Палестина: мир, а не апартеїд

«Палестина: мир, а не апартеїд»[1] — книга колишнього президента США, нобелівського лауреата 2002 року, Джиммі Картера. Книга вийшла друком у листопаді 2006 року і була бестселером.[2] У своїй книзі Картер описує політику Ізраїлю на окупованих палестинських територіях як «систему апартеїду», звинувачує Ізраїль у пригніченні палестинців та колонізації їхніх земель. Книга викликала значний резонанс в американському суспільстві: схвальні відгуки і також гостру критику.

Основні аргументи книги

На посту Президента США у 1977-1981 роках Джиммі Картер взяв активну участь в улагодженні стосунків між Ізраїлем і Єгиптом, що завершилося підписанням мирного договору. У своїй книзі Картер стверджував, що американська громадськість недостатньо освідомлена про ситуацію на окупованих територіях, тому основною метою книги було роз'яснити декілька основних аргументів, а саме:

• Цей конфлікт є довготривалим, в якому вже загибла велика кількість безневинних цивільних осіб з обох сторін. Тероризм і насильство повинні припинитися.
• Ізраїль окупує палестинські території вже протягом 39 років, за цей час деякі землі були конфісковані, на інших були побудовані сотні єврейських поселень.
• Палестинці часто зазнають утисків і відверте пригноблення з боку Ізраїлю: у них часто відбирають їх землі, будинки, святі місця. Між ними й ізраїльськими поселенцями встановлена система сегрегації, зі складною системою контрольно-пропускних пунктів для палестинців.
• На окупованій території був побудований величезний роз'єднувальний вал, який пройшов через населені пункти Західного берега, для чого були знищені будівлі, сади і майно палестинців. Метою спорудження муру було відокремити від палестинців ще більше території, а також захистити ізраїльських поселенців від нападу палестинців.
• Роз'єднувальний мур й окупація долини річки Йордан ще більше роз'єднує палестинців й ізолює їх у маленьких анклавах. Інша палестинська територія у Газі також має подібний мур. Оточене з усіх боків населення Гази не має вільного доступу до зовнішнього світу через повітря, море або на землі.
• Через економічні обмеження введені Ізраїлем, палестинці позбавлені можливості нормального економічного розвитку. Ці обмеження були введені Ізраїлем та Сполученими штатами після того, як 42 % палестинців віддали свої голоси за кандидатів від руху ХАМАС під час виборів. Через це, палестинські вчителі, медичні працівники, поліцейські, пожежники та інші фахівці залишилися без зарплатні. ООН у своєму звіті порівнювала рівень постачання продовольства у Газі із найбіднішими африканськими регіонами, де половина сімей могла харчуватися лише один раз на день.
• Протягом шести років, колишній прем'єр-міністр палестинської автономії, а пізніше її президент Махмуд Аббас намагався безуспішно вести переговори з Ізраїлем. Лідери ХАМАС підтримували такі переговори і обіцяли визнати їх результати, якщо палестинське населення підтримає їх на референдумі.
• Декілька резолюцій ООН, Кемп-Девідські угоди 1978 року, угоди в Осло в 1993 року, офіційна позиція США та так званої Дорожньої карти миру, всі вони передбачали звільнення Ізраїлем окупованих територій. За цими угодами палестинці повинні були взяти на себе такі ж зобов'язання, прийняті на зустрічі 23 арабських країн у 2002 році: визнати право Ізраїлю жити в мирі в межах своїх законних кордонів. Ці дві умови залишаються ключовими для досягнення миру.[3]

Аналогія з апартеїдом

Свою аналогію з апартеїдом у заголовку книги Джиммі Картер пояснював тим, що на його думку така система пригнічення палестинців існує на окупованих територіях Палестини, а не в самому Ізраїлі, який на його думку є демократичною і правовою державою. Система, яку Ізраїль запровадив на окупованих палестинських територіях не базована на расистських теоріях зверхності, а бажанні конфіскувати у палестинців землі і супроводжується систематичними порушеннями їхніх прав і свобод, вважає Джиммі Картер.[4]

Відгуки на книгу

Критика

Найбільшу критику викликала вжита Картером у заголовку книги аналогія з апартеїдом. Основна критика книги зосереджувалася саме на цьому аспекті, який деякі оглядачі вважали упередженим стостовно Ізраїлю. Критика лунала як з боку членів Конгресу, так і з боку науковців, політологів, оглядачів та журналістів. Одним із головних критиків Картера був професор Гарвардського університету Алан Дершовіц, який заявляв, що книга містить велику кількість помилок і відвертих перекручень. Голова Антидефамаційної ліги США Абрахам Фоксман і декілька інших оглядачів звинуватили Джиммі Картера в антисемітизмі, а історик Дебора Ліпштадт також звинуватила його у запереченні Голокосту.[4]

Деякі інші оглядачі вважали написання Картером цієї книги мужнім вчинком. Політолог Норман Фінкельштейн відкидав звинувачення у неточностях та стверджував, що книга точно описує ситуацію на палестинських територіях і погоджувався з аналогією з апартеїдом, яку Картер вжив у заголовку[5]. Він зокрема, нагадував, що ізраїльські історики, такі як Бенні Морріс теж вживали таку аналогію. Колишній радник із зовнішньополітичних питань Збігнєв Бжезинський також погоджувався із висновками Джиммі Картера і висловлював стурбованість нападками на Джиммі Картера після виходу цієї книги.[6]

Відповідь на критику

У відповідь на критику своєї книги Джиммі Картер висловив стурбованість неможливістю вільного обговорення ситуації з окупованими територіями у США і скаржився на тиск з боку лобістських організацій, таких, як Американсько-ізраїльський комітет громадських зв'язків після виходу цієї книги. Він також зауважив, що завдяки зусиллям лобістів критика політики Ізраїлю стала практично неможливою і для членів Конгресу, багато з котрих навіть ніколи не відвідували окуповані території.[4]

Примітки

1. Annotated Bibliography of books by Jimmy and Rosalynn Carter. web.archive.org. 1 червня 2017. Архів оригіналу за 1 червня 2017. Процитовано 28 травня 2023.
2. Best Sellers - Books - The New York Times. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 28 травня 2023.
3. Reiterating the keys to peace. The Boston Globe. 20 грудня 2006. Процитовано 17 листопада 2012.
4. Israel, Palestine, peace and apartheid. The Guardian. 6 грудня 2006. Архів оригіналу за 22 серпня 2013. Процитовано 17 листопада 2012.
5. Finkelstein, Norman (28 грудня 2006). The Ludicrous Attacks on Jimmy Carter’s Book. www.counterpunch.org. Процитовано 16 квітня 2017.
6. Ask the Expert: US policy in the Middle East, Zbigniew Brzezinski, London Financial Times December 4, 2006.