uk %D0%A0%D0%B0%D0%B4%D1%80%D1%83%D0%B6

Радруж
Країна	Польща
Воєводство	Підкарпатське воєводство
Повіт	Любачівський повіт
Гміна	Горинець-Здруй
Населення	231 осіб (2011)
Часовий пояс	UTC+1, влітку UTC+2
Телефонний код	(+48) 16
Поштовий індекс	37-620
Автомобільний код	RLU
SIMC	0602928
GeoNames	760741
OSM	↑1746433 ·R (Ґміна Горинець-Здруй)
	Радруж Радруж (Польща)
	Радруж Радруж (Підкарпатське воєводство)

Радруж (пол. Radruż) — село в Польщі, у гміні Горинець-Здруй Любачівського повіту Підкарпатського воєводства. Розташоване на Закерзонні, на кордонні з Україною. Населення — 231 особа (2011^[1]).

Назва

У 1977-1981 рр. в ході кампанії ліквідації українських назв село називалося Роздроже (пол. Rozdroże).

Історія

Вперше згадується в 1444 р. В середині XVI ст. село налічувало понад 500 мешканців, які займалися рільництвом, вівчарством і бортництвом, були також 3 корчмарі, мельник, коваль, тесля і токар. Наприкінці XVIII ст. в селі проживало 1648 жителів, з них 1600 греко-католиків, 40 римо-католиків і 8 юдеїв.

У 1939 році в селі проживало 2 590 мешканців, з них 2 410 українців-грекокатоликів, 10 українців-римокатоликів, 90 поляків (колоністи кінця XIX ст., жили в окремій колонії) та 20 польських колоністів міжвоєнного періоду і 60 євреїв^[2]. Село входило до ґміни Врублячин Равського повіту Львівського воєводства.

Наприкінці вересня 1939 р. село зайняла Червона армія. 27.11.1939 постановою Президії Верховної Ради УРСР село включене до новоутвореної Львівської області^[3], а 17 січня 1940 року — до Немирівського району. В червні 1941, з початком Радянсько-німецької війни, село знову було окуповане німцями. В липні 1944 року радянські війська оволоділи селом, а в жовтні 1944 року село зі складу Львівської області передано Польщі. Українців добровільно-примусово виселяли в СРСР, але вони чинили спротив у рядах УПА і підпілля ОУН. Решту українців у 1947 р. депортовано на понімецькі землі^[4].

На цвинтарі на могилах полеглих героїв УПА встановили хрести і пам’ятник, який став об’єктом наруги для польських шовіністів^[5]^[6].

У 1975-1998 роках село належало до Перемишльського воєводства.

Церкви

До заборони УГКЦ в селі була парафія Немирівського деканату Перемишльської єпархії.

У селі знаходиться дерев'яна Церква святої Параскеви з першої половини 17 ст., яка входить у світову спадщину ЮНЕСКО. В ній зберігся один з найстаріших стінописів, сюжетно і композиційно поєднаний з іконостасом. Цінні ікони 15 ст. (св. Микола) зберігаються у Львівському Музеї Українського Мистецтва.

Дерев’яна церква св. Миколи Чудотворця збудована в 1931 р. Після виселення українців церкву перетворено на костел.

Збереглись кам’яні придорожні хрести і каплички.