Солець (Стебник)

Соле́ць — село в Дрогобицькому районі Львівської області. Тепер частина (офіційно — мікрорайон) міста Стебник. Перша письмова згадка датується XV ст.

Історія

В урочищі «Річки», на межі Дрогобича і Сільця у 1975 р. знайдено кераміку 12-13 ст. та залишки горнів залізорудного виробництва[1].

У XVII ст. займало 10 ланів, з яких осілих було 3[2]

Згідно з люстраціями село, будучи в складі Дрогобицького староства, обирало тівуна (1765). Солець був давнім центром добування солі. В першій половині 18 століття тут було споруджено дві вежі -„панви“ за допомогою яких видобувалася сіль. В 1753 р родовище давало 30 бочок з панви за тиждень. Протягом тижня сіль випарювали близько 15 разів. Окремо в дрогобицьке староство поставлялося 3947 бочок в рік.[3]А в 1788 р. Солецька Жупа поставила до «Скарбу» (в Дрогобицьке староство) 11 930 скарбових бочок — другий показник серед соляних родовищ, після самої Дрогобицької Жупи.[4]

Лист-артефакт 1567 року. Позов возного з Дрогобича Альберта до Перемишлянського міського суду у справі зловживань на солепромислах Модричі, Трускавець, Солець. Музей нафти у Бориславі.

В часи середновіччя y Польщі на землях Галицького князівства були шахти королівські у Тураві Сольні, Старій Солі, Ясениці, Модричах, Стебнику, Сільці, Трускавці, Калуші i Солотвині, які працювали з римських часів[5].

Початок польського правління ознаменувався збиранням контрибуції «підслудчиками» з Сільця − 50 тис. [6]

У Сільці двадцять років з невеликими перервами жила і вчителювала поетеса Франкової школи Уляна Кравченко (справжні ім’я та прізвище – Юлія Юліївна Шнайдер (1860 – 1947)).

У міжвоєнний період в селі існувала філія товариства Просвіта. Голова – Стах Главач та інж. Микола Главач.

1 серпня 1934 р. було створено ґміну Стебник в дрогобицькому повіті. До неї увійшли сільські громади: Стебника, Доброгостова, Гассендорфа (Gassendorf), Колпця, Орова, Сільця, Станилі та Уличного[7]. Кредитовий кооператив у селі на 31.01.1938 р. мав 4.1 тис. злотих.

Станом на 01.01.1939 р. в селі проживало 1670 українців, 10 німців.[8]

Примітки

1. Археологические открытия 1974г. -М.,1975.
2. Дрогобицький краєзнавчий збірник / Ред. кол. Л.Тимошенко (голов. ред.), В.Александрович, Л.Винар, Л.Войтович, Я.Ісаєвич та ін. – Вип. XI-XII. – Дрогобич: Коло, 2008. – 728 с. ISBN 978-966-7996-529.
3. Батюк Т. Соляні жупи Дрогобицького Староства в 16-18 ст.//Дрогобицький Краєзнавчий Збірник Вип.11-12. 2008.-С.45.
4. Інкін В. Сільське суспільство Галицького Прикарпаття у 16-18ст.-Львів ,2004.-С.86.
5. Stanisław Hwałek — «Górnictwo soli kamiennych i potasowych», Katowice 1971
6. Трагедія Галицької України 1918, 1919 ,1920 рр./Упрод. Осип Мегас -Віппенг 1920 р. Превид .1979.
7. Dz. U. z 1934 r. Nr 64, poz. 542. Архів оригіналу за 4 жовтня 2013. Процитовано 2 травня 2011.
8. Кубійович В. М. Етнічні групи Південно-Західної України (Галичини) на 01.01.1939 року. — Весбаден, 1983. Автор передмови німецький українознавець Георг Штадтмюллер