Сидерація

Сидерація — заорювання в ґрунт зеленої маси рослин (зеленого добрива) з метою її збагачення азотом і органічними речовинами.[1]

Цей термін запропонував французький вчений Ж. Віль (Ville, 1824—1897).

Для сидерації застосовують, головним чином, бобові культури — люпин, сераделу, буркун, лядвенець, чину, конюшину, вику та ін.

Рослини або на корені приорують на ділянці, рідше — скошують і використовують для добрива іншого поля, або для компосту.

Сидерація покращує фізичні та фізико-хімічні властивості ґрунту (буферність, ємність поглинання, вологоємність тощо), знижує кислотність, забезпечує розвиток корисної мікрофлори.

Крім збагачення ґрунту органічною речовиною, орний шар збагачується азотом, який був асимільований бульбочковими бактеріями, а також іншими поживними речовинами, які були вилучені корінням сидератів з глибоких ґрунтових горизонтів.

Ефективність сидерації при поліпшенні родючості ґрунтів приблизно така ж, як і гній.

Сидерацію застосовують в землеробстві з глибокої давнини

• Китай, Індія, Індонезія, держави Середньої Азії — більше 3 тис. років
• Країни Середземномор'я — з IV—III століть до н. е.
• Центральна Європа (Німеччина, Польща та ін.) — З XIX століття.
• Україна — з 1903 року (Чернігівська губернія)

Сидерацію корисно поєднувати з внесенням калійних і фосфорних мінеральних добрив.

Див. також

• Сидерати

Примітки

1. Сидерація // Велика радянська енциклопедія — 3-тє вид.

Література

• Сидеральні культури. Механіко-технологічні основи подрібнення та загортання : монографія / Скоробогатов Д. В., Голуб Г. А., Марус О. А. ; Нац. ун-т біоресурсів і природокористування України. — Київ : Нац. ун-т біоресурсів і природокористування України, 2016. — 171 с. : іл., табл. — ISBN 978-617-7396-09-2
• Алексєєв Е. К. Зелене добриво в нечорноземній смузі, М., 1959;
• Юхимчук Ф. Ф. Люпин в землеробстві, К., 1963;
• Алексєєв Е. К., Рубанов В. С., Довбан К. І. Зелене добриво, Мінськ, 1970.
• Бублик Б. А., В. Т. Гридчин. Сидерация — всему голова