uk %D0%9F%D0%B8%D1%82%D0%B0%D0%BA %D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80 %D0%A2%D0%B5%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Зовнішні відеофайли
	Бійця Володимира Питака повезли на рідну Теребовлянщину на YouTube // Телекомпанія TV-4. — 2015. — 30 січня.

Володимир Теодорович Питак
Володимир Теодорович Питак;
Солдат
Загальна інформація
Народження	7 лютого 1979; с. Вишнівчик, Теребовлянський район, Тернопільська область, Україна
Смерть	25 січня 2015 (35 років); Санжарівка поблизу Дебальцевого, Донецька область, Україна
Військова служба
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Сухопутні війська
Рід військ	Гірська піхота
Формування	128 ОГПБр
Війни / битви	Війна на сході України Бої за Дебальцеве;
Нагороди та відзнаки
	Орден «За мужність» ІІІ ступеня
	Орден «За мужність» ІІІ ступеня

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Питак.

Володи́мир Тео́дорович Питак (7 лютого 1979, с. Вишнівчик Теребовлянського району Тернопільської області — 25 січня 2015, поблизу Дебальцевого Донецької області) — український військовик, солдат 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачево), учасник російсько-української війни.

Життєпис

Мешкав у селі Дарахів на Теребовлянщині. Навчався у місцевій школі. 10 років тому виграв «грін-карту» та емігрував до США, жив у Детройті, Чикаго. У березні 2014 року повернувся в Україну та 2 серпня за мобілізацією пішов захищати Вітчизну.

Учасник боїв за Дебальцеве. Загинув 25 січня 2015 року в бою за висоту 307,5, біля с. Санжарівка. У цьому бою українським військовим вдалося знищити 3 танки та частину живої сили терористів. Тоді ж загинули старший лейтенант Сергій Свищ, старшина Олександр Венгер, солдати Андрій Капчур, Адальберт Ковач, Олександр Леврінц, Федір Лопацький.

Поховали Володимира в Дарахові. Залишилися батьки, два брати, племінники.^[1]

Нагороди та вшанування

Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)^[2].
19 жовтня 2015 року на фасаді Дарахівської школи (вулиця Сонячна, 49), де навчався Володимир Питак, йому встановлено пам'ятну дошку, а в приміщенні школи облаштували куток пам'яті, де зберігаються його особисті речі.^[3] На відкритті були присутні побратими з 128-ї бригади Борис Холодзьон і Руслан Романович^[4].
Вшановується в меморіальному комплексі «Зала пам'яті», в щоденному ранковому церемоніалі 25 січня^[5]^[6].