Розпочавши навчання в класичній гімназії в Житомирі, в 1888 р. закінчив Київську Першу гімназію зі срібною медаллю. За твір «Про управління римськими провінціями в останній період республіки» (рос.Об управлении римскими провинциями в последний период республики), був представлений в київське відділення Товариства класичної філології і педагогіки, й отримав Пироговську премію. Розпочав навчання в Київському університеті, перевівся в Петербурзький університет, який закінчив у 1892 р.. По закінченні університету був залишений для підготовки до професорського звання[6]. У 1892—1895 рр. викладав в Царськосельській Миколаївській гімназії.
Гіпотеза Ростовцева про витоки савроматів і сарматів
У IV—II ст. до н. е. античні автори розрізняли сарматів і савроматів,[14] однак, вже древні римляни почали ототожнювати їх, зокрема, Пліній Старший у I ст. н. е. писав:
...там живуть, грецькою, савромати, яких римляни називають – сармати...
після чого ці дві назви надовго стають синонімами.[15]
В 1910-х роках Михайло Ростовцев, опираючись на археологічні дані, висловив і далі обстоював гіпотезу, що ці назви стосувалися різних народів. На противагу йому у Радянському союзі притримувалися версії про тотожність назв — її обстоювала «московська школа» істориків на чолі з професором Борисом Граковим[15] і саме вона відображена у радянських енциклопедіях.[16]
Ростовцев пропонував розділити культуру Поволжя, Приуралля і Дону на два періоди: савроматську (VI—III ст. до н. е.) і сарматську (починаючи з II ст. до н. е.)
Професор розрізняв ці дві культури за поховальним обрядом:[15]
У савроматів поховання є колективними і являють собою великі квадратні могили, з дромосами-коридорами, які ведуть в могилу. Над могилами насипані кургани, самі поховання орієнтовані на захід.
Натомість сарматські поховання є індивідуальними і починають з'являтися за Доном лише з ІІ ст. до н. е. , вони являють собою вузькі ями, що є впускними могилами і орієнтовані на південь або північ.
Зрештою, ці ідеї були не прийняті в Радянському Союзі: Граков критикував Ростовцева у своїх статтях,[17] а самого Ростовцева у 1928 виключили з Академії наук СРСР і лише у 1990 році поновили посмертно.[18]
У XXI ст. українські вчені, зокрема, доктор історичних наук Симоненко Олександр, опираючись на результати останніх археологічних досліджень, схиляються до гіпотези Ростовцева, в той час як в Росії панівною лишається переоформлена радянська версія,[15] яка на початку 2000-х отримала нову назву «Скіфо-сибірський світ».
Праці
Михайло Ростовцев — автор низки цінних праць про грецьку та скіфську старовину на півдні Україні, зокрема:
(рос.)«Античная декоративная живопись на юге России» (1914),
↑Див.: Зуев В. Ю. Материалы к библиографии М. И. Ростовцева // Скифский роман. М., 1997. — С.213—217; Парфянский выстрел. М., 2003, — С.318—387 (див. два розділи: «Птолемеевский Египет Ростовцева» и «Селевкидовское царство Ростовцева», які є публікацією оригінального авторського російського тексту двох розділів з VII тому The Cambridge Ancient History).
