Піаніда Борис Микитович

Піаніда Борис Микитович
Піаніда Борис Микитович
Народився	30 травня 1920 ; с. Дячкове, Полтавська губернія, УНР
Помер	8 березня 1993 (72 роки) ; Ірпінь, Київська область, Україна
Поховання	Ірпінь
Громадянство	УНР; СРСР; Україна
Діяльність	художник, мистецтвознавець
Alma mater	Київський державний художній інститут (1947)
Науковий ступінь	кандидат мистецтвознавства (1951)
Вчителі	Донцов Матвій Олексійович, Векштейн Леонід Семенович, Шовкуненко Олексій Олексійович, Яблонська Тетяна Нилівна і Єлева Костянтин Миколайович
Відомі учні	Заславський Веніамін Фішельович
Заклад	Київський державний художній інститут
Учасник	німецько-радянська війна
Членство	Спілка радянських художників України
Жанр	портрет і пейзаж
Партія	КПРС
Нагороди
	; ; ;

|країна=

Борис Микитович Піаніда (справжнє прізвище — П'янида; 30 травня 1920, Дячкове — 8 березня 1993, Ірпінь) — український живописець, монументаліст, мистецтвознавець і педагог; член Спілки художників України з 1947 року. Кандидат мистецтвознавства з 1951 року.

Біографія і творчість

Народився 30 травня 1920 року в селі Дячковому (нині Полтавський район Полтавської області, Україна). Мистецтво студіював у Матвія Донцова та в Полтавському палаці піонерів у Леоніда Векштейна. У 1938—1941 роках навчався у Харківському художньому інституті. Брав участь у німецько-радянській війні. Нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня (18 квітня 1991)^[1]. У 1942 році отримав пораненя і контузію і був демобілізований.

У 1943—1944 роках навчався у художній академії в Загорську; у 1945—1947 роках — у Київському художньому інституті, був учнем Костянтина Єлеви, Олексія Шовкуненка, Тетяни Яблонської; у 1951 році закінчив аспірантуру при Академії архітектури УРСР^[2].

Протягом 1951—1968 років працював у Києві в Інституті монументального живопису і скульптури Академії архітектури УРСР та у Київському зональному науково-дослідному інституті архітектури споруд Академії будівництва та архітектури УРСР^[3]; з 1968 року — викладач, доцент Київського художнього інституту. Член КПРС з 1972 року. Мешкав у Києві в будинку на вулиці Артема, № 12, квартира № 14.

Упродовж 1974—1993 років мешкав у місті Ірпені в будинку по вулиці Тургенівській, № 18 (отримав у спадщину будинок Матвія Донцова в якому, разом з дружиною, створив музей-садибу Матвія Донцова)^[4]. Помер в Ірпені 8 березня 1993 року. Похований у Ірпені.

Творчість

Працював в галузях станкового (писав портрети, пейзажі) і монументально-декоративного живопису (розписи, мозаїка, вітражі), станкової графіки, а також історії мистецтв і художньої критики.

Живопис

«Автопортрет» (1938);
«Дорога до Самарканда» (1944);
«Портрет лейтенанта Н-ського санбата Т. Титаренко» (1944);
«За рахунок ворога» (1945);
«Переправа ковпаківців через Дніпро в місті Лоєві у 1942 році» (1947);
«Щорс» (1949);
«Зима в Загорську» (1949);
«Пам'ятник Миколі Гоголю в місті Полтаві» (1952);
«Портрет народного артиста УРСР Олексія Ватулі» (1954);
«У вечірню годину» (1957);
«Вечір» (1958);
«Дніпропетровський мотив» (1961);
«На Полтавщині. Влітку» (1962);
«Осінній вечір» (1966);
«Тополі» (1967);
«Осінь тільки починається. (На бульварі Тараса Шевченка в Києві)» (1967);
«Над ставом» (1968);
«Портрет мистецтвознавця, реставратора Софії Київської Луки Калениченка» (1976);
«Інтер'єр Володимирського собору в Києві» (1979);
«У вітряний день» (1980);

Графіка

«Бані Кирилівської церкви в Києві» (1972);
«На новобудовах Києва» (1974);
«Будинок-музей художника Матвія Донцова в Ірпіні» (1976);
«У непогожий осінній день» (1978);
«Скульптор Іван Шаповал» (1980).

Створив монументальні роботи для Будинків культури в міста Нової Каховки (1953—1954), селища Рутченкового (1955), села Ксаверівки (1960), Кременчуцької ГЕС (1959—1960). У 1964 році виконав панно із 37 композицій для клубу в Моринцях.

Окремі роботи художника збенрігаються у Національному художньому музеї України, Національному музеї історії України та Національномуй музеї Тараса Шевченка у Києві, Шевченківському національному заповіднику у Каневі, Полтавському, Дніпровському, Кіровоградському, Горлівському художніх музеях.

Брав участь у мистецьких виставках у Полтаві з 1940 року, Києві з 1945 року, Москві у 1947—1948, 1960 роках, Празі у 1948 році. Персональні виставки відбулися у Полтаві у 1968, 1980 роках, Києві у 1970, 1980 роках.

Праці

Матвій Олексійович Донцов. Київ, 1962;
К вопросу о развитии монументально-декоративного искусства в Украинской ССР // Строительство и архитектура. 1965. Вып. 2;
Звіт митців Полтавщини // Мистецтво. 1968. № 3;
Разговор о синтезе // Декоративное искусство СССР. 1968. № 6;
Українське монументальне мистецтво. Київ, 1970;
Василь Гнатович Непийпиво: Виставка живопису. Каталог. Київ, 1971;
Павло Матвійович Горобець. Виставка живопису і графіки: Каталог. Київ, 1973;
Зінаїда Зацепіна: Каталог виставки. Київ, 1977;
Пензлем і різцем: [До 175-річчя народження Миколи Гоголя] // Народна творчість та етнографія. 1984. № 2.

У мистетві

У 1978 році погруддя художника створив скульптор Іван Шаповал;
У 2012 році вийшов документальний фільм режисера Ліни Агаркової «Борис Піаніда — науковець, митець, педагог»^[5].