|
Пармські Бурбони Пармські Бурбони (італ. Borbone di Parma) — династія, що правила в герцогстві Парма з 1731 року, молодша гілка Іспанських Бурбонів. В даний час є правлячою династією Люксембургу.  Бурбони на Пармському троніЧерез другий шлюб Філіпа V Іспанського у 1714 році з Ізабеллою Фарнезе, дочкою герцога Парми і П'яченци Одоардо II, іспанські Бурбони отримали права на пармський престол. Після припинення династії Фарнезе в чоловічому коліні в 1731 році герцогом Парми і П'яченци став їхній син дон Карлос. 3 жовтня 1735 року він поступився австрійським Габсбургам (зятеві імператора Карла VI Францу Лотаринзькому) в обмін на Неаполь і Сицилію. Аахенський мир 18 жовтня 1748 року, що завершив війну за австрійську спадщину 1740—1748, повернув Парму і П'яченцу іспанським Бурбонам. Герцогську корону отримав молодший брат дона Карлоса — дон Феліпе, який заснував лінію Бурбонів Парми. У 1765 році її успадкував його син Фердинанд. Наполеонівська епоха28 липня 1801 року згідно до умов Люневільського договору син і спадкоємець Фердинанда Людовик (1773—1803) зайняв престол королівства Етрурії, створеного Наполеоном I з Великого герцогства Тосканського. Після смерті Фердинанда 9 жовтня 1802 Наполеон I відняв у Бурбонів Парму, Пьяченцу і Гуасталлу. Престол Етрурії зі смертю Людовика в 1803 році успадкував його малолітній син Карл II (1799—1883). 27 жовтня 1807 Наполеон I ліквідував королівство Етрурія. Віденський конгресЗа рішенням Віденського конгресу 1815 року Парма і П'яченца були віддані у довічне володіння колишній французькій імператриці Марії Луїзі Австрійській. Бурбони в особі Марії Луїзи Іспанської отримали як компенсацію герцогство Лукка; після смерті матері в 1824 року його успадкував Карл II (колишній король Етрурії). У 1847 році зі смертю Марії Луїзи Австрійської Бурбони повернули собі Парму: герцогство перейшло до Карла II, який перед цим (15 жовтня) відмовився від Лукки (приєднана до Тоскани). Після зречення Карла II в 1848 році корону успадкував його син Карл III (1823—1854), а після вбивства Карла III в 1854 році — його син Роберт I (1848—1907).  Після Об'єднання ІталіїУ травні 1859 року народне повстання в Пармі скинуло герцога Роберта; 12 вересня того ж року Бурбони були скинуті з пармского престолу, а Парма і П'яченца увійшли до складу королівства Італія. По смерті Роберта I в 1907 році претендентами на пармську корону були послідовно його сини Енріко, Джузеппе, Еліас та син останнього — Роберто Уго (1909—1974). Зі смертю бездітного Роберто в 1974 році права перейшли до сьомого сина Роберта I, Ксавьє, карлістському претенденту на іспанський трон, потім до сина Франческо — Карлоса Уго, а потім до його сина Карлоса. На троні Великого герцогства Люксембург Завдяки шлюбу Феліче Бурбона-Пармського (1893—1970), восьмого сина Роберта I, з герцогинею Люксембурзькою Шарлоттою (1919) Пармські Бурбони стали в 1964 році правлячою династією Люксембургу: 12 листопада 1964 року престол Великого герцогства зайняв їхній син Жан. У 2000 році він передав люксембурзьку корону своєму старшому синові Анрі (нар. 1955). Великі герцоги Люксембургу
Література
|
|||||||||||||||||||||||||||
.jpg)
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
