|
Світова мережа біосферних заповідників
 Світова мережа біосферних заповідників (англ. World Network of Biosphere Reserves) — мережа біосферних заповідників міжнародного значення під патронажем ЮНЕСКО, встановлена на Міжнародній конференції з біосферних заповідників (англ. International Conference on Biosphere Reserves) в Севільї в 1995 році. На даний момент (2019 рік) існує 686 біосферних резерватів в 122 країнах по цілому світі, в тому числі 20 транскордонних об'єктів.[1] В деяких джерелах біосферні резервати називають біосферними заповідниками. Кількісний поділКраїни на території яких нараховується більше ніж 10 заповідних резерватів (станом на 2013 рік).  Історія створення мережіІдея створення спеціальних зон, в яких можна займатися не тільки збереженням біологічного різноманіття, а й моніторингом екологічних процесів, з'явилася майже відразу. У 1974 році в США був заснований перший біологічний резерват, основною діяльністю якого було проведення довгострокових досліджень (по базі даних програми перші біосферні заповідники з'явилися в 1976 році[2]). У 1976 році було визначено поняття біосферного резервату. Перші біологічні заповідники відкривалися на базі вже існуючих природоохоронних територій, переважно національних парків і заповідників, де стали проводитися наукові дослідження під егідою МАБ. Відповідно, вони практично не виконували функції співпраці і у них була відсутня перехідна зона[2] У 1983 році в Мінську , СРСР, пройшов перший Конгрес з біосферних резерватів, в результаті якого був вироблений детальний план розвитку . У 1992 році на саміті «Планета Земля» в Ріо-де-Жанейро була прийнята конвенція про біологічне різноманіття, яка підтвердила необхідність глобального аналізу соціальних та економічних проблем разом з проблемами навколишнього середовища. Конвенція представила екосистемний підхід і сформулювала ідею залучення місцевого населення у збереження і розвиток місцевого навколишнього середовища. Севільська конференція ЮНЕСКО в 1995 році сформувала Севільську стратегію і прийняла Положення про біосферні резервати. У положенні визначаються процеси формування мережі, номінації, затвердження і виключення резерватів, періодичні перегляди діяльності. Севільська стратегія стала основоположним документом у роботі програми . Динаміка кількості біосферних резерватів у світі
Визначення біосферного резерватуЩе в 1970 — х роках фахівці ООН запропонували для біосферних резерватів концепцію зонування, яка полягає у створенні трьох спеціальних зон: ядро, буферна зона і транзитна зона[3]. Ядро, або основна територія, — найменш порушена екосистема. Воно користується довгостроковій захистом і дозволяє зберігати біологічну різноманітність. У ядрі проводяться дослідження й інша діяльність яка не вносить великих порушень, наприклад, освітня. У біосферному заповіднику може бути одна або кілька основних територій (кластерний тип ядра). Буферна зона розташовується навколо ядер або примикає до них. Вона використовується для здійснення екологічно безпечної діяльності, наприклад, екотуризму, а також прикладних та фундаментальних досліджень. Буферна зона повинна бути чітко визначена. Транзитна зона, або господарська зона, допускає розміщення населених пунктів і деяку сільськогосподарську діяльність. У господарській зоні місцеві адміністрації та інші організації працюють спільно з метою раціонального управління і стійкого відтворення ресурсів[4]. Збереження біорізноманіття в зоні з найбільш суворим природоохоронним режимом є основним результатом зонування. У буферній зоні існують менш жорсткі обмеження природокористування, а в транзитній зоні обмеження стосуються тільки певних форм діяльності, які можуть завдати непоправної шкоди природним комплексам, які охороняються у біосферних резерватах. Співробітники резервату не мають повноважень здійснювати контроль за землекористуванням в господарській зоні. Переговори носять добровільний характер, заснований на взаємному визнанні інтересів. У разі виникнення протиріч при відсутності законодавчої бази захист біосферних резерватів з боку держави в господарській зоні практично неможлива. Включення до мережіЗгідно 3 статті Положення, для включення в міжнародну мережу кожен біосферний заповідник повинен виконувати ряд взаємодоповнюючих функцій: збереження, розвитку і науково-технічну функцію. Біосферні резервати затверджуються Міжнародним координаційним радою програми «Людина і біосфера» за заявкою відповідної держави[5]. Регіональні мережіВажливу роль у роботі програми «Людина і біосфера» грають регіональні мережі. Регіональних мереж п'ять. Вони не мають суворих кордонів і ряд держав бере участь у роботі декількох мереж, наприклад, в базі даних програми біосферні резервати Алжиру включені як в ліги арабських держав, так і в регіональну мережу Африки. Біосферні заповідники розподілені по регіональних мережах наступним чином:
Всесвітня мережа біосферних резерватів в АфриціОсновна стаття: Всесвітня мережа біосферних резерватів в Африці Африканська мережа була створена на регіональній конференції по кооперації біосферних резерватів в галузі збереження біорізноманіття та сталого розвитку, яка проходила в 1996 році в Дакарі, Сенегал. Наступна зустріч у рамках мережі пройшла в Кейптауні, ПАР, з 10 по 15 вересня 2007 року, остання зустріч відбулася Найробі, Кенія, з 13 по 18 вересня 2010 року. Для збільшення ефективності роботи регіональної мережі було створено чотири тематичних підпроєкти щодо зонування і поліпшення функціонування біосферних заповідників, для зв'язку біосферних заповідників з місцевими адміністраціями, включаючи соціальну і фінансову взаємодію, щодо створення транскордонних міжнародних біосферних заповідників, по логістичній підтримці функціонування заповідників[6].
Всесвітня мережа біосферних резерватів у Лізі арабських державОсновна стаття: Всесвітня мережа біосферних резерватів у Лізі арабських держав Арабська мережа біосферних резерватів була офіційно створена в 1997 році на зустрічі в Аммані, Йорданія. Метою створення регіональної мережі є об'єднання зусиль національних комітетів країн Ліги арабських держав з створення біосферних резерватів та проведення спільних досліджень. Учасники мережі сформували координаційну раду. На зустрічах ради також проходять наради експертів і технічних робочих груп. Остання зустріч координаційної ради, пройшла в 2010 році в Лівані на території біосферного резервата Шуф[7].
Всесвітня мережа біосферних резерватів в Азії і Тихоокеанському регіоніОсновна стаття: Всесвітня мережа біосферних резерватів в Азії і Тихоокеанському регіоні Регіональна мережа біосферних заповідників в Азії і Тихоокеанському регіоні є єдиною мережею, яка в свою чергу розділена на секції:
Східно — Азійська мережа біосферних резерватів була утворена в 1994 році[8] і включає такі країни як Північна Корея, Республіка Корея, Китай, Монголія, Японія. У 1998 році до мережі приєдналася Росія. Співробітництво здійснюється 16 біосферними заповідниками, які знаходяться в азійській частині країни. Загальні наради в рамках САМБР проводяться за підтримки Пекінського бюро ЮНЕСКО раз на два роки.[9]. Південно — Східно — Азійська мережа біосферних заповідників була утворена в 1998 році і включає такі країни як Камбоджа, Китай, Індонезія, Японія, Лаос, Малайзія, М'янма, Філіппіни, Таїланд і В'єтнам. Крім того, до нарад часто приєднується Австралія[10]. Мережа працює в рамках регіонального бюро Юнекс у Джакарті[9]. Тихоокеанська мережа біосферних заповідників була утворена в 2006 році і включає в себе чотири острівних держави у Тихому океані : Федеративні Штати Мікронезії , Кірибаті , Палау і Самоа . Створення тихоокеанської мережі відображає інтереси регіону в повноправну участь у міжнародній мережі біосферних заповідників. В даний час в регіоні створено три біосферних заповідника[11]. Південно — та Центрально — Азійська мережа біосферних заповідників була утворена в 1998 році і включає такі країни як Бангладеш, Бутан , Індія, Іран, Монголія, Непал, Пакистан і Шрі-Ланка .[12]
Всесвітня мережа біосферних резерватів в Європі та Північній АмериціОсновна стаття: Всесвітня мережа біосферних резерватів в Європі та Північній Америці Європейська мережа біосферних заповідників є найбільшою і найстарішою серед регіональних мереж. Вона включає 34 країн Європи , Канаду та США і представляє 289 біосферних резервати. Зустрічі представників європейської мережі проходять майже кожні два роки з 1986 року[13].
Всесвітня мережа біосферних резерватів в Латинській Америці і країнах Карибського басейнуОсновна стаття: Всесвітня мережа біосферних резерватів в Європі та Північній Америці Латиноамериканська регіональна мережа покликана посилити діяльність програми в країнах Латинської Америки і Карибського басейну, а також Іспанії та Португалії допомогою консолідації зусиль національних комітетів у сфері співпраці та створення нових біосферних заповідників. 14-а нарада регіональної мережі пройшло разом з першою латиноамериканською конференцією з 9 по 14 листопада 2010 року в Пуер-Морелос, Мексика[14].
Біосферні резервати за країнамиСписок країн на території яких розташовані біосферні резервати, їх кількість станом на 2013 рік.
Транскордонні біосферні резерватиСтаном на листопад 2012 року у світову мережу біосферних заповідників входять 12 транскордонні резервати з 21 країни світу.[15]
Примітки
 Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Біосферні заповідники ПосиланняВікісховище має мультимедійні дані за темою: Світова мережа біосферних заповідників |
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
