Пробірний аналіз (англ.assaying, assay) — методи кількісного визначення вмісту металів, головним чином благородних, в рудах, продуктах металургійного виробництва, відходах, сплавах, виробах і ін.
Загальний опис
Методи пробірного аналізу дозволяють визначити, наприклад, вміст золота в рудах 0,2–0,3 г/т, а в сплавах — з точністю до 0,1–0,5 проби. Висока точність методів пробірного аналізу дає можливість використати їх як контрольні і арбітражні методи, а на основі їхніх результатів розраховувати вміст благородних металів у покладах корисних копалин, здійснювати контроль за технологією виробництва. Пробірний аналіз виконують пірометалургійними (тигельна плавка, шерберна плавка, купелювання) і хімічними (головним чином випробування на так званому пробірному камені) методами.
Пірометалургійні методи пробірного аналізу базуються на сплавленні досліджуваного матеріалу з флюсами та значною кількістю глету. Матеріал, що містить від 1 до 100 г благородних металів на 1 т матеріалу, сплавляють у тиглях, матеріал з вмістом їх понад 100 г/т — у шерберах. Внаслідок сплавлення утворюються легкоплавкі шлаки й сплав свинцю з благородними металами. Цей сплав далі купелюють, тобто нагрівають у капелі з кісткового попелу. При цьому свинець та інші неблагородні метали окиснюються і оксиди вбираються пористою капеллю. «Корольок» благородних металів, що залишився, зважують на пробірних терезах (наважка до 0,5 г, точність 0,01 мг). Щоб відокремити срібло, «корольок» розбивають в тоненький лист і обробляють азотною к-тою, після чого зважують нерозчинний залишок золота.
При пробірному аналізі ювелірних і побутових виробів визначають їхню пробу. Для цього досліджуваним виробом й одночасно еталонними сплавами благородних металів наносять риски на пробірний камінь і після обробки відповідними реактивами порівнюють їхні кольори.
Ті, хто бажають скоріше дізнатися, яку частку срібла містить мідна руда, палять її, подрібнюють, миють, домішують до центнера збагаченого таким чином матеріалу невелику кількість рудо-жовтого глету, суміш кладуть у тигель і ставлять його на півгодини під муфель у розпеченій пробірній печі. Як тільки внаслідок дії глету при плавці відокремиться шлак, шербер виймають, остиглу суміш очищають від шлаку і знову товчуть. Потім з одним її центнером змішують півтори унції зернистого свинцю, всипають в інший шербер, який ставлять під муфель розпеченої пробірної печі, і додають до суміші трохи порошку певного складного плавня. Розплавлену масу витягують, охолоджують і очищають від шлаку. Потім її варять на капежу доти, поки весь свинець трохи випарується і не залишиться одне срібло.
За своєю формою пробірні печі бувають округлими або чотирикутними. Останні більше пристосовані для проби руд. За матеріалом, з якого печі зроблені, розрізняють пробірні печі цегляні, залізні й іноді глиняні. ...Цегляні печі встановлюють нерухомо на одному місці, а глиняні та залізні можна пе-реносити з місця на місце. Цегляні печі можна скласти швидше, але залізні міцніші, а гли-няні зручніші.
Neu-eröfnetes Probier-Buch: darinnen nicht nur alle Geheimnisse der Probier-Kunst, die Zurichtung und Figirung derer Ertze, die Schmeltzung derselben und einige chymische Hand-Griffe entdecket werden, sondern auch wie ein jeder diese edle Kunst ohne andern mündlichen Unterricht von Anfang bis zu Ende erlernen, gelehret wird. Rüdiger, Lübeck 1744 (Digitalisierte Ausgabe der Universitäts- und Landesbibliothek Düsseldorf)
Bruno Kerl: Th. Bodemann's Anleitung zur Berg- und Hüttenmännischen Probierkunst. Vervollständigt und theilweise umgearbeitet, zweite Auflage, Verlag der Grosseschen Buchhandlung, Clausthal 1856
Carl Friedrich Plattner: Die Probierkunst mit dem Lötrohre. Dritte Auflage, Verlag von Johann Ambrosius Barth, Leipzig 1853
