Павло (Вільчинський)

Архієпископ Павло
Єпископ Астраханський та Єнотаєвський
19 грудня 1892 — 13 листопада 1893
Попередник: Ісаакій (Положенський)
Наступник: Митрофан (Невський)
Єпископ Могилевський та Мстиславський
21 листопада — 19 грудня 1892
Попередник: Сергій (Спаський)
Наступник: Іриней (Орда)
Єпископ Астраханський та Єнотаєвський
16 грудня 1889 — 21 листопада 1892
Попередник: Євгеній (Шерешило)
Наступник: Ісаакій (Положенський)
Єпископ Саратовський та Царицинський
5 квітня 1882 — 16 грудня 1889
Попередник: Тихон (Покровський)
Наступник: Авраамій (Летницький)
Єпископ Чебоксарський
вікарій Казанської єпархії
4 лютого 1878 — 5 квітня 1882
Попередник: Іоанн (Жданов)
Наступник: Кирило (Орлов)
Єпископ Сарапульський
вікарій В'ятської єпархії
8 січня 1878 — 4 лютого 1878
Попередник: Палладій (П'янков)
Наступник: Нафанаїл (Леандров)
 
Альма-матер: Подільська духовна семінарія і Київська духовна академія
Науковий ступінь: магістр богослов'я
Діяльність: священник
Ім'я при народженні: Іван Єлевфер’євич Вільчинський
Народження: 1829(1829)
Україна Україна село Мала Жмеринка, Вінницький повіт, Подільська губернія
Смерть: 4 червня 1902(1902-06-04)
Балашовський Покровський монастир, Саратовська губернія
Чернецтво: 29 червня 1853
Єп. хіротонія: 8 січня 1878
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вільчинський.

Єпископ Павло (в миру Іван Єлевфер'євич Вільчинський; 1829(1829), село Мала Жмеринка — 4 (17) червня 1908, Балашов) — український релігійний та освітній діяч. Духовний письменник. Єпископ Російської православної церкви.

Життєпис

Народився в родині священника у селі Мала Жмеринка, Вінницький повіт, Подільська губернія. 1849 р. — закінчив Подільську духовну семінарію. 1853 р. — Київську духовну академію.

29 червня 1853 р. — пострижений у чернецтво з іменем Павло, 10 липня — ієродиякон, 15 липня — ієромонах.

30 травня 1856 р. — магістр богослов'я та призначений професором Полтавської духовної семінарії.

6 листопада 1857 р. — інспектор Харківської духовної семінарії.

14 січня 1862 р. — зведений в сан архімандрита.

3 квітня 1867 р. — ректор Володимирської духовної семінарії.

8 січня 1878 р. — хіротонія на єпископа Сарапульського, вікарій В'ятської єпархії (Удмуртія).

4 лютого 1878 р. — єпископ Чебоксарський, вікарій Казанської єпархії (Чувашія).

5 квітня 1882 р. — єпископ Саратовський та Царицинський (Ерзянь Мастор).

16 грудня 1889 р. — єпископ Астраханський та Єнотаєвський.

21 листопада 1892 р. — єпископ Могилевський та Мстиславський.

19 грудня 1892 р. — удруге єпископ Астраханський та Єнотаєвський.

13 листопада 1893 р. — єпископ Пензенський та Саранський.

У Пензі почав будівництво нової будівлі семінарії, яке було завершене і освячене у 1899 році. Для єпархіального жіночого училища була збудована п'ятиповерхова будівля гуртожитку, а для Пензенського духовного училища почато будівництво нового навчального корпусу.

Багато уваги приділяв будівлі храмів та монастирів, відкриттю нових церковно-приходських шкіл, навчанню священнослужителів, розповсюдженню благодійності[1].

1899 р. — почесний член Казанської духовної семінарії.

1901 р. — єпископ Павло захворів і звернувся до Синоду із проханням про звільнення на покій.

4 червня 1902-го  — прохання було виконане, пішов жити до Балашовського Покровського монастиря, Саратовської єпархії, де і помер 4 червня 1908.

Після революції монастир був зруйнований, місце де він похований на тепер невідоме[1].

Примітки

  1. ↑ а б Информационный портал «Балашов Мир» — история Балашова[недоступне посилання з квітня 2019]

Посилання