Себастьян Фесінгер

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Фесінгер.
Себастіян Фесінґер
Помер1768(1768)
Львів, Малопольська провінція, Корона Королівства Польського, Річ Посполита
КраїнаРіч Посполита Редагувати інформацію у Вікіданих
Національністьнімець
Місце проживанняЛьвів
Діяльністьскульптор, архітектор
РодичіМартин Урбанік (сват)
Фабіан Фесінґер (брат або батько)
ДітиКлеменс Фесінґер, архітектор

Себастіян Фесінґер (іноді Себастян Фесінґер, Севастіан Фесінґер, нім. Sebastian Fesinger; ? — 1768[1]) — скульптор та архітектор середини XVIII ст. німецького походження. Вважається одним з головних представників львівського рококо разом з Йоганом Ґеорґом Пінзелем і Антоном Осинським[2].

Життєпис

Костел Марії Магдалени, Львів. Фасад, осінь 2014
Костел св. Йосипа, Підгірці

У джерелах зустрічалось різні варіанти написання його прізвища — Fesinger, Fencinger, Fendzyngier, Fenzyngier, Fessinger, Fesynger[3]. Ймовірно, походив з Брно[4]. Син або молодший брат Фабіяна Фесінґера, правдоподібно, довший час з ним працював, після його смерті став власником його майстерні. Був війтом юридики святого Івана Хрестителя у Львові, заможним міщанином, власником «ґрунту» (віддалених провінціальних сіл), будинку[5].

В архівних джерелах згадується з 1741 року батько архітектора Клеменса Фесінґера. Польський дослідник Тадеуш Маньковський (1937) називав його «сницарем домініканським» через те, що з 1764-го він працював разом з архітектором Мартином Урбаніком над спорудженням об'єктів, що належали домініканцям у Львові і Тернополі[6].

Розквіт його діяльності, зосередженої в основному у Львові, припав на 1750—1769 роки. З 1765 року працював на замовлення брацлавського воєводи Станіслава Любомирського, який довірив скульпторові закінчити роботи в палаці князя на площі Ринок у Львові після смерті Мартина Урбаніка. З 1766 року отримував від магната сталу річну пенсію, надавав допомогу кредитами «марнотратному воєводі»[5]. Франциск Оленський, правдоподібно, розпочав навчання у Львові під його керівництвом.[7]

Доробок

  • Домініканський костел Божого Тіла (Львів): у 1764 році розпочав роботи з виготовлення камінних статуй, що мали вінчати фасад; також виконав дерев'яну різьблену поліхромовану конструкцію органу (лат. moles organarius), яка потім згоріла[5].
  • Статуї святих Антонія та Егідія перед фасадом костелу францисканців у Перемишлі різьбив у 1759—1760 роках[5].
  • Дві камінні статуї святих-домініканців на фасаді костелу святої Марії Магдалини, Львів (перед 1764 роком)[5].
  • Фігурки ангелів на консолях бічних вівтарів костелу святого Антонія у Львові. Початково створені для інших, невідомих потреб, можливо як боцетті. Фесінгерові приписані Тадеушем Маньковським.[8].
  • Шість із восьми скульптур, які увінчують фасад костелу святого Йосипа в Підгірцях, а саме: зображення Архангела Рафаїла, Богоматері, святої Анни, святих Вацлава, Онуфрія, Петра та Йосифа. Про авторство відомо з угоди між Фесінгером і Вацлавом Жевуським від 1762 року. В ній замовник вимагає зокрема «статуї не вигинати», тобто фактично уникати барокової динаміки, підлаштувати до ранньокласицистичного характеру святині[9].

Приписувані роботи

  • Кам'яні статуї святого Антонія Падуанського і Непорочного Зачаття Матері Божої перед костелом святого Антонія у Львові. Авторство Фесінгерові приписував Адам Бохнак, який зокрема порівняв скульптуру Матері Божої з аналогічною перед костелом францисканців у Перемишлі. Існує й версія Збігнева Горнунга, який приписував їх Фабіанові Фесінгеру[8].
  • Дерев'яні статуї домініканських святих у галереях[10] домініканського костелу в Тернополі (атрибуція Т. Маньковського).[5]
  • Ймовірно, автор робіт у костелі в містечку Золотий Потік (зокрема, півфігури Ісуса Христа; нині відсутні)[11].
  • Якуб Сіто приписує йому пару вівтарів бучацького парафіяльного костелу Внебовзяття[12]. На думку Анджея Бетлея, обличчя фігури янгола-охоронця у вівтарі святого Тадея бучацького костелу схоже на обличчя фігур з епітафії Йоанни Яблоновської[13] з Потоцьких у костелі єзуїтів у Львові[14].
  • Значна участь у створенні серії з 18 дерев'яних різьблених статуй ченців різних орденів, що жили згідно із законом св. Августина, під куполом львівського костелу Божого Тіла (атрибуція Т. Маньковського)[5]. На думку З. Горнунга, Антон Осінський виконав asuehb святих Августина й Домініка над аркадами капланського і музичного хору в цьому костелі, також вісім пар головних представників ордену Августинів під тамбуром куполу цього костелу після пожежі 1766 року[15].
  • Кам'яна фігура гетьмана Станіслава Яна Яблоновського[16], встановлена у 1752—1754 роках біля єзуїтського костелу, на сучасній площі Яворського, так як гетьман був фундатором ордену єзуїтів — була першим пам'ятником у Львові, який вшановував світську особу. Близько 1859 року пам'ятник встановили на Гетьманських валах у Львові (нині проспект Свободи), а 1932 року монумент перенесли на його попереднє місце. Безслідно зник після закінчення другої світової війни[17].

Див. також

Примітки

  1. ↑ Betlej A., Sito J. U zródeó twórczości Sebastiana Fesingera // Sztuka kresów wschodnich. — Krakow, 1996. — T. 3 — S. 339—359.
  2. ↑ Бобровський О. Пізньобарокові та рококові амвони Східної Галичини // Мистецтво і дослідження. — С. 50.
  3. ↑ Ostrowski J. K. Jan Jerzy Pinsel — zamiast biografii // Sztuka Kresów Wschodnich: materiały sesji naukowej. — 1996. — № 2. — S. 372. (пол.)
  4. ↑ Лильо О. Львівське середовище скульпторів середини XVIII ст. — С. 54.
  5. ↑ а б в г д е ж Mańkowski T. Fesinger Sebastian… — S. 425.
  6. ↑ Zaucha T. Kościół parafialny p.w. Narodzenia Najśw. Panny Marii i Św. Szczepana pirwszego męczenika w Potoku Złotym // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : «Antykwa», drukarnia «Skleniarz», 2010. — T. 18. — S. 213. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 978-83-89273-79-6. (пол.)
  7. ↑ Hornung Z. Olędzki (Olęcki, Olenski, Oleński) Franciszek (ok. 1745—1792) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1978. — T. XXIII/4, zeszyt 99. — S. 792. (пол.)
  8. ↑ а б Pencakowski P. Kościół parafialny p.w. Św. Antoniego we Lwowie (dawniej klasztorny oo. Franciszkanów Konwentualnych) // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : Secesja, 1993. — Т. 1. — S. 50. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej; Cz. I). — ISBN 83-89273-42-X. (пол.)
  9. ↑ Ostrowski J. Kościół parafialny p.w. Św. Józefa w Podhorcach // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : Secesja, 1993. — Т. 1. — S. 90, 97. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej; Cz. I). — ISBN 83-89273-42-X. (пол.)
  10. ↑ пол. krużganek
  11. ↑ Zaucha T. Kościół parafialny p.w. Narodzenia Najśw. Panny Marii i Św. Szczepana pirwszego męczenika w Potoku Złotym… — S. 212—213.
  12. ↑ Лильо О. Львівське середовище скульпторів середини XVIII ст. — С. 55.
  13. ↑ Перша дружина князя Станіслава Вінцентія Яблоновського
  14. ↑ Betlej А. Sibi, deo, posteritati: Jabłonowscy a sztuka w XVIII wieku. — Kraków, 2010. — S. 125—126. — ISBN 978-83-61033-38-7. (пол.)
  15. ↑ Hornung Z. Osiński (Osieński) Antoni (ok.1720—ok.1770) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1979. — T. XXIV. — S. 335. (пол.)
  16. ↑ Rzeźba Lwowska od połowy XVIII wieku do 1939 roku / J. Biriulow. — Warszawa: Neriton, 2007. — S. 14—15. — ISBN 978-83-7543-00-97. (пол.)
  17. ↑ Проєкт «Інтерактивний Львів»: пл. Яворського — пам'ятник Станіславу Яблоновському (не існує). lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 21 травня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)

Джерела

  • Лильо О. Львівське середовище скульпторів середини XVIII ст. — С. 52—63.
  • Лильо О. Фесінгер Себастьян // Довідник з історії України. Інститут історичних досліджень Львівського державного університету ім. І. Франка. — Київ, 1999. — Т. 3. — С. 501.
  • Mańkowski T. Fesinger Sebastian // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Nakładem Polskiej Akademii Umiejętnjśći, 1948. — T. VI, zesz. 30. — S. 425. (пол.)
  • Sito J., Betlej A. U źródeł twórczości Sebastiana Fesingera // Sztuka kresów wschodnich: materiały sesji naukowej. — Kraków, 1996. — nr II. — S. 339—359. (пол.)