Палладій (Камінський)
Палладій (в миру Георгій Михайлович Камінський, 20 серпня 1896, село Федорівка, Херсонська губернія, Російська імперія — 6 червня 1978, Одеса, Україна) — єпископ Українського екзархату Московської патріархії з титулом «Волинський і Рівненський», «Львівський і Тернопільський» та «Житомирський і Овруцький». На кафедру зведений за погодженням з окупаційними органами влади СССР. На житомирській кафедрі його замінив Іоан Боднарчук, майбутній засновник УАПЦ Третьої формації. ЖиттєписНародився в сім'ї священника. У 1917 закінчив Одеську духовну семінарію. 17 червня 1920 висвячений у сан диякона, 20 червня — в сан священника. До 1935 служив у різних парафіях Херсонської і Одеської єпархії (останнє місце служіння, з 1930 — настоятель Нікольського храму в Миколаєві). З 1935 по 1939 працював слюсарем, з 1939–1944 — бухгалтером в цивільних установах Миколаївської області. З 1944 знову на церковній службі — настоятель храму «Всіх скорботних радості» Одеси. 12 квітня 1946 єпископом Херсонським і Одеським Сергієм в Архангело-Михайлівському монастирі Одеси пострижений в чернецтво. 19 січня 1947 ієромонах Паладій зведений в сан архімандрита. 29 березня 1947 в залі засідань Священного Синоду скоєне наречення архімандрита Палладія єпископом Полтавським і Кременчуцьким[2]. 30 березня 1947 в Московському Богоявленському кафедральному соборі хіротонізований на єпископа Полтавського і Кременчуцького. Хіротонію здійснювали: Патріарх Московський і всієї Русі Алексій I, архієпископ Астраханський і Волгоградський Філіп Ставицький і архієпископ Чкаловський і Бузулуцький Мануїл Лемешевський[2]. З 15 листопада 1952 — єпископ Волинський і Рівненський. У 1954 з групою архієреїв відряджений в Румунію. З 23 липня 1956 — архієпископ Львівський і Тернопільський. З 31 травня 1960 — архієпископ Оренбурзький і Бузулуцький. На цій посаді проявив себе як людина, що покірно виконує приписи атеїстичної влади. В цей час в СССР йшла хрущовська антирелігійна кампанія. Уповноважений Ради у справах Російської православної церкви П. А. Вдовін писав про Палладія[3]:
Палладій Дійсно безуспішно клопотав перед Московською патріархією в 1961 про закриття Оренбурзької свічкової майстерні, яка постачала свічками не тільки Оренбурзьку, а й інші єпархії[4]. Взагалі архієрей виявляв пасивність, яка дуже подобалася совєцькій владі. Так, уповноважений П. А. Вдовін в 1962 зазначав, що Палладій «будь-якої активності не проявляє, крім собору Оренбурга в жодній церкві області не був з початку свого перебування». З 14 травня 1963 — архієпископ Рязанський і Касімовський. З 5 лютого 1965 — архієпископ Воронезький і Липецький. З 3 лютого 1968 — архієпископ Житомирський і Овруцький. 6 жовтня 1977 пішов на спокій за станом здоров'я. Проживав у Свято-Успенському монастирі Одеси. Помер 6 червня 1978 після важкої хвороби. Література
Примітки
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia