Пянида Борис Петрович

Пянида Борис Петрович
Народження	28 листопада 1935(1935-11-28)  Дячкове, Диканський район, Харківська область, Українська СРР, СРСР
Смерть	16 листопада 2020(2020-11-16) (84 роки)
	Буди, Південноміська міська громада, Харківський район, Харківська область, Україна
Країна	СРСР  Україна
Навчання	Миргородський керамічний технікум (1959)
Вчитель	Панащатенко Валентина Степанівна і Богданов Володимир Якович
Діяльність	художник
Працівник	Будянський фаянсовий завод
Член	Спілка радянських художників України
Нагороди

Борис Петрович Пяни́да (28 листопада 1935, Дячкове — 16 листопада 2020, Буди) — український художник кераміки; член Харківської організації Спілки радянських художників України з 1966 року. Батько художника Юрія Пяниди.

Життєпис

Народився 28 листопада 1935 року в селі Дячковому (нині Полтавський район, Полтавської області, Україна) у бідній селянській сім'ї. Протягом 1952—1959 років навчався на художньому відділенні Миргородському керамічному технікумі, був учнем Володимира Богданова, Леоніда Статкевича, Валентини Панащатенко, О. Сухаревського.

З 1959 по 1996 рік працював на Будянському фаянсовому заводі, де разом зі своїми колегами створив унікальний стиль будянського фаянсу. Започаткував на заводі підполивне малювання фарбами, розчинами солей і барвними оксидами металів, зокрема кобальту, нікелю, марганцю. У 1996—1997 роках викладав у Будянській дитячій художній школі народного мистецтва.

Мешкав у селищі міського типу Будах в будинку на вулиці Дачній, № 10, квартира № 74[1]. Помер у Будах 16 листопада 2020 року.

Творчість

Працював в галузі декоративного мистецтва (художня кераміка). Серед робіт:

декоративні тарелі

• «Реве та стогне Дніпро широкий» (1961);
• «Повсихали сади зелені» (1964);
• «Пожежа в степу» (1965);
• «Табун» (1965);
• «Дерево-птах» (1966);
• «Юність» (1966);
• «Тачанка» (1967, співавтор Олександра Рибіна);
• «Весна» («Ох! Зірка в серце впала») (1970);
• «Їхав козак на війноньку» (1970);
• «Впала ніч» (1973);
• «Танок птахів» (1974);
• «Скорбота» (1981);
• «Ранок» (1982);
• «Нічна птаха» (1983);
• «Тривога» (1983);
• «Ой, під вишнею…» (1984);
• «Кує зозуля» (1985);
• «Хліб» (1985);
• «Покоси» (1986);
• «Квіти рідного краю» (1987);
• «Долина квітів» (1996);
• «І день і ніч» (1996);
• «В гостях у мами» (1996);
• «Сумно мамі» (1996);
• «Ідуть дощі» (2000);
• «Ліс» (2000);

набори посуду

• для квасу «Сутінки» (1968);
• для молочних страв «Щедрий вечір» (1970);
• для води «Ой, весно!» (1971), «Вечір» (1976);
• для десерту «Синє цвітіння» (1974);
• для плову «Оазис» (1975);
• для кави «Сині ночі» (1982—1983);
• для риби «Срібна квітка» (1985);
• для закусок «Берег» (1987);
• для вина «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» (1993—1996);

столові набори

• «Сад» (1972);
• «Віночок» (1972);
• «Блакитні тополі» (1974);
• «Криниця» (1976);
• «Ранкові роси» (1977);
• «Надія» (1977—1979);
• «Бузковий вечір» (1982—1983);

декоративні вази

• «Ювілею великого Кобзаря» (1963, співавтори Іван Сень, Микола Ніколаєв);
• «Ніч над містом» (1984);
• «Пам'яті батька» (1984);
• «Старий парк» (1984);
• «Дорога в космос» (1985);
• «Кали» (1985);

інше

• триптих з шамотних настінних плит «Врага не буде, супостата…», «А буде син, і буде мати…», «І будуть люде на землі…» (1964, співавтор Микола Ніколаєв);
• столовий гарнітур «Лугові квіти» (1975—1976);
• набір для українських страв «Соняшники» (1982—1983, два варіанти в бузковій і кобальтовій тональності);
• комплекти для вареників «Ягода» (1985), «Чорнобривці» (1996).

Був автором товарного знаку будянського фаянсу «Півник», який зареєстрований Держком винаходів СРСР 5 серпня 1967 року[2].

З середини 1990-х років, коли підприємство припинило діяльність, зайнявся графікою.

Брав участь у республіканських виставках з 1966 року, зарубіжних — з 1961 року, зокрема в Загребі, Токіо, Парижі, Лейпцигу, Познані, Ріо-де-Жанейро, Монреалі. Персональні виставки відбулися у Харкові у 1986, 1995, 2016 роках.

Посуд та тематичні роботи представлені в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва у Києві, музеях Харкова, Запоріжжя, Полтави, Сум, Оренбурга, Чернігова, Диканьки, Миргорода та Опішні Полтавської області, Буд і Лозової Харківської області, Державному історичному музеї та Музеї-садибі Кусково у Москві.

Відзнаки

• Диплом другого ступеню Головного комітету Виставки досягнень народного господарства Української РСР (1982)[3];
• Почесний диплом Міністерства легкої промисловості СРСР (1982)[3];
• Заслужений художник України з 1999 року[4];
• Стипендія Харківської обласної державної адміністрації в області культури і мистецтва імені Сергія Васильківського (2010)[3].

Примітки

1. Пяніда Борис Петрович / Довідник членів Спілки художників України. Київ. 1998. С. 124.
2. Безрукова, Тетяна (2005). Буди - фаянсова столиця України (українською) . Харків. с. 21.
3. Борис Петрович Пянида (28.11.1935 — 16.11.2020) / Харківський художній музей.
4. Указ Президента України від 8 жовтня 1999 року № 1304/99 «Про відзначення нагородами України працівників культури і мистецтва Харківської області»

Література

• П'яніда Борис Петрович // Українські радянські художники : довідник / відпов. ред. І. І. Верба. — Київ : Мистецтво, 1972. — С. 384.;
• П'яніда Борис Петрович // Словник художників України / відпов. ред. М. П. Бажан. — Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — С. 189—190.;
• П'янида Борис Петрович // Шевченківський словник. Том 2 / Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — Київ : Головна редакція УРЕ, 1977., С. 152;
• В. М. Ханко. П'янида Борис Петрович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.

Біографії   Кераміка   Харківщина