Колпець

Колпе́ць — населений пункт Дрогобицького району Львівської області (Україна). 28 серпня 1977 р. село Колпець увійшло до складу смт Стебник. Сьогодні є мікрорайоном міста Стебника.

Історія

Саме тут були знайдено яскраво–зелені перли, вироблені в Єгипті в період XVIII династії фараонів (кургани 8 і 10)[1].

В 1423 р. Миколай (Миклаш)[2] Гербуртович «з Фельштина» отримав Колпець (Kołpiec) від короля Ягайла.

З адміністративно-правових джерел XVI ст. найвідомішим є протокол люстрації міста Дрогобича 1564—1565 рр., опублікований вперше М. Грушевським. Дрогобицька жупа мала 1 лан міських ґрунтів, крім того, до неї було приписане с. Ковпець (Колпець), яке сплачувало стації 4,3 флор[3].

Колпець належав до Дрогобицького староства. За люстрацією 1692 р. відомо: «Вільне копання тутешнього населення, тільки четвертий гріш дають на пана». Тобто населення села перебувало у відносній незалежності[4].Тут був власний тивун і лісовий.[5]

За інвентарем 1686 р. жупа складалася з панви і черіна на 60 ключів, фонд лану: 4,125 — загалом, 4,75 — пустого. В цьому інвентарі зазначається про «двір Ізраїлевої ковальчих» («Kowalniszki Kolpiecki»)[6]. На місцевій жупі - соляному родовищі в 1788 р. виробила 10600 бочок солі. До неї були приписанні 2 підсадники.

В 1818 р. збудована церква Воскресіння Нашого Господа Ісуса Христа, була дочірньою церквою парафії Стебник Бориславського деканату Перемиської єпархії.

Початок польського правління ознаменувався збиранням контрибуції «підслудчиками» з села було зібрано — 20 тис. крон.[7]

Відомо що в 1920 роках при філії «Просвіти» існував духовий оркестр. Колпецька читальня була однією з тих, що утримувала оркестр: «…духова оркестра, добре вишколена, яка часто брала участь в імпрезах повіту в часі походів, народних здвигів, як теж в часі Богослужень грала релігійні пісні»[8].

1 серпня 1934 р. село увійшло в ґміну Стебник, разом із сільськими громадами: Стебника, Доброгостова, Гассендорфа (Gassendorf), Орова, Сільця, Станилі та Уличного[9]

Частини

До Колпця входять:

• Загір'я — північна частина району. Назва походить від двох слів (За горою).
• Завіжжя — південна частина району. Назва походить від слів За Вежею. А ще тут гора Чайкова. Її так назвали через те, що перший, хто поселився на горі, був Іван Чайка.

Населення

• 1908 рік — 970 осіб.[10]
• 1926 рік — 1282 осіб.[11]
• 1932 рік — кількість населення (за даними товариства «Просвіта») — 1.316 українців[12].
• 1936 рік — 1334 осіб.[13]
• 1.01.1939 р. населення становило 1 480 мешканців: 1 330 українців, 100 поляків, 20 євреїв і 30 німців[14].

Уродженці

• Веклюк Василь Йосипович (1962-2022) - солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.

Див. також

• Стебник
• Солець

Примітки

1. Свешніков I. К. Довідник з археології України. — С. 51.
2. Urzędnicy województwa ruskiego XIV—XVIII ww. / opracował Prszyboś K. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1987. — S. 337. (пол.)
3. Дрогобицький краєзнавчий збірник / Ред. кол. Л. Тимошенко (голов. ред.), В. Александрович, Л. Винар, Л. Войтович, Я. Ісаєвич та ін. — Вип. XI—XII. — Дрогобич : Коло, 2008. — 728 с. ISBN 978-966-7996-529
4. ЦДІА. Львів. — Ф. 14. — Оп. 1. — Спр. 238. — Арк. 202.
5. Інкін В. Сільське суспільство Галицького Прикарпаття у 16-18ст. — Львів, 2004. — С. 86.
6. Батюк Т. Соляні жупи Дрогобицького Староства в 16-18 ст. // Дрогобицький Краєзнавчий Збірник. — Вип. 11-12. — 2008. — С. 44.
7. Трагедія Галицької України 1918, 1919, 1920 рр.м/ Упоряд. Осип Мегас. — Віппенг, 1920 р. Перевид. 1979.
8. Дрогобиччина – земля Івана Франка. — Т. 1 / Ред. Л. Луців. — Дрогобич : Бескид, 1993. — 856 с.
9. Dz. U. z 1934 r. — Nr 64, poz. 542. Архів оригіналу за 4 жовтня 2013. Процитовано 2 травня 2011.
10. Шематизм Перемиської епархії УГКЦ.
11. Дашко М. Сторінками історії Стебника — Стебник : Вимір. — 1998. — С. 25-26.
12. Кубійович В. М. Етнічні групи Південно-Західної України (Галичини) на 01.01.1939 року.— Весбаден, 1983. — Автор передмови німецький українознавець Георг Штадтмюллер.
13. Дашко М. Сторінками історії Стебника — Стебник : Вимір. — 1998. — С. 55.
14. Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 [Архівовано 21 лютого 2021 у Wayback Machine.]. — Вісбаден, 1983. — с. 22.