Прибалтійсько-фінські народиПрибалтійсько-фінські народи - група фінно-угорських народів, що говорять прибалтійсько-фінськими мовами[1]. Загальні відомостіПроживають на північному заході Росії, у Латвії, Фінляндії, Норвегії та Естонії . До прибалтійсько-фінських народів належать:
Крім того, можна виділити в окрему групу тоємців та їх підгрупи, ще до появи чуді, проте їхня мова вже вимерла. В Архангельській області, Пінезькому повіті, досі існує група населення, яка називає себе чуддю[2]. Крім того, волховська чудь вважалася прибалтійсько фінською народністю. При безперечності мовної генетичної спорідненості прибалтійсько-фінських народів, точний час їхнього розділу на окремі етноси на даний час точно не визначено. Дані археології дозволяють говорити про наявність власної матеріальної культури в усіх народів групи. Для етнічної історії прибалтійсько-фінських народів характерні активні культурні зв'язки всередині групи, а також з балтами, германцями та східними слов'янами. Загальний, характерний для них господарсько-культурний тип - рілле (в давнину - підсічно-вогневе) землеробство, пов'язане зі скотарством, полюванням та рибальством . Найактивніше землеробство розвивалося у південній частині ареалу, на півночі більше значення мало скотарство та полювання. Переважна більшість рибного лову було притаманно прибалтійско-фінським жителям східного узбережжя Балтійського моря: лівів, естонців, фінів та іжори. За віросповіданням фіни та естонці здебільшого — лютерани; карели, вепси, іжора та водь — православні . Примітки
Література
|
Portal di Ensiklopedia Dunia