|
Сергій (Ларін)
Се́ргій (Ла́рін), архієпи́скоп Яросла́вський і Росто́вський (11 березня 1908, Санкт-Петербург, — 12 вересня 1967) — архієрей Православної Російської Церкви (так зване обновленство), Московської патріархії та її Українського екзархату. Хіротонізований у єпископа Звенигородського ПРЦ 1941 року, а в патріаршій Російській православний церкві 1944 року. Очолював Кіровоградський вікаріат, Одеську (Херсонську) та Житомирську єпархії Українського екзархату РПЦ, а також ряд єпархій самої Російської православної церкви. БіографіяСергій Іванович Ларін народився 11 березня 1908 року в Санкт-Петербурзі, в родині робітника друкарні Державного банку. З 1915 року навчався у 5-ій Петроградській гімназії. Яку закінчив як 37-у Радянську школу II-го ступеня у 1925 році. В обновленствіУ 1925 році приєднався до обновленського руху, де був іподияконом і дяком Казанського собору в Ленінграді. Одружився в 1927 році, але невдовзі розлучився. За офіційною версією, він 1926 року висвячений у сан диякона, а у 1930 році на ієрея. У тому ж році закінчив обновленський Ленінградський Вищий Богословський інститут. Прослухав курс лекцій в Історичному лекторії при історико-філологічному факультеті Ленінградського університету. У 1933 році, розлучившись з дружиною, пострижений у чернецтво і прийнятий до числа братії Тихвинського монастиря, що був у той час під юрисдикцією обновленців. Член і секретар обновленського Тихвинского вікаріального управління. У тому ж 1933 році був заарештований і отримав умовне покарання. У 1934 році - настоятель єдиновірної Петропавлівської церкви у Волковстрої, Ленінградської області (обновленської юрисдикції). У 1935 році служив у Пантелеймонівському храмі міста Ленінграда, тоді ж знову заарештований за дачу хабара і засуджений до трьох років ув'язнення. Достроково звільнений. У 1937 році переміщений в Москву до церкви св. Пимена. Наприкінці 1938 року зведений в сан архімандрита і призначений настоятелем Воскресенського собору Москви і благочинним обновленських храмів міста. У А. І. Кузнєцова факти біографії за цей період викладені трохи інакше. Кузнєцов повністю заперечує факт навчання в Богословському інституті, а також факт його постригу у чернецтво. За його даними, С. І. Ларін наприкінці 1920-х років поступив на службу на завод № 406 міста Ленінграда на посаду відповідального виконавця з постачання. На цій посаді він і був засуджений народним судом Петроградського району 15 січня 1936 за ст.118 КК (отримання хабара у справі про постачання паркету) до 3 років позбавлення волі. Після звільнення з Дмитровського табору в 1939 році він працював у тій же посаді в Інституті зерна. У 1941 році в званні архімандрита служив настоятелем Воскресенського собору в Сокольниках в Москві. У М. В. Шкаровського так викладаються обставини першої обновленського хіротонії владики Сергія:
11 жовтня 1941 хіротонізований обновленськими архієреями в єпископа Звенигородського, другого вікарія Московської єпархії. Чин хіротонії в єпископа здійснювали: Першоієрарх-митрополит Олександр (Введенський), митрополит Віталій (Введенський) та інші. З 8 травня 1942 виконував обов'язки голови Московського єпархіального управління, а потім керуючий Московською єпархією. А 12 жовтня, після скасування Всеросійського церковного управління, було створено Московське єпархіальне управління, в яке й увійшов єпископ Сергій. Про подальшу долю єпископа Сергія є відомості у протоієрея Владислава Ципіна:
З 5 травня 1943 року - єпископ Ташкентський і Самаркандський. На Ташкентської кафедрі єпископ Сергій не залишив своєї думки про возз'єднання з Російською православною церквою. Наприкінці 1943 року Олександр Введенський отримав шокуюче повідомлення, що Середньоазіатська єпархія визнала патріарха Сергія (Страгородського), «у зв'язку з чим поминання Вашого імені за богослужінням нами припинено»[2]. У Московському патріархаті27 грудня 1943 року обновленський єпископ Ташкентський Сергій (Ларін) був приєднаний до Російської православної церкви мирянином (назвався ченцем) і тут же заново був висвячений у ієродиякона та ієромонаха. З березня 1944 року - третій священик Ільїнської церкви міста Загорська, Московської області. 14 серпня 1944 у храмі колишнього Михайлівського монастиря у місті Києві, після закінченні вечірні, було здійснено наречення ієромонаха Сергія в єпископа Кіровоградського, вікарія Одеської єпархії. Наступного дня, 15 серпня, у Володимирському соборі Києва була здійснена його хіротонія. Чин хіротонії здійснювали митрополит Київський Іоанн (Соколов), архієпископ Дніпропетровський Андрій (Комаров) і єпископ Житомирський Антоній (Кротевич). Після свого поставлення у єпископа Кіровоградського, владика Сергій виконував і обов'язки з управління Одеської єпархії. У лютому 1945 року відряджений на чолі делегації Московської патріархії до Югославії. У 1946 році він уже іменується правлячим єпископом Одеським і Кіровоградським, але цього ж року перейменований в єпископа Херсонського та Одеського. У лютому 1946 року вдруге відряджений до Югославії з питань Православної церкви у Чехословаччині, що саме передавалася в юрисдикцію Московської патріархії. У листопаді 1946 року зустрічав у м. Ясси (Румунія) і супроводжував Румунського патріарха Никодима до Москви і назад в Ясси. Розпорядженням патріарха Алексія 3 квітня 1946 було визнано возз'єднання Японської православної церкви з Московським патріархатом і для врегулювання юридичної сторони справи в Японію як повноважні представники Патріархату були надіслані єпископи Сергій (Ларін) та Борис (Вік). Однак, вони не змогли проїхати далі Владивостока, тому що американська влада не видали їм віз на в'їзд у країну. 30 вересня 1947 єпископ Сергій переводиться на Ростовську і Таганрозьку кафедру. 24 лютого 1948 титул перейменований на єпископа Ростовського та Новочеркаського З 8 по 18 липня 1948 року був учасником церковних урочистостей в Москві з нагоди 500-річчя автокефалії Російської православної церкви і брав участь у нарадах патріархів та представників автокефальних Православних церков із запропонованих Московською патріархією питань:
19 грудня 1949 звільнений від управління Одеською єпархією та призначений тимчасово керуючим Житомирською єпархією Українського екзархату. Наприкінці грудня 1949 року затверджений єпископом Житомирським і Овруцьким. 17 березня 1950 призначений на Гродненську і Брестську кафедру. З 1 лютого 1951 року він на спокочинку за власним проханням, але вже 1 квітня 1952 направляється на Тульську і Білевську кафедру. З 9 лютого 1954 року - єпископ Астраханський і Сталінградський. Під час керування Астраханською єпархією тут відбулося дві знаменні історичні події. З 16 по 19 травня 1958 року в Сталінград прибули делегації Албанської і Чехословацької православних церков на чолі з їхніми предстоятелями митрополитами Паїсієм та Йоаном. Метою їхнього візиту було оглянути поля битв Сталінграда і вклонитися могилам захисників міста. Високих гостей зустрічали єпископ Астраханський і Сталінградський Сергій, настоятель Астраханського Покровського собору протоієрей Євгеній Смирнов, настоятель Сталінградського Казанського собору протоієрей Дмитро Дніпровський і представники астраханського і сталінградського духовенства. У ході візиту було здійснено спільне архієрейське служіння у Казанському кафедральному соборі Сталінграда, було оглянуто храм на честь великомученика Микити в Новій Отраді (південна частина Сталінграда), а так само місце запеклих боїв на Мамаєвому кургані і легендарний будинок Павлова. Від імені всього астраханського і сталінградського духовенства владика Сергій вручив гостям ікони: митрополиту Паїсію - ікону Спасителя, єпископу Гірокастрскому Даміану - ікону Казанської Божої Матері, а митрополиту Йоану - ікону Божої Матері «Одигітрії». У цьому ж році 25 жовтня в суботу у місті Астрахані відбулося святкування, присвячене 400-річчю з дня заснування цього міста, яке супроводжувалося не тільки світськими урочистостями, а й урочистостями церковними. Це було велике святкування, і воно стало останнім напередодні нових хрущовських гонінь на Церкву. 27 липня 1959 постановою Священного Синоду єпископ Сергій переміщений на Омську і Тюменську кафедру. У той же час від Астраханської єпархії відокремлювалася Сталінградська, що приєднується до єпархії Саратовської. Астраханська єпархія знову повернулася до своїх старих кордонів і старого найменуванню Астраханська і Єнотаєвська. 30 березня 1961 отримав звання кандидата богослов'я за роботу про обновленський рух в РПЦ. 3 квітня 1961 владика переміщений на Пермську і Солікамську кафедру, зі зведенням у сан архієпископа. 10 жовтня 1962 призначений архієпископом Берлінським і Середньоєвропейським, екзархом у Середній Європі. 13 жовтня 1962 отримав звання магістра богослов'я за роботу на ту ж тему (про обновленський розкол). 11 травня 1963 нагороджений правом носіння хреста на клобуку. З 20 травня 1964 архієпископ Ярославський і Ростовський. З 25 травня до 15 червня 1965 йому доручено тимчасове управління Вологодською єпархією. Помер 12 вересня 1967 на своїй підмосковній дачі від інфаркту міокарда. Чин поховання відбувався у храмі в ім'я святителя Миколая Чудотворця в місті Пушкіно Московської області. Похований на кладовищі селища Клязьма. Бібліографія
Нагороди
Примітки
ПосиланняДив. також
Сайти
Література
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.jpg)
