISBN 978-966-611-818-2
58. Domingo Caycedo. [14]. Banrep cultural. Архів оригіналу за 20 серпня 2018. Процитовано 20 січня 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
59. María Alexandra, MÉNDEZ VALENCIA (14 грудня 2004). Joaquín Mosquera. [15]. Biblioteca Virtual del Banco de la República. Архів оригіналу за 23 травня 2009. Процитовано 21 січня 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка) [Архівовано 2009-05-23 у Wayback Machine.] (ісп.)
60. Los Generales de Bolívar. Архів оригіналу за 18 серпня 2018. Процитовано 23 січня 2020.
61. República de Colombia. wsp.presidencia.gov.co. Архів оригіналу за 2 серпня 2019. Процитовано 25 січня 2020.
62. Francisco de Paula Santander 1792- 1840. wsp.presidencia.gov.co (ісп.). Архів оригіналу за 17 квітня 2019. Процитовано 26 січня 2020.
63. José Ignacio de Marquez Barreto 1832 (e), 1837-1841. wsp.presidencia.gov.co. Архів оригіналу за 2 серпня 2019. Процитовано 26 січня 2020.
64. María Alexandra, MÉNDEZ VALENCIA. Herrán, Pedro Alcántara. [16]. Banco de la República. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 06 лютого 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка) (ісп.)
65. General Tomás Cipriano de Mosquera 1845-1849 1861-1864 1866-1867. http://wsp.presidencia.gov.co/ (ісп.). Архів оригіналу за 31 липня 2019. Процитовано 11 лютого 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
66. General José Hilario López 1849-1853. http://wsp.presidencia.gov.co/ (ісп.) . Архів оригіналу за 17 квітня 2019. Процитовано 12 лютого 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
67. General José María Melo 1854. http://wsp.presidencia.gov.co/ (ісп.) . Архів оригіналу за 23 січня 2020. Процитовано 13 лютого 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
68. Mariano Ospina Rodriguez 1857-1861. http://wsp.presidencia.gov.co/ (ісп.) . Архів оригіналу за 4 грудня 2019. Процитовано 16 лютого 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
69. General Santos Acosta 1867-1868. http://wsp.presidencia.gov.co/ (ісп.) . Casa de Nariño. Архів оригіналу за 2 серпня 2019. Процитовано 21 лютого 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
70. General Santos Gutierrez 1868-1870. http://wsp.presidencia.gov.co/ (ісп.) . ASÍ ES COLOMBIA. Архів оригіналу за 1 серпня 2019. Процитовано 17 лютого 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
71. General Eustorgio Salgar 1870-1872. http://wsp.presidencia.gov.co/ (ісп.) . Архів оригіналу за 4 серпня 2019. Процитовано 17 лютого 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
72. Manuel Murillo Toro 1864-1866 1872-1874. http://wsp.presidencia.gov.co/ (ісп.) . Casa de Nariño. Архів оригіналу за 3 серпня 2019. Процитовано 20 лютого 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
73. Arismendi Posada, Ignacio (1983). Gobernantes Colombianos (ісп.) (вид. 2). Bogotá: Italgraf. с. 97—100.
74. Arismendi Posada, Ignacio (1983). Gobernantes Colombianos (ісп.) (вид. 2). Bogotá: Italgraf. с. 103—104.
75. del Castillo Mathieu, Nicolás. Rafael Núñez. [17] (ісп.) . Banco de la República, Colombia. Архів оригіналу за 14 серпня 2019. Процитовано 28 лютого 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
76. Arismendi Posada, Ignacio (1983). Gobernantes Colombianos (ісп.) (вид. 2). Bogotá: Italgraf. с. 117.
77. Ruiza, M., Fernández, T. y Tamaro, E. (2004). José Eusebio Otálora. [18] (ісп.) . Barcelona: Biografías y Vidas. La enciclopedia biográfica en línea. Архів оригіналу за 21 січня 2020. Процитовано 29 лютого 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
78. Arismendi Posada, Ignacio (1983). Gobernantes Colombianos, trans. Colombian Presidents; Interprint Editors Ltd., Italgraf, Segunda Edición; Page 152; Bogotá, Colombia; 1983 Arismendi Posada, Ignacio; Gobernantes Colombianos (ісп.) (вид. 2). Bogotá: Italgraf. с. 74, 134—137, 152.
79. Manuel Antonio Sanclemente. [19] (ісп.) . Colombia.com. Архів оригіналу за 2 вересня 2019. Процитовано 2 березня 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
80. José Manuel Marroquín. [20] (ісп.) . Barcelona: Biografías y Vidas. La enciclopedia biográfica en línea. Архів оригіналу за 16 лютого 2020. Процитовано 2 березня 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
81. Rafael Reyes Facts. [21] (англ.) . Your Dictionary. Архів оригіналу за 28 червня 2017. Процитовано 3 березня 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
82. Víctor Moreno; María E. Ramírez; Cristian de la Oliva; Estrella Moreno y otros (1 грудня 2018). Biografía de Ramón González Valencia. [22] (ісп.) . Buscabiografias.com. Архів оригіналу за 29 січня 2020. Процитовано 8 квітня 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
83. Carlos Eugenio Restrepo. [23] (ісп.) . Архів оригіналу за 2 вересня 2019. Процитовано 5 березня 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
84. José Vicente Concha. [24] (ісп.) . Colombia.com. Архів оригіналу за 2 вересня 2019. Процитовано 9 березня 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
85. Marco Fidel Suárez. [25] (ісп.) . Banco de la República, Colombia. Архів оригіналу за 17 жовтня 2018. Процитовано 10 березня 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка) [Архівовано 2018-10-17 у Wayback Machine.]
86. Pedro Nel Ospina Vásquez. [26] (ісп.) . Colombia.com. Архів оригіналу за 2 вересня 2019. Процитовано 13 березня 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
87. Córdoba Restrepo, Juan Felipe. Abadía Méndez, Miguel. [27] (ісп.) . La Biblioteca Luis Ángel Arango del Banco de la República. Архів оригіналу за 8 лютого 2012. Процитовано 13 березня 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
88. Ocampo López, Javier. Olaya Herrera, Enrique. [28] (ісп.) . Biblioteca Virtual del Banco de la República. Архів оригіналу за 13 серпня 2016. Процитовано 13 березня 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
89. Строганов, А. И. Новейшая история стран Латинской Америки. М., 1991. стор. 72-73 (рос.)
90. Eduardo Santos Montejo. [29] (ісп.) . Colombia.com. Архів оригіналу за 2 вересня 2019. Процитовано 15 березня 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
91. Mariano Ospina Pérez. [30] (ісп.) . Colombia.com. Архів оригіналу за 2 вересня 2019. Процитовано 17 березня 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
92. Ruiza, M.; Fernández T. y Tamaro, E. (2004). Laureano Gómez. [31] (ісп.) . Barcelona: Biografias y Vidas. Архів оригіналу за 21 січня 2020. Процитовано 17 березня 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
93. Рохас Пинилья Густаво // Большая советская энциклопедия : у 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).
94. Alberto Lleras Camargo 1958-1962. [32] (ісп.) . Архів оригіналу за 31 жовтня 2013. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка) [Архівовано 2013-10-31 у Wayback Machine.]
95. Ruiza, M.; Fernández, T.; Tamaro, E. (2004). Guillermo León Valencia. [33] (ісп.) . Barcelona: Biografías y Vidas. Архів оригіналу за 21 січня 2020. Процитовано 22 березня 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
96. Carlos Lleras Restrepo. [34] (ісп.) . Colombia.com. Архів оригіналу за 2 вересня 2019. Процитовано 22 березня 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
97. Misael Eduardo Pastrana Borrero. [35] (ісп.) . Colombia.com. Архів оригіналу за 2 вересня 2019. Процитовано 22 березня 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
98. Ruiza, M., Fernández, T. y Tamaro, E. (2004). Alfonso López Michelsen. [36] (ісп.) . Barcelona: Biografías y Vidas. La enciclopedia biográfica en línea. Архів оригіналу за 21 січня 2020. Процитовано 23 березня 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
99. Julio César Turbay Ayala. [37] (ісп.) . Colombia.com. Архів оригіналу за 2 вересня 2019. Процитовано 23 березня 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
100. Ruiza, M., Fernández, T. y Tamaro, E. (2004). Belisario Betancur. [38] (ісп.) . Barcelona: Biografías y Vidas. La enciclopedia biográfica en línea. Архів оригіналу за 21 січня 2020. Процитовано 23 березня 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
101. Roberto Ortiz de Zárate (1 жовтня 2002). Virgilio Barco Vargas. [39] (ісп.) . Архів оригіналу за 28 травня 2016. Процитовано 23 березня 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
102. Cesar Augusto Gaviria Trujillo Facts. [40] (англ.) . Архів оригіналу за 8 серпня 2018. Процитовано 24 березня 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
103. John C. Dugas (6 січня 2013). Drugs, Lies, And Audiotape: The Samper Crisis In Colombia. Latin American Research Review (англ.) . 36 (2): 157—174. Архів оригіналу за 6 січня 2013. Процитовано 24 березня 2020. [Архівовано 2013-01-06 у Archive.is]
104. Ruiza, M., Fernández, T. y Tamaro, E. (2004). Andrés Pastrana Arango. [41] (ісп.) . Barcelona: Biografías y Vidas. La enciclopedia biográfica en línea. Архів оригіналу за 21 січня 2020. Процитовано 24 березня 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
105. Ruiza, M., Fernández, T. y Tamaro, E. Álvaro Uribe. [42] (ісп.) . Barcelona: En Biografías y Vidas. La enciclopedia biográfica en línea. Архів оригіналу за 11 липня 2017. Процитовано 24 березня 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
106. Kate Lyons (7 жовтня 2016). Nobel peace prize 2016: committee say award is 'tribute to the Colombian people'. The Guardian (англ.) . Архів оригіналу за 7 жовтня 2016. Процитовано 24 березня 2020.

Література

• Латинська Америка: Енциклопедичний довідник / Гол. ред. В. Вольський. — М. : Советская энциклопедия, 1982. — Т. 2. — 656 с. (рос.)
• Радянська історична енциклопедія / Гол. ред. Є. Жуков. — М. : Советская энциклопедия, 1965. — Т. 7. — С. 544. — 59500 прим. (рос.)
• Jesús María Henao, Gerardo Arrubla. Historia de Colombia para la enseñanza secundaria. — Bogota : Libreria Colombiana. Camacho Roldan & Tamayo, 1920. (ісп.)
• Luis Alvaro Gallo Martinez. Diccionario biografico de Antioqueños. — Bogota, 2008. — ISBN 978 958 44 3979 6. (ісп.)
• Ignacio Arizmendi Posada. Gobernantes colombianos, 1819-1983, 2ed. — Bogota : Interprint, 1983. (ісп.)
• Ibañez, Pedro María (1951). Crónicas de Bogotá. Т. т. 1. Bogotá. с. 261. Архів оригіналу за 31 липня 2019. Процитовано 14 серпня 2019. {{cite book}}: |volume= має зайвий текст (довідка); Недійсний |nopp=n (довідка)
• Ibañez, Pedro María (1951). Crónicas de Bogotá. Т. т. 2. Bogotá. с. 230. Архів оригіналу за 17 жовтня 2019. Процитовано 17 жовтня 2019. {{cite book}}: |volume= має зайвий текст (довідка); Недійсний |nopp=n (довідка)
• Helen Delpar. Red Against Blue: The Liberal Party in Colombian Politics, 1863 - 1899. — The Uneversity of Alabama Press, 1981. — ISBN 978-0-8173-8388-6. (англ.)
• David Bushnell. The making of modern Colombia: a nation in spite of itself. — The Uneversity of California Press, 1993. — ISBN 0-520-08289-3. (англ.)
• Marco Palacios. Between legitimacy and violence: a history of Colombia, 1875-2002. — Duke Uneversity Press, 2007. — ISBN 0-520-08289-3. (англ.)
• Antonio de Alcedo, Aaron Arrowsmith. The geographical and historical dictionary of America and the West Indies: Containing an entire translation of the Spanish work of Colonel Don Antonio de Alcedo, with large additions and compilations from modern voyages and travels and from original and authentic information. — Deighton : Cambridge, 1812. — Т. 2. (англ.)
• THE CAMBRIDGE HISTORY OF LATIN AMERICA. — Cambridge University Press, 1984. — Т. 1-11. — ISBN 0-521-23223-6. (англ.)

Посилання

• Colombia (ісп.). Архів оригіналу за 26 липня 2019. Процитовано 26 липня 2019.
• Presidentes. .:: Presidencia de la República de Colombia ::. (ісп.). Архів оригіналу за 24 березня 2020. Процитовано 24 березня 2020.
• Ben Cahoon. Colombia. World Statesmen.org (англ.). Архів оригіналу за 30 грудня 2019. Процитовано 24 березня 2020.
• Colombia. Regnal Chronologies (англ.). Архів оригіналу за 10 травня 2012. Процитовано 5 липня 2019.
• Colombia. Archontology.org (англ.). Архів оригіналу за 10 травня 2012. Процитовано 5 липня 2019.
• Spanish and Portuguese Colonial Possessions. Philosophy of History (англ.). Friesian School. Архів оригіналу за 10 травня 2012. Процитовано 5 липня 2019.
• LOS 114 PRESIDENTES DE COLOMBIA. eltiempo.com (ісп.). 7 серпня 1998. Архів оригіналу за 10 травня 2012. Процитовано 5 липня 2019.
• American Colonies - New Granada. www.historyfiles.co.uk (англ.). Архів оригіналу за 10 травня 2012. Процитовано 5 липня 2019.
• Ones, Synnøve (листопад 2000). The politics of government in the Audiencia of New Granada, 1681-1719 (PDF) (англ.). University of Warwick. Архів оригіналу (PDF) за 30 серпня 2021. Процитовано 5 липня 2019.
• Bushnell, D. Colombia: Elecciones Presidenciales de 1826 a 1990. The Making of Modern Colombia (ісп.). Архів оригіналу за 10 травня 2012. Процитовано 5 липня 2019.

Ця сторінка належить до вибраних списків української Вікіпедії.