|
Борис (Вік)
Митрополит Борис (в миру — Вік Борис Іванович; нар. 28 серпня 1906, м. Саратов, Російська Федерація — 16 квітня 1965, м. Сочі, Краснодарський край, похований в м. Одеса, Україна) — архієрей Українського екзархату Російської православної церкви. Хіротонізований у єпископа 2 квітня 1944. Очолював низку єпископських кафедр в Україні, зокрема Чернігівську (1945—1947) та Одеську. Активний діяч РПЦ у США. Жертва сталінського терору. Духовний наставник майбутнього предстоятеля УПЦ Володимира, митрополита Київського та всієї України. БіографіяНародився у поволзькому місті Саратов, неподалік Калмикії. Світське ім'я — Борис Іванович Вік. 1923 прийшов у саратовський Спасо-Преображенський монастир. 1926 рік — рукоположений у диякона архієреєм обновленцем, відомої у православній літературі як обновленці. 1930—1931 — клірик Рязанської єпархії ПЦ СРСР. Дослідники обновленського руху так коментують цей період життя майбутнього митрополита Бориса: Кілька років був келейником у обновленського митрополита Корнілія (Попова), тоді Воронезького. Він, без сумніву, був і сам обновленцем. Невідомо тільки, коли він приніс покаяння і чи приносив його[1]. 1931 рік — мобілізований у радянські війська, а вже 1934 увійшов до складу Московської патріархії у чернечому званні. 1935 рік — заарештований та засуджений органами СРСР, проте у червні 1937 року звільнений (імовірно під умову зректися духовної кар'єри). До 1942 року працює у світських установах. На чернігівській кафедрі1 листопада 1942 архієпископ РПЦ МП Григорій (Чуков) призначив Бориса Віка настоятелем саратовського кафедрального собору, 1943 — архімандрит. 2 квітня 1944 року у Богоявленському кафедральному соборі Москви відбулася його хіротония у єпископа Ніжинського, вікарія Чернігівської єпархії. Але негайно виїхати на кафедру він не зміг. 16 квітня 1945 призначений правлячим єпископом Чернігівським та Ніжинським, першим посівши вакантне місце у ліквідованій структурі Української Православної Автономної Церкви Московського Патріархату (УПАЦ МП). Тоді це була одна з найбільших православних єпархій в Україні, де тоді служив, між іншим, св. Лаврентій Чернігівський (Лука Проскура). За відгуками сучасників, владика Борис був відкритим до сплікування, а також вражав обивателів незвичною пишнотою церковних відправ. Під його впливом перебувала й молода українська дослідниця Михайлина Коцюбинська, яка залишила невеличкі спогади про чернігівський період служіння владики Бориса (Віка):
1948 рік — бере участь у гучному святкуванні 500-річчя автокефалії Московської Церкви, яке відбулося у столиці СРСР. Також брав участь у численних переговорах із предстоятелями православних церков світу, які відбувалися під патронатом офіційного Кремля. Окрема історія — у сані чернігівського єпископа призначений у місію до Японії, окупованої військами США. Але змушений був повернутися до Чернігова — американці не видали йому візу. 1947 рік — Борис (Вік) залишив Україну. У радянській зоні окупації та СШАПісля двох років управління Саратовською та Чкаловської єпархіями РПЦ МП в РРФСР, 1950 направлений із специфічною розвідувальною місією у радянську зону окупації Німеччини та Західну Німеччину. За підсумками підготував звіт про релігійне життя на німецьких землях із пропозиціями практичного посилення позиції Московської патріархії в Німеччині. Того ж року призначений єпископом Берлінським та Німецьким. Брав участь у зусиллях НКВД СРСР з ліквідації структур РПЦЗ, зокрема добився переходу в МП настоятеля берлінської громади РПЦЗ архімандрита Мстислава (Волосневича). Загалом, діяв у «коридорі можливостей» післявоєнної епохи сталінізму, коли православні архієреї були змушені виказувати покору та підтримку діям СРСР на окупованих територіях. 1954 рік — скерований до США. Проте його зимовий тур по православних громадах Америки закінився депортацією із країни, оскільки уряд, вочевидь, угледів у ньому агента комуністичної розвідки. У квітні 1956 року тимчасово повертається в Україну, але аж до 1960 року регулярно відвідує США, де опікується храмами Московської патріархії. Одеський періодВ одеський період владика Борис (Вік) підірвав здоров'я постійною боротьбою із уповноваженими у справах релігії обласного КПУ. На початку 1960-тих була установка влади на закриття діючих храмів, згортання релігійного життя. За свідченням самих одеських комуністів, митрополит дуже перешкоджав їм у цьому, чим нажив багато ворогів. Разом з тим владика Борис, будучи митрополитом Одеським, відіграв особливу роль у житті майбутнього предстоятеля УПЦ (МП) Блаженійшого Володимира (Сабодана). Він наблизив до себе подільського юнака, постановив на іподияконське служіння.
Після кількох інфарктів помер на лікуванні у місті Сочі. Похований в Одесі, на цвинтарі Успенського монастиря. Відспівування митрополита Херсонського та Одеського відбулося 19 квітня, його очолив Іоасаф (Лелюхін), митрополит Київський та Галицький, екзарх України. Авторські праці
Джерела
Виноски
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||
