|
Правило дев'ятки
Пра́вило «дев'я́тки» — правописне правило української мови. Український правопис забороняє писати літеру «і» в запозичених загальних назвах після дев'яти приголосних, а саме: д, т, з (дз), с, ц, ж (дж), ш, ч, р — перед наступною літерою, що позначає приголосний звук (крім «й»)[1]: динамо, квартира, зиґзаґ, родзинка, сигнал, цирк, режим, джинси, машина, чизбургер, принтер тощо — а не дінамо, квартіра, зіґзаґ, родзінка, сігнал, цірк, режім, джінси, машіна, чізбургер, прінтер. Якщо після «і» в іншомовному слові йде «й» або літера, що позначає голосний звук, то правило «дев'ятки» не діє. Наприклад: діадема, тіофен, фантазія, сієста, станція, адажіо, шіїтаке, чіабата, рієлтор, диспрозій, нунцій. В кінці невідмінюваних слів після цих приголосних також пишеться літера «і»: леді, конфеті, смузі, івасі, лонджі, банші, колібрі. Проте, якщо така «і» втрачає своє положення перед голосним, «й» або в кінці невідмінюваного слова і передує приголосному, правило «дев'ятки» набуває дії: пародист (але пародія), кальцит (але кальцій) тощо; таксист (але таксі), фритюр (але фрі) тощо. Окрім того, § 129.I.6 чинного Правопису встановлює традиційне написання через «и» деяких усталених у церковному вжитку слів грецького походження («митра», «єпитимія» і т. ін.), серед яких такі слова, де шуканий голосний розташований після приголосного «дев'ятки» і перед іншим голосним: диякон, християнство тощо. Але чимало подібних слів — дієцезія, тіара тощо — під це «виключення з виключення» не підпадають. На власні назви правило «дев'ятки» не поширюється — після д, т, з, с, р пишуть «і» (Дізель, Тіто, Зімбабве, Міссісіпі, Грімм). ІсторіяВперше правило «дев'ятки» для правопису слів іншомовного походження було сформульовано 1913 року авторами «Граматики руської мови» С. Й. Смаль-Стоцьким і Теодором Ґартнером[2]. Після букв на позначення приголосних т, д, с, з, ц, р пропонувалося писати и (партия, поезия); після букв на позначення приголосних п, б, в, м, ф, ч, к, х та у сполученні з о — писати і (патріот). Однак воно дещо відрізняється від подібного правила в сучасній орфографії, бо вимагало написання и перед усіма приголосним, включаючи й (партийний)[джерело?]. Але вже у Правописі 1919 р. воно набуло сучасного вигляду. Також це правило закріпилось у Правописі-1929 і після його ревізії у 1933 році. У виданні «Українського правопису» 1993 року правило передавання іншомовного і через и після обумовлених «дев'яткою» приголосних поширено на низку власних назв (Аргентина, Сирія, Чилі). Також зазнав зміни правопис деяких загальних назв, які належали до винятків: бравісимо, фортисимо, піанісимо (до 1993 року було бравіссімо, фортіссімо, піаніссімо)[3]. У проєкті правопису 1999 року пропонувалося поширити «правило дев'ятки» на правопис решти іншомовних власних назв: Аристотель, Едип, Сизиф; Занзибар, Сиракузи[4], Міссисипі, Си́дней[5]. Проте проєкт не схвалили. Згідно з чинним українським правописом треба писати: Арістотель (УП, § 90, п. 5, а, 3), Едіп, Сізіф; Занзібар, Міссісіпі, Сідней, але Сиракузи (УП, § 90, п. 5, в, 5). У географічних назвах
Правопис географічних назв відбувається за дещо відмінними від «правила дев'ятки» нормами. Літера и вживається:
У прізвищахЧинний Український правопис у § 104 п. 6-в рекомендує передавати російську літеру «и» українською «и» після дж, ж, ч, ш, щ і ц перед приголосним: Гаршин, Гущин, Дорожин, Лучин, Цецилін, Чичиков, Шишкін, Щиглов; це стосується й прізвищ інших народів: Абашидзе, Вашингтон, Джигарханян, Жильєрон, Тажибаєв; Цицерон, Чиковані тощо; також Чингісхан, але перед голосним пишеться і: Жіоно, Тиціан. Мнемонічні фразиЄ мнемонічні фрази, які можуть знадобитись для простішого запам'ятовування літер правила «дев'ятки»:
Виноски
Джерела
|
