|
Саллі Гарднер у галопі
«Кінь у русі» (англ. Horse in Motion) — серія з шести картотек, створених Едвардом Майбріджем. Кожна картотека складається з шести-дванадцяти хронофотографічних знімків, що зображують рух коня. Мейбрідж зняв фотографії в червні 1878 року. Всесвітню популярність здобула картотека «Саллі Гарднер у галопі» (англ. Sallie Gardner at a Gallop). Ця серія і подальші подібні експерименти з хронофотографією є важливим кроком у розвитку кінематографа. Фотографії надруковано у випуску журналу Scientific American 19 жовтня 1878 року. Знімання Майбріджу замовив Ліленд Стенфорд, промисловець і верхівець, який уклав парі з двома приятелями, що під час галопу є моменти, коли кінь не торкається землі жодним з копит[1]. Довести це можна було тільки за допомогою фотографії, оскільки людське око не здатне стежити за швидкими рухами коня. На знімках видно, що всі чотири ноги в якійсь фазі руху дійсно одночасно не торкаються землі, хоча це відбувається тільки тоді, коли кінцівки «зібрані» під тілом, а не «витягнуті» вперед і назад, як це зображали в живопису. КартотекиКартотеки захищені авторським правом 1878 року.
Існують різні версії картотек з деякими відмінностями. Деякі з них дуже відредаговані, кінь і вершник на них зображені як темні силуети, тоді як інші версії зберігають більше від оригінальних фотографічних зображень (пор., наприклад, обидві ілюстрації Саллі Гарднер у цій статті). Одна версія «Ейба Еджингтона» також датується 11 червня 1878 року замість 15 червня 1878 року. Дехто вважає, що дія відбувалася на іподромі Стенфорда в Менло-парк, а не на дорозі Пало-Альто. Картотеки також випущено в Німеччині з назвою Das Pferd im Bewegung і у Франції з назвою Les Allures du Cheval. Розробка Ліленд Стенфорд мав велику ферму, де він розводив і навчав коней, які брали участь у перегонах. Його цікавила їхня хода. За однією з версій, крім загального інтересу до скакунів з боку забезпечених людей того часу, увагу Стенфорда до цього питання викликало те, що він уклав з цього приводу парі на суму 25 000 доларів, а згідно з іншою, він хотів перевірити результати дослідження французького фізіолога і винахідника Етьєна-Жуля Маре[2][3], який 1868 року досліджував рух коня, що йде галопом[4]. За його графіками, створеними 1870 року, рисувальники могли відновити положення коня за різних алюрів[3]. Їх вигравірували і вони обійшли «весь світ конярів», потрапивши до Каліфорнії 1872 року[3][* 1]. Стенфорд найняв фотографа Едварда Майбріджа 1872 року, коли він хотів сфотографувати свого улюбленого коня в галопі. Спочатку Майбрідж вважав, що неможливо зробити хороший знімок коня в русі, але після декількох невдалих спроб йому вдалося отримати задовільний результат[* 2]. У липні 1877 року Майбрідж намагався задовольнити вимоги Стенфорда серією чітких фотографій коня на кличку Оксидент під час його руху з гоночною швидкістю на іподромі Юніон Парк у Сакраменто, Каліфорнія. Він зафіксував коня на фотографії з усіма чотирма ногами над землею. Один з відбитків фотографії надіслали в місцеву каліфорнійську пресу, але оскільки виявилося, що негатив фотографії відретушовано, преса не стала публікувати знімок. Проте, оскільки ретушування негатива вважалося в той час прийнятною практикою, завдяки цій фотографії Майбрідж отримав нагороду на дванадцятій промисловій виставці в Сан-Франциско. Наступного року Стенфорд дав завдання Майбріджу: використати декілька камер, щоб сфотографувати коня в галопі на фермі Пало-Альто[* 3]. 15 червня 1878 року в присутності преси Майбрідж сфотографував коня на ім'я Саллі Гарднер, вирощеного в штаті Кентуккі. .jpg) Він розташував камери вздовж шляху, паралельного руху коня. Майбрідж використав 24 камери, відстань між якими становила 27 дюймів (69 см). Фотографії зроблено послідовно з інтервалом 1/25 с, при цьому швидкість затвора була розрахована не менш ніж на 1/2000 с. Жокей Домм змусив коня рухатися галопом, він скакав зі швидкістю 36 миль/год (58 км/год). На кількох фотографіях коня дійсно знято з чотирма піднятими над землею ногами (с. 86-87)[5], а за послідовного демонстрування фотографії створювали ефект руху, тобто фільму. Майбрідж виготовляв відбитки знімків на місці; коли представники преси помітили на знімках порвані ремені на сідлі Саллі, вони переконалися в справжності відбитків. Хоча ходили чутки, що Стенфорд зробив велику ставку на результат дослідження, історик Філіп Продгер сказав: «Я особисто вважаю, що історія цієї ставки є вигаданою. Немає жодних свідчень очевидців про те, що ці ставки коли-небудь траплялися. Все це чутки й інформація з других рук». 1878 року цю серію знімків випущено повсюдно, вони стали відомі не тільки в США, але й у Європі. За зауваженням історика кіно Жоржа Садуля: «Вони викликали захоплення вчених-дослідників і обурення художників-академістів, які стверджували, що фотооб'єктив „бачить“ неправильно»[4].  Визначний американський художник-реаліст Томас Ікінс і викладач (учень академіста Жерома, відомого своїм інтересом до анімалістики) на основі серії фотографій Майбріджа зробив слайди для використання в навчальних цілях. 1879 року Ікінс написав картину «Травневий ранок у парку», що зображає упряжку з чотирьох коней, анатомічне положення ніг яких відтворено за фотографіями Майбріджа. У 1878—1882 роках досліди тривали, в їх ході усувалися недоліки і помилки початкового методу. Так, довелося зіткнутися з занадто великою міцністю шнурів, які не розривалися в потрібний момент, а стягували з місця і перекидали кабіни, апарати, пластинки і навіть самих операторів, а мотузки, протягнуті через бігову доріжку, лякали деяких тварин[3][4]. Крім того кінь, крок якого нерівномірний, за цього способу сам визначав момент експозиції, і таким чином знімки здійснювалися не через певні, строго рівні проміжки[3]. Наслідки   1880 року Майбрідж почав переглядати кольорові версії своїх записів за допомогою свого зоопраксископа. Того ж року він виступив з презентацією в Каліфорнійській школі мистецтв; це була найраніша з відомих демонстрацій кінофільмів. У лютому 1888 року після лекції в штаті Нью-Джерсі Майбріджа відвідав уражений виступом Томас Едісон, який нещодавно винайшов фонограф. Винахідник запропонував об'єднати фонограф і зоопраксископ в один пристрій, але досягнутої домовленості так і не реалізували. Незабаром Едісон подав патентну заявку на «кінетоскоп», що поклав початок історії кінематографа. У Європі знімки Майбріджа справили глибоке враження, зокрема й на художників-анімалістів і баталістів. Зокрема такі фотографії використовували Мейссоньє і Едґар Деґа[3][6]. Мейссоньє, побачивши ці знімки, зрозумів, що положення ніг коня на них не збігалося з академічними канонами: «фотографія спростовувала Рафаеля, Ораса Верне і Жеріко»[3]. З цього приводу зав'язалося листування між мільйонером і одним з найдорожчих на той час художників, після чого Стенфорд відправив Майбріджа, з метою продемонструвати його досягнення, в Європу, де його роботи вже «отримали такий резонанс, що прибуття в Париж було подією». За допомогою зоопраксископа він провів у Маре показ для наукових кіл[3]. У вересні 1881 року Мейбрідж показав свої роботи в розкішному особняку Мейссоньє, де з цього приводу був присутній «весь Париж». Після того як показали фотографії і дехто став обурюватися неправдоподібністю зображених поз, у майстерні натягли екран, на який проєктувалося зображення за допомогою чарівного ліхтаря особливої конструкції, в який вставили скляні пластинки з малюнками, зробленими за миттєвими фотографіями коня в галопі: «Коли стало темно, малюнки на екрані ожили. Найнедовірливіші здалися перед очевидністю. Коли ці, на перший погляд неправдоподібні, малюнки прийшли в рух, вони виявилися цілком природними і нормальними»[3]. Ця вистава, через особливий склад глядачів, набула всесвітньої популярності: настільки, що історик американського кіно Террі Ремзі[en] (1885—1954) назвав його першою демонстрацією рухомих фотографій, якій, як вказує Садуль, «передували численні генеральні репетиції»[3]. 1882 року в Англії Майбріджа чекав успіх ще більший, ніж у Франції. Він замінив свій перший апарат проєкційним праксиноскопом, випущеним винахідником Емілем Рено, який мав ще кращі демонстраційні характеристики. За допомогою апарату Рено в Лондоні провели демонстрацію в присутності принца Вельського, фізіолога Томаса Гакслі, прем'єр-міністра Вільяма Ґладстона, поета Альфреда Теннісона та інших знаменитостей і представників найвищого світу[3]. Цього ж року Стенфорд залучив до проєкту, з метою вдосконалення затвора, інженера Джона Д. Ісаакса, якому вдалося створити автоматичне пристосування для знімань, використовуючи механізм швейцарських музичних скриньок[3]. 1882 року стосунки між Майбріджем і Стенфордом погіршилися. Стенфорд замовив книгу «Кінь у русі: миттєві знімки» (англ. The Horse in Motion: as Shown by Instantaneous Photography), яку пізніше написав його друг, верхівець Дж. Д. Б. Стіллман. У книзі стверджувалося, що в ній наведено «моментальні» фотографії, однак насправді ілюстраціями були фотографії Майбріджа. Про нього в книзі згадувалося лише в додатку, як про працівника Стенфордського університету, який написав звіт. Як наслідок, британське Королівське товариство мистецтв, яке раніше погодилось фінансувати подальші експерименти Майбріджа з фотографування тварин у русі, відкликало фінансування. Його позов проти Стенфорда суд відхилив[7]. На думку Садуля, охолодження відносин між ними викликало тріумфальне повернення Майбріджа з Європи[3]. Як зазначав Жорж Садуль, історія замовчує, чи виграв мільйонер своє парі, після всіх понесених ним витрат, що складали на той час суму близько $40 000:
Незабаром Майбрідж отримав підтримку Пенсильванського університету, який заснував спеціальний комітет з оцінення наукової цінності робіт фотографа. Університет опублікував його роботу у вигляді великого портфоліо із 780 коллотипій під назвою «Локомоція тварин: електро-фотографічне дослідження послідовних фаз руху тварин», 1872—1885. Пластини мали розміри 19 на 24 дюйми; загальна кількість зображень становила близько 20 000. Опубліковані листи включали 514 людей і тварин в русі: 27 пластин з рухом жінок, 16 з рухом дітей, 5 пластин з рухом дорослих чоловіків та 221 з тваринами. Джакомо Балла, один з засновників італійського футуризму, використовуючи досліди Майбріджа і Маре, створив серію картин «Штудії дівчинки, що вибігає на балкон» (1912), де фази руху не тільки чергувалися, але й накладалися одна на одну. Таким чином виражалася футуристична концепція передання руху[6]. Фотоексперимент з конем згадав в одній зі своїх книг математик Яків Перельман. Експеримент «Саллі Гарднер» став темою для Google Doodle 9 квітня 2012 року (до 182-ї річниці від дня народження Майбріджа). Див. такожКоментарі
Примітки
Література
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
