Подагра

Подагра
Подагра, карикатура 1799 р. Джеймса Гіллрея. Маленька істота з гострими зубами кусає опухлу ногу біля основи великого пальця ноги (алегоричне зображення основного прояву подагри)
Подагра, карикатура 1799 р. Джеймса Гіллрея. Маленька істота з гострими зубами кусає опухлу ногу біля основи великого пальця ноги (алегоричне зображення основного прояву подагри)
Подагра, карикатура 1799 р. Джеймса Гіллрея. Маленька істота з гострими зубами кусає опухлу ногу біля основи великого пальця ноги (алегоричне зображення основного прояву подагри)
Спеціальністьревматологія і внутрішні захворювання
Симптомиартралгія[1], гідрартрозd[1], еритема[1] і набряк[d]
Препаратиалопуринол[2][3], ібупрофен[2][3], пробенецид[2], індометацин[2][3], sulindacd[2], напроксен[2][3], sulfinpyrazoned[2], ацетилсаліцилова кислота[2], фебуксостат[3], диклофенак[3], колхіцин[3], pegloticased[3] і дієта
Частота1—2% (розвинені країни)
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-11FA25
МКХ-10M10
OMIM138900
DiseasesDB29031
MedlinePlus000422
eMedicineemerg/221 med/924

med/1112 oph/506 orthoped/124

radio/313
MeSHD006073
CMNS: Gout у Вікісховищі

Пода́гра (англ. gout, лат. podagra, походить від грец. ποῦς — «стопа» і грец. ἄγρα — «віроломство», «зрада»; також лат. Arthritis urica) — хвороба, яка частіше за все характеризується постійними нападами гострого артриту з появою почервоніння, болю, набряку суглоба. Класичним проявом вважається ураження великого пальця ноги[4], плюсневі міжфалангові суглоби в основі великого пальця — найбільш поширене місце ураження (приблизно 50 % випадків). Проте подагра може перебігати у вигляді тофусів, каменів у нирках або уратної нефропатії. Подагра виникає внаслідок підвищеного рівня сечової кислоти в крові. Сечова кислота кристалізується, а кристали накопичуються у суглобах, сухожиллях та навколишніх тканинах.

Лікування здійснюється за допомогою нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП), стероїдів або колхіцину покращує стан хворого. Коли гострий напад згасає, рівень сечової кислоти знижують за допомогою зміни стилю повсякденного життя, а у людей з частими нападами використуваються аллопурінол або пробенецид, що забезпечує довготривалу профілактичну дію.

З початком XXI століття кількість випадків подагри збільшилась, охопивши близько 1–2 % населення Заходу у певний момент життя. Вважається, що таке підвищення пов'язане зі збільшенням факторів ризику серед населення, наприклад, метаболічного синдрому, більшої середньої тривалості життя та зміни харчування. Історично подагра була відома як «хвороба королів» або «багатіїв».

Історичні факти

У 1679 р. Антоні ван Левенгук зробив опис кристалів сечової кислоти за допомогою оптичного мікроскопа

Приблизно у 1200 році н. е. Рендольф із графства Бокінг був першим, хто почав використовувати слово англ. gout («подагра»). У англійській мові воно походить від лат. gutta, яке означає «крапля» (рідини).[5] Згідно з Оксфордським словником цей термін походить з доктрини про основні соки людського тіла та означає поняття «крапання» патологічних речовин із крові на суглоби та навколо них".[6]

Про існування подагри було відомо ще з давніх часів. Історично склалося, що це захворювання вважали «королем хвороб та хворобою королів».[7][8] або «хворобою багатіїв».[9] Першим документальним підтвердженням хвороби є опис артриту великого пальця ноги, знайдений у 2600 році до н. е. в Єгипті. Приблизно у 400 році до н. е. грецький лікар Гіппократ прокоментував подагру у своїх «Афоризмах», відзначивши її відсутність у євнухів і жінок у пременопаузі.[5][10] Авл Корнелій Цельс (30 рік н. е.) описав зв'язок хвороби з алкоголем, її пізній початок у жінок та пов'язані проблеми з нирками:

Знову-таки, густа сеча, осад з якої є білим, вказує на те, що біль і хвороби можуть стосуватися суглобів і внутрішніх органів… Проблеми із суглобами рук і ніг є дуже частими й стійкими, такими, які бувають у випадках подагри і чеірагри. Вони рідко трапляються в євнухів і хлопчиків, які не мали статевих зв'язків з жінками, або у жінок, за винятком тих, у кого місячні припинились… деякі з них убезпечили себе від захворювання довіку, утримуючись від вина, медовухи і статевих зв'язків.[11]

1683 року англійський лікар Томас Сіденгам описав появу хвороби рано вранці та причини частого ураження чоловіків старшого віку:

Хворі на подагру є, частіше за все, людьми похилого віку або тими, які настільки занедбали себе у молодому віці, що призвели себе до передчасної старості — серед таких згубних звичок ніщо не зустрічаються частіше, ніж передчасне і надмірне потурання хіті й подібним виснажливим пристрастям. Жертва хвороби йде в ліжко і засинає у доброму стані. Близько двох годин ночі вона прокидається від сильного болю у великому пальці ноги, рідше в області п'яти, щиколотки або підйому. Біль подібний до болі від зміщення суглоба, але при цьому людина відчуває, ніби уражені частини обливали холодною водою. Слідом йде озноб і тремтіння, й невелика гарячка… Ніч минає в тортурах, безсонні, повертанні уражених частин, а також безперервних змінах положення тіла; метання тіла безперервні, як і біль від ураженого суглоба, і стан погіршується, коли починається напад.[12]

У 1679 році голландський науковець Антоні ван Левенгук був першим, хто описав характеристики кристалів сечової кислоти за допомогою оптичного мікроскопа.[5] У 1848 році англійський лікар Альфред Берінг Гаррод (Garrod) довів, що надлишок сечової кислоти в крові є причиною подагри.[13]

Причини

Гіперурикемія — головна причина подагри. Вона може формуватися через різні причини, зокрема режим харчування, генетичну схильність або недостатнє виведення уратів (солей сечової кислоти).[14] Недостатнє виведення сечової кислоти нирками — головна причина гіперурикемії приблизно у 90 % випадків, тоді як надмірне вироблення є причиною лише у 10 % випадків.[7] Приблизно у 10 % людей з гіперурикемією виникає подагра у певний момент життя.[15] Проте ризик залежить від ступеня гіперурикемії. Якщо рівень становить від 415 до 530 кмоль/л (7 та 8,9 мг/дл), ризик становить 0,5 % на рік; якщо рівень більше 535 кмоль/л (9 мг/дл), ризик становить 4,5 % на рік.[4]

Стиль життя

Причини, пов'язані з харчуванням, становлять приблизно 12 % випадків подагри[14], вони дуже тісно пов'язані з вживанням алкоголю, солодких напоїв на основі фруктози, м'яса та морських продуктів.[16][17] До інших чинників належать фізичні травми та хірургічне втручання[7]. Нещодавні дослідження довели, що дієтичні фактори, які раніше вважали пов'язаними із захворюванням, насправді не мають стосунку до неї, наприклад, вживання овочів, багатих на пурин (таких як боби, горох, сочевиця та шпинат), та чистих протеїнів[18][19]. Як виявилося, вживання вітаміну C та молочних продуктів (молоко, сир, яйця)[20], а також гарна фізична форма допомагають зменшити ризик[21][22][23]. Вважається, що це частково пов'язане зі зменшенням при цьому інсулінорезистентості.[23]

Генетичні фактори

Подагра частково зумовлена генетично, що становить приблизно 60 % мінливості рівня сечової кислоти.[7] Три гени під назвою «SLC2A9», «SLC22A12» та «ABCG2» пов'язані з подагрою, а їхні зміни можуть збільшити ризик приблизно вдвічі.[24][25] Втрата через мутацію функцій у «SLC2A9» та «SLC22A12» спричинює спадкову гіперурикемію, зменшуючи поглинання та вільне виділення уратів.[25] Деякі рідкісні генетичні порушення, включаючи спадкову сечокислу нефропатію підлітків, медулярну кістозну нефропатію, надактивність фосфорібозілпірофосфату сінтетази та дефіцит гіпоксантінгуанін-фосфорібозілтрансферази, які спостерігаються у випадках синдрому Леша—Ніхана, ускладнюються захворюванням на подагру.[7]

Патологічні стани

Подагра дуже часто розвивається разом з іншими патологічними станами та хворобами. Метаболічний синдром, поєднання абдомінального ожиріння, артеріальної гіпертензії, інсулінорезистентності та надмірного вмісту ліпідів є приблизно у 75 % випадків.[26] Серед інших станів і хвороб, які зазвичай ускладнюються подагрою, є: поліцитемія, отруєння свинцем, ниркова недостатність, гемолітична анемія, псоріаз і трансплантація органів.[7][27] Індекс маси тіла, який перевищує або дорівнює 35, збільшує ризик виникнення подагри у чоловіків утричі.[19] Серед факторів ризику подагри є хронічний вплив свинцю або алкогольних напоїв, забруднених свинцем, через шкідливий вплив свинцю на роботу нирок.[28] Синдром Леша—Ніхана дуже часто пов'язаний з подагричним артритом.

Медикаменти, яку можуть провокувати напади подагри

Діуретики пов'язані з нападами подагри. Проте незначні дози гідрохлоротіазиду не збільшують ризик[29]. Серед інших ліків, приймання яких пов'язують із подагрою, є ніацин та ацетилсаліцилова кислота.[16] Імунодепресанти циклоспорин і такролімус також здатні спричинити подагру,[7] останній зокрема у поєднанні з гідрохлоротіазидом.[30]

Вік і стать

Подагра трапляється частіше у чоловіків, насамперед тому, що жінки мають нижчий рівень сечової кислоти. Після настання менопаузи рівні сечової кислоти у жінок наближаються до рівнів чоловіків, у яких подагра частіше розвивається у віці від 30 до 50 років.[31]

Патогенез

структура органічної речовини: 7,9-дігідро-1H-пурін-2,6,8(3H)-тріон
сечова кислота

Подагра — це порушення метаболізму пуринів,[7] яке відбувається тоді, коли її кінцевий метаболіт, сечова кислота, кристалізується у вигляді мононатрія урата, який відкладається у суглобах, на зв'язках та в навколишніх тканинах.[16] Такі кристали розпочинають локальну імуно-обумовлену запальну реакцію,[16] в якій одним з головних цитокінів запального каскаду є інтерлейкін 1B.[7] Втрата урікази, яка руйнує сечову кислоту, в процесі розвитку людей та вищих приматів робить цей стан типовим.[7]

Причини відкладення сечової кислоти незрозумілі до кінця. Вона може кристалізуватися при нормальному рівні, проте ймовірність кристалізації збільшується з підвищенням рівня.[16][32] До інших факторів, які можуть спричиняти як прояв гострий артрит, належать низькі температури, різкі зміни рівню сечової кислоти, ацидоз,[33][34] гідратація суглобів та протеїни позаклітинної матриці, як-от протеоглікани, колагени та хондроїтинсульфат.[7] Підвищене відкладення при низьких температурах частково пояснює, чому суглоби ніг є більш ураженими.[14] Різкі зміни у сечовій кислоті можуть розвинуттся через декілька факторів, зокрема травми, хірургічні втручання, хіміотерапію, вживання діуретиків, припинення або початок вживання аллопурінолу.[4] Антагоністи кальцію та лозартан допомагають зменшити ризик подагри порівняно з іншими препаратами від артеріальної гіпертензії.[35]

Клінічні прояви

вид ноги збоку з червоною ділянкою шкіри в основі великого пальця
Подагра уражає плюснефалангові суглоби великого пальця ноги: є незначне почервоніння шкіри, яка покриває суглоб

Подагра може проявлятися по-різному, проте найбільш поширеним є повторні напади гострого артриту (почервоніння, біль, набряк суглоба)[14]. Частіше за все ураження поширюється на плюсневий міжфаланговий суглоб в основі великого пальця ноги, що становить половину випадків.[26] Інші суглоби, наприклад, п'ятки, коліна, зап'ястя та пальці рук також можуть бути уражені.[26] Біль у суглобах зазвичай починається вночі.[26] Причина початку болю вночі пов'язана зі зниженням температури тіла.[4] Серед інших проявів, які рідко супроводжують біль у суглобах, — втома і гарячка.[4][26]

Довготривале підвищення рівня сечової кислоти (гіперурикемія) може призвести до інших проявів, зокрема до твердих болісних відкладень кристалів сечової кислоти, відомих як тофуси. Надмірні тофуси можуть призвести до хронічного артриту через ерозію кісток.[16] Підвищені рівні сечової кислоти можуть призвести до відкладення кристалів у нирках, що зумовлює утворення каменів та подальшої уратної нефропатії з розвитком хронічної ниркової недостатності.[36]

Діагностика

Подагрічні зміни на рентгенівському знімку лівої ноги: Типове розташування на суглобі великого пальцю. Помітно набряк м'якої тканини збоку ноги
численні різнокольорові голкоподібні кристали на пурпуровому фоні
зубчасті кристали сечової кислоти зі зразка синовіальної рідини на знімку під оптичним мікроскопом, зробленому в умовах поляризованого світла.

Подагру можна діагностувати та лікувати без подальшого проведення аналізів у деяких людей з гіперурікемією при класичному клінічному перебігу. Слід провести аналіз синовіальної рідини, якщо є сумніви щодо діагнозу.[4] Незважаючи на те, що рентгенографія може допомогти ідентифікувати хронічну подагру, вона майже не допомагає у діагностиці гострих нападів.[7]

Синовіальна рідина

Остаточний діагноз подагри засновано на виявленні кристалів мононатрія урати у синовіальній рідині або тофусі.[26] Всі зразки синовіальної рідини, отримані з уражених суглобів, слід проаналізувати на предмет таких кристалів.[7] Під час вивчення під оптичним мікроскопом у поляризованому світлі вони мають голкоподібну форму та негативне подвійне заломлення. Цей тест дуже важкий, дуже часто для цього потрібен кваліфікований лаборант.[37] Рідину слід аналізувати досить швидко після аспірації, оскільки температура та pH впливають на її розчинність.[7]

Аналізи крові

Гіперурикемія — класична властивість подагри, проте вона є приблизно у половині випадків без гіперурикемії, а у більшості людей з підвищеними рівнями сечової кислоти ніколи не буває подагри.[26][38] Тому діагностична користь встановлення рівня сечової кислоти обмежена.[26] Гіперурикемію визначають як рівень уратів у плазмі, який перевищує 420 мкмоль/л (7,0 мг/дл) у чоловіків та 360 мкмоль/л (6,0 мг/дл) у жінок.[39] Серед інших аналізів крові, які зазвичай проводять: рівень лейкоцитів в крові, електроліти, показники ниркових функцій та швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ). Рівень лейкоцитів у крові та ШОЕ можуть бути підвищеними через подагру.[40][41]

Диференціальний діагноз

Найбільш важливо диференціювати подагру від септичного артриту.[26][7] Його слід розглядати в осіб з гарячкою та у тих, кому не допомагає протиподагричне лікування.[26] Для підтвердження септичного артриту слід провести фарбування за Грамом можливих мікроорганізмів у синовіальній рідині та бактеріологічний посів.[26] До інших хвороб, з якими диференціюють подагру, належать псевдоподагра та ревматоїдний артрит.[26] Подагричні вузли, особливо якщо вони знаходяться у суглобі, можна помилково прийняти за базально-клітинний рак[42] або інші пухлини.[43]

Лікування

Головна мета лікування — послабити прояви гострих нападів.[44] Для вгамування болю прикладають лід на 20-30 хвилин декілька разів на день.[14][45] Призначають нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), колхіцин та стероїди.[14] Повторних нападів можна уникнути за допомогою різних ліків, які застосовуються для зменшення рівня сечової кислоти у сироватці крові.[44] Використовують аллопурінол, фебуксостат та пробенецид. Важливим є лікування супутніх захворювань.[7]

Нестероїдні протизапальні препарати

НПЗП — звичайний первинний засіб лікування подагри, жоден з цих препаратів не є більш або менш ефективним, ніж інші.[14] Покращення можна спостерігати протягом чотирьох годин, а лікування рекомендують проводити протягом одного-двох тижнів.[14][7] Проте їх не рекомендують людям з іншими проблемами здоров'я, наприклад, під час шлунково-кишкової кровотечі, при нирковій або серцевій недостатності.[46] Тоді як індометацин історично був найбільш поширеним серед застосовуваних НПЗП, іншим лікам, наприклад, ібупрофену, може надаватися перевага через кращий профіль побічних ефектів за відсутності кращої ефективності.[29] Людям, у яких існує ризик шлункових побічних ефектів від НПЗП, можна призначати препарат із групи інгібіторів протонної помпи.[47]

Колхіцин

Колхіцин — альтернатива для тих людей, якв не переносять НПЗП.[14] Його побічні ефекти (зазвичай шлунково-кишковий розлад) обмежують його застосування.[48] Шлунково-кишковий розлад, проте, залежить від дозування, а ризик можна зменшити за допомогою менших, але ефективних доз[29].

Стероїди

Глюкокортикоїди виявилися такими ж ефективними, як НПЗП,[49] та можуть застосовуватися, якщо існують протипоказання для вживання НПЗП.[14] Вони також забезпечують покращення при застосуванні ін'єкційно у суглоб; проте слід виключити септичний артрит, оскільки стероїди погіршують цю хворобу.[14]

Пеглотіказа

Пеглотіказа була ухвалена у США для лікування подагри у 2010 р.[50] Це варіант лікування для 3 % людей, які не переносять інші препарати.[50] Пеглотіказу вводять внутрішньовенно кожні два тижні;[50] було встановлено, що вона зменшує рівень сечової кислоти у цієї популяції хворих.[51]

Запобігання нападам подагри

Для профілактики подальших випадків подагри існує декілька препаратів, включаючи інгібітор ксантинооксидази (в тому числі аллопурінол і фебуксостат) та ліки, які сприяють виведенню сечової кислоти (в тому числі пробенецид і сульфінпіразон). Зазвичай їх починають вводити через тиждень-два після усунення гострого нападу, оскільки існує теоретична імовірність продовження нападу,[14] дуже часто у поєднанні з НПЗП або колхіцином протягом перших трьох-шести місяців.[7] Їх не рекомендують, доки людина не перенесе два напади подагри,[14] за винятком наявності руйнівних змін у суглобі, формування тофусів або уратної нефропатії,[36] оскільки економічна доцільність застосування препаратів не була доведена досі.[14] Слід підвищити дозування препаратів, які зменшують рівень уратів, доки рівень сечової кислоти у сироватці крові не впаде нижче 300—360 кмоль/л (5,0-6,0 мг/дл), та продовжувати терапію протягом необмеженого терміну.[14][7] Якщо ці препарати вживають постійно на момент нападу, рекомендується припинити їхнє вживання.[26] Якщо неможливо зменшити рівень нижче 6,0 мг/дл, а напади повторюються, це вважається неефективною терапією або стійкою подагрою.[52] Загалом пробенецид виявився менш ефективним, ніж аллопурінол.[14]

Зазвичай перевагу надають лікам, які сприяють виведенню сечової кислоти, у разі недостатнього виділення сечової кислоти, на що вказує кількість сечової кислоти в аналізі сечі менше 800 мг за 24 години.[53] Проте їх не рекомендують вживати, якщо людина мала камені у нирках.[53] Виявлення в сечі протягом 24 годин більше 800 мг вказує на надмірне вироблення сечової кислоти, перевагу надають інгібіторам ксантиноксидази.[53]

Інгібітори ксантиноксидази як от аллопурінол та фебуксостат блокують вироблення сечової кислоти; довготривала терапія ними є безпечною та добре переноситься, її можна застосовувати для лікування людей з погіршеннями функції нирок або уратними каменями, хоча аллопурінол спричинює артеріальну гіпертензію у невеликої кількості людей.[14] У таких випадках рекомендований альтернативний препарат — фебуксостат.[54]

Прогноз

Без лікування гострий напад подагри зазвичай триває від п'яти до семи днів. Однак у 60 % людей напад повторюється протягом року.[4] Люди, хворі на подагру, мають ризик захворіти на артеріальну гіпертензію, цукровий діабет, метаболічний синдром, ниркову недостатність та серцево-судинне захворювання, таким чином, для них існує підвищений ризик смерті.[7][55] Частково причиною цього може бути зв'язок з інсулінорезистентністю та ожирінням, але у деяких випадках підвищення ризику вочевидь не залежить від таких захворювань.[55]

Без лікування випадки гострого нападу подагри можуть спричинити розвиток хронічної подагри з руйнуванням суглобових поверхонь, деформацією суглобів та виникненням безболісних тофусів.[7] Такі тофуси з'являються у 30 % людей, які не лікували подагру протягом п'яти років; найчастіше вони з'являються у спіралях вуха, на ліктьових відростках або ахіллесових сухожиллях.[7] Після інтенсивного курсу лікування вони можуть зникнути. Камені у нирках також часто спричиняють ускладнення подагри, уражаючи 10-40 % людей, та з'являються через низький рівень pH у сечі, що може призвести до осадження сечової кислоти.[7] Можуть з'явитися інші форми хронічної ниркової недостатності.[7]

  • Сухожилки пальця і спіраль вуха, на яких є подагричні тофуси
    Сухожилки пальця і спіраль вуха, на яких є подагричні тофуси
  • Тофус коліна
    Тофус коліна
  • Тофус пальця великої ноги та гомілки
    Тофус пальця великої ноги та гомілки
  • Подагра, ускладнена розривом тофусу (аналіз ексудату показав позитивний результат на кристали сечової кислоти)
    Подагра, ускладнена розривом тофусу (аналіз ексудату показав позитивний результат на кристали сечової кислоти)

Профілактика

Рівень сечової кислоти можна зменшити, змінивши стиль життя та вживаючи медичні препарати. Режим харчування та повсякденні звички — обмеження вживання таких продуктів, як червоне м'ясо та морепродукти, вживання помірної кількості вітаміну C, обмеження вживання алкоголю та фруктози й уникнення ожиріння.[14] Низькокалорійна дієта у повних людей допомагає зменшити рівень сечової кислоти на 100 кмоль/л (1,7 мг/дл).[29] Вживання 1500 мг вітаміну C на день зменшує ризик подагри на 45 %[56]. Вживання кави, а не чаю, пов'язане зі зменшенням ризику подагри[57]. Подагра може бути наслідком апное уві сні через виділення пурину клітинами, в яких є дефіцит кисню. Лікування апное може зменшити кількість нападів[58].

Епідеміологічні особливості

Подагра уражає близько 1-2 % західного населення у певний час протягом життя та стає все більш поширеною.[14][7] Кількість випадків захворювання на подагру збільшилась вдвічі протягом 1990—2010 рр.[16] Вважається, що таке зростання спричинене збільшенням середньої тривалості життя, змінами у харчуванні, а також поширенням захворювань, пов'язаних з подагрою, таких як метаболічний синдром та артеріальна гіпертензія.[19] Було виявлено ряд чинників, які впливають на збільшення кількості випадків захворювання на подагру, до яких належать вік, раса, зміна пори року. У чоловіків у віці старше 30 років та жінок старше 50 років поширеність становить 2 %.[46]

У Сполучених Штатах Америки на подагру вдвічі частіше хворіють американці, які є вихідцями з Африки та Європи.[59] Високий рівень захворюваності спостерігається серед населення Тихоокеанських островів та маорі — населення Нової Зеландії, однак захворювання не є таким поширеним у корінного населення Австралії, незважаючи на більш високу середню концентрацію сироватки сечової кислоти в останніх.[60] Таке захворювання часто зустрічається у Китаї, Полінезії та у міських територіях Центральної Африки.[7] Деякі дослідження показали, що напади подагри частіше маніфестують весною. Це пов'язане із сезонними змінами у харчуванні, споживанням алкоголю, фізичною активністю та зміною температури.[61]

Подагра у тварин

Подагра рідко зустрічається в більшості тварин завдяки їхній здатності виробляти уриказу, яка розщеплює сечову кислоту.[62] Люди та інші примати не мають такої здатності, тому серед них подагра є частим явищем.[4][62] Однак вважається, що тиранозавр рекс, також відомий як «Сью», хворів на подагру.[63]

Дослідження

Ряд нових ліків проти подагри, таких як анакінра, канакинумаб та рілонацепт, знаходяться у процесі розробки.[64] Також існує ензим урикази з рекомбінантом (рекомбінантна урат-оксидаза); але його використання обмежене через те, що він спричинює автоімунну реакцію. При розробленні антигенним версіям ліків приділяється менше уваги.[4]

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б в Chen L. X., Schumacher H. R. Gout: an evidence-based review // Journal of Clinical Rheumatology: practical reports on rheumatic and musculoskeletal disease — Lippincott Williams & Wilkins, 2008. — Vol. 14, Iss. Supplement. — P. S55–S62. — ISSN 1076-1608; 1536-7355 — doi:10.1097/RHU.0B013E3181896921
  2. ↑ а б в г д е ж и NDF-RT
  3. ↑ а б в г д е ж и Drug Indications Extracted from FAERS — doi:10.5281/ZENODO.1435999
  4. ↑ а б в г д е ж и к Eggebeen AT (September 2007). Gout: an update. Am Fam Physician. 76 (6): 801—8. PMID 17910294.
  5. ↑ а б в Pillinger, MH; Rosenthal P, Abeles AM (2007). Hyperuricemia and gout: new insights into pathogenesis and treatment. Bulletin of the NYU Hospital for Joint Diseases. 65 (3): 215—221. PMID 17922673. Архів оригіналу за 16 грудня 2008. Процитовано 29 листопада 2013.
  6. ↑ gout, n.1. Oxford English Dictionary, Second edition, 1989. Процитовано 18 вересня 2011.
  7. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб Richette P, Bardin T (January 2010). Gout. Lancet. 375 (9711): 318—28. doi:10.1016/S0140-6736(09)60883-7. PMID 19692116.
  8. ↑ Kubitz possibly has gout.The Disease Of Kings - Forbes.com. Forbes.
  9. ↑ Rich Man's Disease - definition of Rich Man's Disease in the Medical dictionary - by the Free Online Medical Dictionary, Thesaurus and Encyclopedia.
  10. ↑ The Internet Classics Archive Aphorisms by Hippocrates. Процитовано 27 липня 2010.
  11. ↑ LacusCurtius • Celsus — On Medicine — Book IV.
  12. ↑ BBC - h2g2 - Gout - The Affliction of Kings. BBC. Процитовано 27 липня 2010.
  13. ↑ Storey GD (October 2001). Alfred Baring Garrod (1819-1907). Rheumatology (Oxford, England). 40 (10): 1189—90. doi:10.1093/rheumatology/40.10.1189. PMID 11600751.
  14. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х Chen LX, Schumacher HR (October 2008). Gout: an evidence-based review. J Clin Rheumatol. 14 (5 Suppl): S55—62. doi:10.1097/RHU.0b013e3181896921. PMID 18830092.
  15. ↑ Vitart V, Rudan I, Hayward C та ін. (April 2008). SLC2A9 is a newly identified urate transporter influencing serum urate concentration, urate excretion and gout. Nat. Genet. 40 (4): 437—42. doi:10.1038/ng.106. PMID 18327257. {{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)
  16. ↑ а б в г д е ж Terkeltaub R (January 2010). Update on gout: new therapeutic strategies and options. Nat Rev Rheumatol. 6 (1): 30—8. doi:10.1038/nrrheum.2009.236. PMID 20046204.
  17. ↑ Weaver, AL (2008 Jul). Epidemiology of gout. Cleveland Clinic journal of medicine. 75 Suppl 5: S9—12. PMID 18819329.
  18. ↑ Choi HK, Atkinson K, Karlson EW, Willett W, Curhan G (March 2004). Purine-rich foods, dairy and protein intake, and the risk of gout in men. N. Engl. J. Med. 350 (11): 1093—103. doi:10.1056/NEJMoa035700. PMID 15014182.
  19. ↑ а б в Weaver AL (July 2008). Epidemiology of gout. Cleve Clin J Med. 75 Suppl 5: S9—12. PMID 18819329.
  20. ↑ Гонський, Я.І.; Максимчук, Т.П. (2001). Біохімія людини. Тернопіль: Укрмедкнига. с. 453—456.
  21. ↑ Hak AE, Choi HK (March 2008). Lifestyle and gout. Curr Opin Rheumatol. 20 (2): 179—86. doi:10.1097/BOR.0b013e3282f524a2. PMID 18349748.
  22. ↑ Williams PT (May 2008). Effects of diet, physical activity and performance, and body weight on incident gout in ostensibly healthy, vigorously active men. Am. J. Clin. Nutr. 87 (5): 1480—7. PMID 18469274.
  23. ↑ а б Choi HK (March 2010). A prescription for lifestyle change in patients with hyperuricemia and gout. Curr Opin Rheumatol. 22 (2): 165—72. doi:10.1097/BOR.0b013e328335ef38. PMID 20035225.
  24. ↑ Merriman, TR; Dalbeth, N (2011 Jan). The genetic basis of hyperuricaemia and gout. Joint, bone, spine : revue du rhumatisme. 78 (1): 35—40. doi:10.1016/j.jbspin.2010.02.027. PMID 20472486.
  25. ↑ а б Reginato AM, Mount DB, Yang I, Choi HK (September 2012). The genetics of hyperuricaemia and gout. Nat Rev Rheumatol. doi:10.1038/nrrheum.2012.144. PMID 22945592.
  26. ↑ а б в г д е ж и к л м н п Schlesinger N (March 2010). Diagnosing and treating gout: a review to aid primary care physicians. Postgrad Med. 122 (2): 157—61. doi:10.3810/pgm.2010.03.2133. PMID 20203467.
  27. ↑ Stamp L, Searle M, O'Donnell J, Chapman P (2005). Gout in solid organ transplantation: a challenging clinical problem. Drugs. 65 (18): 2593—611. PMID 16392875.
  28. ↑ Loghman-Adham M (September 1997). Renal effects of environmental and occupational lead exposure. Environ. Health Perspect. Brogan & Partners. 105 (9): 928—38. doi:10.2307/3433873. JSTOR 3433873. PMC 1470371. PMID 9300927.
  29. ↑ а б в г Laubscher T, Dumont Z, Regier L, Jensen B (December 2009). Taking the stress out of managing gout. Can Fam Physician. 55 (12): 1209—12. PMC 2793228. PMID 20008601.
  30. ↑ Firestein, MD, Shaun; Budd, MD, Ralph C.; Harris Jr., MD, Edward D.; McInnes PhD, FRCP, Iain B.; Ruddy, MD; Sergent, MD, ред. (2008). Chapter 87: Gout and Hyperuricemia. KELLEY'S Textbook of Rheumatology (вид. 8th). Elsevier. ISBN 978-1-4160-4842-8. {{cite book}}: Вказано більш, ніж один |editor1-first= та |editor-first= (довідка); Вказано більш, ніж один |editor3-given= та |editor3-first= (довідка)
  31. ↑ Що таке подагра: симптоми, причини та лікування хвороби - Здоровʼя 24. 24 Канал (англ.). Процитовано 26 березня 2019.
  32. ↑ Virsaladze DK, Tetradze LO, Dzhavashvili LV, Esaliia NG, Tananashvili DE (May 2007). [Levels of uric acid in serum in patients with metabolic syndrome] [Levels of uric acid in serum in patients with metabolic syndrome]. Georgian Med News (Russian) (146): 35—7. PMID 17595458.
  33. ↑ Moyer RA, John DS (April 2003). Acute gout precipitated by total parenteral nutrition. The Journal of rheumatology. 30 (4): 849—50. PMID 12672211.
  34. ↑ Halabe A, Sperling O (1994). Uric acid nephrolithiasis. Mineral and electrolyte metabolism. 20 (6): 424—31. PMID 7783706.
  35. ↑ Choi HK, Soriano LC, Zhang Y, Rodríguez LA (2012). Antihypertensive drugs and risk of incident gout among patients with hypertension: population based case-control study. BMJ. 344: d8190. doi:10.1136/bmj.d8190. PMC 3257215. PMID 22240117.
  36. ↑ а б Tausche AK, Jansen TL, Schröder HE, Bornstein SR, Aringer M, Müller-Ladner U (August 2009). Gout--current diagnosis and treatment. Dtsch Arztebl Int. 106 (34–35): 549—55. doi:10.3238/arztebl.2009.0549. PMC 2754667. PMID 19795010.
  37. ↑ Schlesinger N (December 2007). Diagnosis of gout. Minerva Med. 98 (6): 759—67. PMID 18299687.
  38. ↑ Sturrock R (2000). Gout. Easy to misdiagnose. BMJ. 320 (7228): 132—33. doi:10.1136/bmj.320.7228.132. PMC 1128728. PMID 10634714.
  39. ↑ Sachs L, Batra KL, Zimmermann B (November 2009). Medical implications of hyperuricemia. Med Health R I. 92 (11): 353—55. PMID 19999892.
  40. ↑ Gout: Differential Diagnoses & Workup - eMedicine Rheumatology.
  41. ↑ Gout and Pseudogout: Differential Diagnoses & Workup - eMedicine Emergency Medicine.
  42. ↑ Jordan DR, Belliveau MJ, Brownstein S, McEachren T, Kyrollos M (2008). Medial canthal tophus. Ophthal Plast Reconstr Surg. 24 (5): 403—4. doi:10.1097/IOP.0b013e3181837a31. PMID 18806664.
  43. ↑ Sano K, Kohakura Y, Kimura K, Ozeki S (March 2009). Atypical Triggering at the Wrist due to Intratendinous Infiltration of Tophaceous Gout. Hand (N Y). 4 (1): 78—80. doi:10.1007/s11552-008-9120-4. PMC 2654956. PMID 18780009.
  44. ↑ а б Zhang W, Doherty M, Bardin T та ін. (October 2006). EULAR evidence based recommendations for gout. Part II: Management. Report of a task force of the EULAR Standing Committee for International Clinical Studies Including Therapeutics (ESCISIT). Ann. Rheum. Dis. 65 (10): 1312—24. doi:10.1136/ard.2006.055269. PMC 1798308. PMID 16707532. {{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)
  45. ↑ Schlesinger N та ін. (2002). Local ice therapy during bouts of acute gouty arthritis. J. Rheumatol. 29 (2): 331—4. doi:10.1093/rheumatology/29.5.331. PMID 11838852. {{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)
  46. ↑ а б Winzenberg T, Buchbinder R (July 2009). Cochrane Musculoskeletal Group review: acute gout. Steroids or NSAIDs? Let this overview from the Cochrane Group help you decide what's best for your patient. J Fam Pract. 58 (7): E1—4. PMID 19607767.
  47. ↑ Clinical Knowledge Summaries. Gout - Management -- What treatment is recommended in acute gout?. National Library for Health. Архів оригіналу за 16 грудня 2008. Процитовано 26 жовтня 2008.
  48. ↑ Information for Healthcare Professionals: New Safety Information for Colchicine (marketed as Colcrys). U.S. Food and Drug Administration.
  49. ↑ Man CY, Cheung IT, Cameron PA, Rainer TH (2007). Comparison of oral prednisolone/paracetamol and oral indomethacin/paracetamol combination therapy in the treatment of acute goutlike arthritis: a double-blind, randomized, controlled trial. Annals of Emergency Medicine. 49 (5): 670—7. doi:10.1016/j.annemergmed.2006.11.014. PMID 17276548.
  50. ↑ а б в FDA approves new drug for gout. FDA.
  51. ↑ Sundy, JS; Baraf, HS, Yood, RA, Edwards, NL, Gutierrez-Urena, SR, Treadwell, EL, Vázquez-Mellado, J, White, WB, Lipsky, PE, Horowitz, Z, Huang, W, Maroli, AN, Waltrip RW, 2nd, Hamburger, SA, Becker, MA (2011 Aug 17). Efficacy and tolerability of pegloticase for the treatment of chronic gout in patients refractory to conventional treatment: two randomized controlled trials. JAMA: the Journal of the American Medical Association. 306 (7): 711—20. doi:10.1001/jama.2011.1169. PMID 21846852.
  52. ↑ Ali, S; Lally, EV (2009 Nov). Treatment failure gout. Medicine and health, Rhode Island. 92 (11): 369—71. PMID 19999896.
  53. ↑ а б в Elizabeth D Agabegi; Agabegi, Steven S. (2008). Step-Up to Medicine (Step-Up Series). Hagerstwon, MD: Lippincott Williams & Wilkins. с. 251. ISBN 0-7817-7153-6.
  54. ↑ Febuxostat for the management of hyperuricaemia in people with gout (TA164) Chapter 4. Consideration of the evidence. Guidance.nice.org.uk. Архів оригіналу за 6 жовтня 2010. Процитовано 20 серпня 2011.
  55. ↑ а б Kim SY, De Vera MA, Choi HK (2008). Gout and mortality. Clin. Exp. Rheumatol. 26 (5 Suppl 51): S115—9. PMID 19026153.
  56. ↑ Choi HK, Gao X, Curhan G (March 2009). Vitamin C intake and the risk of gout in men: a prospective study. Arch. Intern. Med. 169 (5): 502—7. doi:10.1001/archinternmed.2008.606. PMC 2767211. PMID 19273781.
  57. ↑ Choi HK, Curhan G (June 2007). Coffee, tea, and caffeine consumption and serum uric acid level: the third national health and nutrition examination survey. Arthritis Rheum. 57 (5): 816—21. doi:10.1002/art.22762. PMID 17530681.
  58. ↑ Abrams B (February 2005). Gout is an indicator of sleep apnea. Sleep. 28 (2): 275. PMID 16171252.
  59. ↑ Rheumatology Therapeutics Medical Center. What Are the Risk Factors for Gout?. Архів оригіналу за 25 березня 2007. Процитовано 26 січня 2007.
  60. ↑ Roberts-Thomson RA, Roberts-Thomson PJ (May 1999). Rheumatic disease and the Australian aborigine. Ann. Rheum. Dis. 58 (5): 266—70. doi:10.1136/ard.58.5.266. PMC 1752880. PMID 10225809.
  61. ↑ Fam AG (May 2000). What is new about crystals other than monosodium urate?. Curr Opin Rheumatol. 12 (3): 228—34. doi:10.1097/00002281-200005000-00013. PMID 10803754.
  62. ↑ а б Agudelo CA, Wise CM (May 2001). Gout: diagnosis, pathogenesis, and clinical manifestations. Curr Opin Rheumatol. 13 (3): 234—9. doi:10.1097/00002281-200105000-00015. PMID 11333355.
  63. ↑ Rothschild, BM; Tanke D, Carpenter K (1997). Tyrannosaurs suffered from gout. Nature. 387 (6631): 357. doi:10.1038/387357a0. PMID 9163417.
  64. ↑ New therapeutic options for gout here and on the horizon - The Journal of Musculoskeletal Medicine. Архів оригіналу за 20 травня 2010.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Подагра