Радава
Радава (пол. Radawa) — село в Надсянні, в Польщі, у гміні В'язівниця Ярославського повіту Підкарпатського воєводства. Розташоване над устям річки Радавка при впадінні в Любачівку (права притока Сяну). Населення — 382 особи (2011[1]), у тому числі 202 жінки та 180 чоловіків[2]. ІсторіяУ 1387 р. село віддане королевою Ядвігою Яну з Тарнова за участь в анексіоністському поході на Руські землі. В XVI ст. Ганна Алоїза Ходкевич подарувала село єзуїтам з Ярослава. У 1887 р. в селі було 2 водяні млини, костьол і давня дерев'яна церква, 134 будинки і 753 мешканці, з них 405 греко-католиків, 265 римокатоликів і 68 юдеїв. Більшість земель належали графу Вільгельму Семінському (в маєтку були 3 будинки і 16 мешканців), три чверті земель — піщисті та непридатні для землеробства, у 1887 році засаджені сосною. Костьол був парафіяльним для шести довколишніх сіл, а церква уже втратила парохіяльний статус і належала до парохії Цетуля. 15 червня 1934 р. присілок Ігначе вилучений з сільської гміни Старе Село Любачівського повіту і включений до сільської гміни Радава Ярославського повіту[3]. З 1 серпня 1934 р. село було центром ґміни Ярославського повіту Львівського воєводства. У 1939 році в селі проживало 1130 мешканців (710 українців, 380 поляків і 40 євреїв)[4]. У середині вересня 1939 року німці окупували село, однак уже 26 вересня 1939 року мусіли відступити, оскільки за пактом Ріббентропа-Молотова правобережжя Сяну належало до радянської зони впливу. 27.11.1939 постановою Верховної Ради УРСР село Радова включене до Любачівського повіту[5]. 17 січня 1940 року територія ввійшла до новоутвореного Синявського району Львівської області. 3 квітня 1940 р. РНК України своєю ухвалою постановила виселити село і мешканців переселили в Ізмаїльську область.[6] У червні 1941, з початком Радянсько-німецької війни, Радава знову була окупована німцями і мешканці отримали можливість повернутися в село. В липні 1944 року радянські війська оволоділи цією територією. У жовтні 1944 року західні райони Львівської області віддані Польщі. В 1944-46 роках 11 сімей (36 осіб) української громади були виселені до населених пунктів Дрогобицької та Станіславської областей УРСР[7]. У 1975—1998 роках село належало до Перемишльського воєводства. ДемографіяДемографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][8]:
Примітки
Джерела
|
Portal di Ensiklopedia Dunia